Справа № 638/16781/24
Провадження № 2-з/638/94/24
10 вересня 2024 року року суддя Дзержинського районного суду міста Харкова Цвірюк Д.В., вивчивши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аіа Фінанс Груп», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м .Харкова із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аіа Фінанс Груп», третя особа приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Разом із позовом до суду подано заяву, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса №33207 від 18 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аіа Фінанс Груп» загальної суми заборгованості в розмірі 14182 грн, який перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича до набрання законної сили рішенням суду у справі за її позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аіа Фінанс Груп», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Перевіривши заяву та додані до неї документи, доходжу висновку про повернення заяви заявникові з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому вимоги до форми та змісту заяви встановлені ст.151 ЦПК України.
Всупереч вимогам ч.6 ст. 151 ЦПК України позивачем не сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.
При цьому, зі змісту заяви вбачається, що позивач просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, в обґрунтування якого посилається на скрутне матеріальне становище.
Розглянувши клопотання позивача, вивчивши матеріали заяви, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі , зокрема, за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Отже, відстрочення сплати суми судового збору може мати місце за умов, передбачених у ст. 8 Закону України «Про судовий збір», зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок щодо доведення обставин та надання відповідних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається у клопотанні.
Суд звертає увагу, що обов'язок сплати судового збіру, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно, а застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для позивача можливості доступу до суду та не ускладнюють їй цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суддя враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно із яким, однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) вбачається, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Згідно із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Звільнення від сплати судового збору, його зменшення, відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду.
Таке питання суд вирішує враховуючи майновий стан сторони, який є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується, а рішення про це суд ухвалює в кожному конкретному випадку не інакше як на підставі поданих стороною доказів та наведених підстав.
Всупереч викладеному, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що її майновий стан є таким, що безумовно перешкоджає сплаті судового збору до ухвалення судового рішення по справі, а розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, тому суд не вбачає підстав для відстрочення позивачу сплати судового збору
Згідно ч.9 ст.153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги вказані недоліки заяви, суддя дійшов висновку про її повернення заявнику.
Керуючись ст.ст.151, 153 ЦПК України, суддя, -
ухвалив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі - відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернути заявникові.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Д.В.Цвірюк