11.09.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4887/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.
суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2023 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі №904/4887/23
за позовом Приватного акціонерного товариства “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія», м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги», м.Дніпро
про стягнення 29 104 579,47 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2023 у справі №904/4887/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія» задоволено частково.
Стягнуто з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги» на користь позивача - Приватного акціонерного товариства “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія»: 57 747, 79 грн. - 3% річних за вересень 2023, 4 774, 04 грн. - 3% річних за жовтень 2023 та 436 568, 69 грн. - витрат на сплату судового збору.
В іншій частині позовних вимог закрито провадження у справі.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що 15.12.18р. між ПрАТ “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія» (оператор системи) та ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги» (електропостачальник) укладений публічний договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (розміщені на сайті ПрАТ “ПЕЕМ “ЦЕК») шляхом підписання заяви-приєднання (Додаток №1 до договору) від 07.12.18р з урахуванням додаткових угод №1 від 18.01.19р., №2 від 19.02.19р., №3 від 28.03.19р., №4 від 18.09.19р., №5 від 25.09.20р. до нього. Відповідачем було повністю погашено суму основного боргу за вересень 2023 року у розмірі 35 840 708,44грн, але вже після відкриття провадження у цій справі; 13.10.23р. відповідач перерахував на користь позивача 20 096 687,56 грн., отже заборгованість по основному боргу за жовтень 2023 р. відсутня, що стало підставою для закритя провадження в частині стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» суми основного боргу.
За висновками суду першої інстанції, розрахунок позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних здійснено арифметично правильно, що стало підставою для 'стягнення з відповідача на користь позивача суми 57 747, 79 грн. - 3% річних за вересень 2023, 4 774, 04 грн. - 3% річних за жовтень 2023.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних в сумі 62 521,83 грн та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог. Здійснити перерозподіл судових витрат, понесених сторонами. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Щодо стягнення 3% річних скаржник зазначає, що умовами п.7.1 Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (надалі - Договір), укладеного між ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» та Товариством, Сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідною довідкою, виданою Торгово- промисловою палатою України. Строк виконання зобов'язань за цим Договором у такому разі відкладається на строк дії обставин непереборної сили. 28 лютого 2022 року Торгово-промисловою палатою України (далі-ТПП) було враховано надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась наша країна та ухвалено рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Апелянт вказує на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 законодавчо встановлена заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам та нарахування і стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за спожиту електричну енергію.
Скаржник зазначає, що така заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам впливає на Відповідача безпосереднім чином та призводить до зменшення можливості збору коштів від споживачів електричної енергії.
Також, апелянт зазначає, що у зв'язку з прийняттям даної постанови КМУ, Товариство законодавчо позбавлене можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами за спожиту електричну енергію.Постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» були надані настанови учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Скаржник зауважує, що за наслідком прийняття даної постанови, Відповідач законодавчо позбавлений можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами, в тому числі промисловістю, за спожиту електричну енергію, за яку Товариство, в свою чергу, сплатило та сплачує в період споживання такої електричної енергії споживачами. Також, Відповідач позбавлений механізму стимулювання (загроза штрафів) споживачів до вчасного виконання останніми обов'язків щодо оплати за спожиту електричну енергію.
За доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі також зазначено, що Наказом Міністерства енергетики України від 04.03.2022 № 104 та Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 на Відповідача, як на постачальника універсальної послуги, покладені додаткові обов'язки з постачання електричної енергії споживачам. Починаючи з 01.03.2022 до 12.04.2022 всі споживачі, які з будь-яких причин не мали (втрачали) постачальника електричної енергії автоматично ставали споживачами Товариства, незалежно від волі останнього (відповідно до діючого законодавства зміна записів в реєстрах споживачів постачальника здійснюється операторами системи без згоди постачальників).
Скаржник стверджує, що з 16.05.2022 й до цього часу, Товариство вимушене відповідно до законодавства постачати електроенергію всім споживачам, які втратили попереднього електропостачальника з причини визнання його «Дефолтним» або в зв'язку з зупиненням дії ліцензії відповідного постачальника. Вищезазначене, в свою чергу, мало і має негативний вплив на фінансовий стан Товариства, у зв'язку з пропорційним зростанням видатків за обсягами таких споживачів на оплату послуг з розподілу та передачі електричної енергії, а також видатків на сплату за електричну енергію, придбану на балансуючому ринку.
Апелянт наголошує, що вищезазначені зміни законодавства, що приймались саме в умовах введеного воєнного стану, мають чітку прив'язку до нього та покладають на Товариство додаткові обов'язки й звужують можливості впливу на контрагентів Товариства є конкретазацією негативного впливу, викликаного воєнним станом.
За доводами скаржника, зазначеним вище обставинам суд не надав ніякої оцінки, обмежившись лише посилання на те, що «що абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим)».
Щодо збільшеня розміру позивачем позовних вимог апелянт зазначає, що вимоги позивача, викладені в заяві про збільшення позовних вимог, що полягають у стягненні з відповідача основної заборгованості та 3% річних за договором за новий період жовтня 2023 року є фактично новими позовними вимогами, які не заявлялись позивачем у первісній позовній заяві, що фактично тягне за собою зміну предмету позову.
Разом з тим, за доводами апелянта, з доданого позивачем до заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивачем також був збільшений розмір попередньо заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних за вересень 2023 шляхом збільшення періоду нарахування, а саме - кінцеву дату первісного нарахування - 05.09.2023 було замінено кінцевою датою - 14.09.2023.
Таким чином, позивачем одночасно зі зміною предмету позову фактично був збільшений розмір попередньо заявлених позовних вимог, що, на думку скаржника, є неприпустимим з огляду на норми господарського процесуального законодавства, які не допускають одночасне збільшення розміру позовних вимог та пред'явлення додаткових позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, апелянт зазначає, що під час рогляду справи господарським судом було вирішено закрити провадження у даній справі в частині стягнення суми основного збору; присуджено до стягнення заборгованість 3% річних в загальному розмірі 62 521,83 грн та 436 568,69 грн витрат на сплату судового збору.
Проте, як зауважує скаржник, відповідач мав відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в частині присудженої до стягнення суми 3% річних, а саме в розмірі 2 684,00 грн, як то передбачено частиною 1 статті 129 ГПК України.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, яким зазначає, що посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов'язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Позивач стверджує, що скаржником не надано жодних доказів в підтвердження доводів щодо позбавлення останнього можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами за спожиту електроенергію.
Крім того, позивач зазначає, що доводи відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань є необгрунтованими, адже лист ТПП України в даному випадку не є належним та допустимим доказом, про що зазначено в рішення господарського суду Дніпропетрвоської області, чим спростовано позицію відповідача.
Щодо доводів апелянта в частині розміру позовних вимог позивач зазначає наступне.
Так, з матеріалів судової справи вбачається, що в резолютивній частині заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача з урахуванням утоснених позовних вимог: заборгованість за договором за жовтень 20223 в розмірі 29 042 057,64 грн; 3% річних за договором за вересень 2023 в розмірі 57 747,79 грн; 3% річних за договором за жовтень 2023 в розмірі 4 774,04 грн; крім того судовий збір в розмірі 543 599,94 грн.
Таким чином, як стверджує позивач, сума основного боргу становить 29 104 579,47 грн, та є меншою суми первісно заявленого основного боргу 35 808 333,78 грн. Крім того, враховуючи суму 29 104 579,47 грн, головуючим суддею у судовому засіданні акцентовано увагу позивача про помилковість назви поданої заяви, оскільки вимоги, що в ній заявлені, свідчать про зменшення суми. Даний факт підтверджується записом фіксування судового засідання.
На підставі зазначеного вище, позивач вказує на те, що доводи відповідача щодо збільшення позивачем розміру позовних вимог, припускаючи при цьому, що позивачем висунуто нову вимогу, яка не була заявлена у тексті позовної заяви, і намагаючись довести суду, що така дія позивача кваліфікується як зміна предмету позову, на думку позивача, є безпідставними.
Щодо розміру судових витрат позивач вказує, що Приватним акціонерним товариством «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» не підтримано свої первинні позовні вимоги внаслідок їх часткового погашення відповідачем після пред'явлення позову, у зв'язку з чим суд присудив до стягнення понесених позивачем у справі витрат у розмірі 436 568,69 грн судового збору з відповідача.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023 року у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2023 року відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/4887/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/4887/23.
25.12.2023 року матеріали справи №904/4887/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2023 у справі №904/4887/23. Вирішено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
15.12.18р. між ПрАТ “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія» (оператор системи) та ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги» (електропостачальник) укладений публічний договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (розміщені на сайті ПрАТ “ПЕЕМ “ЦЕК») шляхом підписання заяви-приєднання (Додаток №1 до договору) від 07.12.18р з урахуванням додаткових угод №1 від 18.01.19р., №2 від 19.02.19р., №3 від 28.03.19р., №4 від 18.09.19р., №5 від 25.09.20р. до нього.
Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам постачальника, як послуги оператора системи розподілу.
Датою початку дії зазначеного договору є наступний робочий день від дня отримання оператором системи розподілу заяви - приєднання (відповідно до п.п.2.1.15 п.2.1 розділу ІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312).
Відповідно до п. 2.1. оператор системи надає споживачу послуги з розподілу електричної енергії за сукупністю споживачів, які входять до групи постачальника (відповідача) згідно з реєстром за ЕІС - кодами споживачів та їх точками вимірювання (додаток 2 та додаток 2А до цього договору, який надається постачальником оператору системи). Реєстр ведеться оператором системи в електронному вигляді
Оператор системи забезпечує надання послуг з розподілу (передачі) в обсязі, необхідному та достатньому для виконання постачальником функцій відповідного суб'єкта роздрібного ринку електричної енергії, та надання інших послуг, зокрема з відключення та підключення споживачів. Постачальник здійснює придбання та оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів постачальника, які згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій постачальника) здійснюють оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника, та інших послуг оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком 3 до цього договору (п.2.2). Розрахунковим періодом для цілей цього договору є календарний місяць.(п.3.3) Оплата (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі плановими авансовими платежами. (п.3.4) Оплата послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється постачальником на поточний рахунок оператора системи (п.3.5)
Відповідно до п. 12 додатку 3 (Порядок розрахунків) до договору оплата послуг з розподілу здійснюється постачальником у формі попередньої оплати. Попередня оплата здійснюється до 25 числа місяця, що передує розрахунковому, у розмірі 100% вартості очікуваних (прогнозованих) величин розподіленої електричної енергії за споживачами Постачальника (додаток 4 до договору) на підставі самостійно отриманого постачальником у оператора системи рахунка. Остаточний розрахунок за послуги з розподілу електричної енергії, в т.ч. за наявністю - пеня, штрафи, 3% річних, індекс інфляції здійснюється постачальником не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим на поточний рахунок оператора системи, на підставі самостійно отриманого уповноваженою особою постачальника до 10 числа кожного місяця рахунку у оператора системи. У разі не отримання рахунка, рахунок вважається отриманим і потребує оплати в вищезазначений термін. Сума платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період визначається оператором системи на підставі підписаного обома сторонами акту виконаних робіт (послуг) (додаток 6 до цього договору) та з урахуванням суми проведених планових платежів за послуги з розподілу електричної енергії в попередніх розрахункових періодах.
Згідно з п.4.2 договору, постачальник зобов'язується виконувати умови цього договору та здійснювати придбання та своєчасну оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього договору за сукупністю споживачів постачальника, яким згідно з умовами договорів про постачання електричної енергії (комерційних пропозицій постачальника) оплату (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії забезпечує постачальник, та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього договору. Цей договір набуває чинності з дня приєднання постачальника до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший строк не зазначено в заяві-приєднанні. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору постачальником не буде заявлено про припинення його дії (п.9.1).
На виконання умов договору, позивачем надіслано на адресу відповідача листи:
- №2237/010.01-04 від 09.08.23р. з рахунками для здійснення оплати за вересень 2023 р., а саме: №5691532797975 від 09.08.23р. на суму 27 103 440,00грн., №5696018250092 від 09.08.23р. на суму 17 649 258,48грн. (які отримані відповідачем);
- №2541/010.01.-04 від 12.09.23р. з рахунками для здійснення оплати за жовтень 2023 р., а саме: №5695770242941 від 11.09.23р. на суму 41 452 320,00грн., №5695268785732 від 11.09.23р. на суму 18 895 818,12грн. (які отримані відповідачем).
За вересень 2023р. відповідачем сплачено заборгованість у повному обсязі (у розмірі 35 840 708,44грн.), але вже після відкриття провадження у цій справі; що підтверджується платіжними інструкціями №3128985 від 15.09.2023 на суму 21 762 912,33грн., №3128987 від 15.09.2023 на суму 12 537 805,24грн. та зарахованою позивачем передплатою у розмірі 1 507 616,21грн. (за липень 2023 у розмірі 1 324 250,62грн. + за березень 2023 у розмірі 183 365,59грн.).
Заборгованість за жовтень 2023р. відповідачем сплачено частково, а саме у розмірі 31306 080,48грн., що підтверджується платіжними інструкціями: №3135531 від 25.09.2023 на суму 1 284 527,85грн., №3135532 від 25.09.2023 на суму 8 163 381,21грн., №3135533 від 25.09.2023 на суму 21 858 171,42грн.) у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 29 042 057,64грн.
Позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував на суму заборгованості відповідачу: 57 747,79грн. - 3% річних за вересень 2023р. та 4 774,04грн. - 3% річних за жовтень 2023р.
13.10.23р. відповідач перерахував на користь позивача 20 096 687,56 грн., отже заборгованість по основному боргу за жовтень 2023 р. відсутня.
Позивачем здійснено нарахування 3% річних:
- на заборгованість за вересень 2023р. за період з 26.08.23р. по 05.09.23р. (на суму 35 808 333,78 грн.) у розмірі 32 374,66грн. та за період з 06.09.23р. до 14.09.23р. (на суму 34 300 717,57грн.) у розмірі 25 373,13грн.;
- на заборгованість за жовтень 2023 р. за період з 26.09.23р. по 27.09.23р. (на суму 29 042 057,64грн.).
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорених сторонами обставин справи відносно того, що: 15.12.18р. між ПрАТ “Підприємство з експлуатації електричних мереж “Центральна енергетична компанія» (оператор системи) та ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги» (електропостачальник) укладений публічний договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (розміщені на сайті ПрАТ “ПЕЕМ “ЦЕК») шляхом підписання заяви-приєднання (Додаток №1 до договору) від 07.12.18р з урахуванням додаткових угод №1 від 18.01.19р., №2 від 19.02.19р., №3 від 28.03.19р., №4 від 18.09.19р., №5 від 25.09.20р. до нього; що На виконання умов договору, позивачем надіслано на адресу відповідача листи: №2237/010.01-04 від 09.08.23р. з рахунками для здійснення оплати за вересень 2023 р., а саме: №5691532797975 від 09.08.23р. на суму 27 103 440,00грн., №5696018250092 від 09.08.23р. на суму 17 649 258,48грн. (які отримані відповідачем); №2541/010.01.-04 від 12.09.23р. з рахунками для здійснення оплати за жовтень 2023 р., а саме: №5695770242941 від 11.09.23р. на суму 41 452 320,00грн., №5695268785732 від 11.09.23р. на суму 18 895 818,12грн. (які отримані відповідачем); що за вересень 2023р. відповідачем сплачено заборгованість у повному обсязі (у розмірі 35 840 708,44грн.), але вже після відкриття провадження у цій справі та зарахованою позивачем передплатою у розмірі 1 507 616,21грн. (за липень 2023 у розмірі 1 324 250,62грн. + за березень 2023 у розмірі 183 365,59грн.); що заборгованість за жовтень 2023р. відповідачем сплачено частково, а саме у розмірі 31 306 080,48грн., у зв'язку з чим за відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 29 042 057,64грн.; що позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нарахував на суму заборгованості відповідачу: 57 747,79грн. - 3% річних за вересень 2023р. та 4 774,04грн. - 3% річних за жовтень 2023р.; що 13.10.23р. відповідач перерахував на користь позивача 20 096 687,56 грн.
Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з відповідача 3 % річних та суми судового збору, то відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем основної заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, позивачем нараховано 3% річних за вересень 2023 за період: з 26.08.2023 по 05.09.2023 (на суму 35 808 333,78 грн) у розмірі 32 374,66 грн та за період з 06.09.2023 по 14.09.2023 (на суму 34 300 717,57 грн) у розмірі 25 373,13 грн; на заборгованість за жовтень 2023 за період: з 26.09.2023 по 27.09.2023 (на суму 29 042 057,64 грн) 4 774,04 грн.
Неоплата відповідачем вказаних вище сум боргу та 3% річних і стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником.
За приписами ч.1 ст.77 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З частин першої-другої статті 614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз.1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з цим частина друга статті 625 ЦК України (яка є правовою підставою при поданні позову у цій справі) визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.
Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за ч.2 ст. 625 ЦК (річні та інфляційні) вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у справі №910/8741/22 від 13.09.2023р.
Відповідні доводи апеляційної скарги в частині того, що : «…Умовами п.7.1 Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (надалі - Договір), укладеного між ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» та Товариством, Сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідною довідкою, виданою Торгово- промисловою палатою України. Строк виконання зобов'язань за цим Договором у такому разі відкладається на строк дії обставин непереборної сили. 28 лютого 2022 року Торгово-промисловою палатою України (далі-ТПП) було враховано надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась наша країна та ухвалено рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
ТПП було оприлюднено на офіційному веб-сайті за посиланням: http://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/protsedura-zasvidchennia-fors-mazhornikh-obstavin-z-28-02-2022 лист №2024/02.0-7.1, яким вона засвідчила форс-мажорні обставини, спричинені військовою агресією Російської Федерації проти України, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Крім цього, крім загальновідомого факту виникнення надзвичайних обставин, викликаних введенням воєнного стану, що впливають на спроможність своєчасного ведення розрахунків суб'єктами господарської діяльності доведення, доведення якого не потребує доказування, Товариство зазначало про численні зміни до законодавства, що регулює відносини на ринку електричної енергії.
Так, зокрема Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 законодавчо встановлена заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам та нарахування і стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за спожиту електричну енергію.
Така заборона на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам впливає на Відповідача безпосереднім чином та призводить до зменшення можливості збору коштів від споживачів електричної енергії. Так, у випадку наявності можливості на відключення/обмеження споживання електричної енергії споживачам Товариство, по-перше, не здійснювало б закупівлю електричної енергії для таких споживачів на ринку електричної енергії, тобто не мало б додаткових зобов'язань з оплати таких обсягів електричної енергії, які споживачі продовжують споживати не сплачуючи за них. По-друге.
Товариство мало б механізм впливу на споживачів для виконання останніми обов'язків щодо оплати за спожиту електричну енергію.
Також, у зв'язку з прийняттям даної постанови КМУ, Товариство законодавчо позбавлене можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами за спожиту електричну енергію.Постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» були надані настанови учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Як наслідок прийняття даної постанови, Відповідач законодавчо позбавлений можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами, в тому числі промисловістю, за спожиту електричну енергію, за яку Товариство, в свою чергу, сплатило та сплачує в період споживання такої електричної енергії споживачами. Також, Відповідач позбавлений механізму стимулювання (загроза штрафів) споживачів до вчасного виконання останніми обов'язків щодо оплати за спожиту електричну енергію.
Наказом Міністерства енергетики України від 04.03.2022 № 104 та Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 на Відповідача, як на постачальника універсальної послуги, покладені додаткові обов'язки з постачання електричної енергії споживачам, які раніше не були і не мали бути споживачами Відповідача, а мали б бути споживачами постачальника «останньої надії», який є іншим учасником ринку електричної енергії. Так, починаючи з 01.03.2022 до 12.04.2022 всі споживачі, які з будь-яких причин не мали (втрачали) постачальника електричної енергії автоматично ставали споживачами Товариства, незалежно від волі останнього (відповідно до діючого законодавства зміна записів в реєстрах споживачів постачальника здійснюється операторами системи без згоди постачальників).
В подальшому, у зв'язку із прийняттям Наказу Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2022 (офіційно опублікований 16.05.2022), ситуація продовжилась з деякими уточненнями. Так, з 16.05.2022 й до цього часу, Товариство вимушене відповідно до законодавства постачати електроенергію всім споживачам, які втратили попереднього електропостачальника з причини визнання його «Дефолтним» або в зв'язку з зупиненням дії ліцензії відповідного постачальника. Вищезазначене, в свою чергу, мало і має негативний вплив на фінансовий стан Товариства, у зв'язку з пропорційним зростанням видатків за обсягами таких споживачів на оплату послуг з розподілу та передачі електричної енергії, а також видатків на сплату за електричну енергію, придбану на балансуючому ринку, так як Товариство позбавлене можливості об'єктивно спрогнозувати обсяги споживання, та додаткові витрати на придбання електричної енергії для таких споживачів на ринку електричної енергії (переведення здійснюється оператором системи протягом одного дня).
Вищезазначені зміни законодавства, що приймались саме в умовах введеного воєнного стану, мають чітку прив'язку до нього та покладають на Товариство додаткові обов'язки й звужують можливості впливу на контрагентів Товариства є конкретазацією негативного впливу, викликаного воєнним станом.
Проте зазначеним обставинам суд не надав ніякої оцінки, обмежившись лише посилання на те, що «що абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим)».
На підставі чого, Товариство зазначає про нез'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи…» відхиляються колегією суддів як такі, що побудовані на помилковому тлумаченні апелянтом норм права, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Крім цього, колегією суддів встановлено, що доказів письмового повідомлення відповідачем позивача - Приватного акціонерного товариства «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» щодо неможливості виконання зобов'язань унаслідок дії обставин непереборної сили впродовж встановленого п.п. 7.1. договором строку матеріали справи не містять. Даний факт позбавив відповідача права посилатися на таку обставину як на підставу що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором.
Колегія суддів констатує, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Посилання скаржника щодо розміру позовних вимог, зміни предемету позову, а саме: «… ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» первісно звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення 35 840 708,44грн. (в т.ч. 35 808 333,78грн. - основна заборгованість, 32 374,66 - 3% річних), що виникла в наслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг з розподілу електричної енергії за договором про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 07.12.18р. (укладеним між сторонами) за розрахунковий період «вересень 2023»..Під час підготовчого провадження ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій Позивач просив суд стягнути з Відповідача 29 042 057,64грн. заборгованості за жовтень 2023, 4 774,04грн. - 3% річних за жовтень 2023, а також 57 747,79грн. - 3% річних за вересень 2023р. (з урахуванням дати остаточного розрахунку), З приводу цього, на підготовчому судовому засіданні. Товариство категорично заперечувало проти прийняття даної заяви Позивача виходячи з того, що зі змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що Позивач збільшує розмір майнових вимог, а саме - суми основного боргу та 3% річних за надані послуги згідно Договору з первинно заявлених 35 840 708,44грн. за «вересень 2023» (в т.ч. 35 808 333,78грн. - основна заборгованість. 32 374.66 - 3% річних) шляхом включення до розрахунку нового розрахункового періоду - «жовтень 2023»…
… Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин».
З наведеного вище вбачається, що збільшенню чи зменшенню підлягає лише розмір попередньо заявлених вимог майнового характеру відповідно до заявленої ціни позову.
Однак, доповнення позовних вимог новими відбувається виключно шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
З огляду на зміст позовної заяви, предметом позову є стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за Договором за розрахунковий період «вересень 2023 року» у загальній сумі 35 840 708,44грн. (в т.ч. 35 808 333,78грн. - основна заборгованість. 32 374.66 - 3% річних).
Таким чином, вимоги Позивача, викладені в заяві про збільшення позовних вимог, що полягають у стягненні з Відповідача основної заборгованості та 3% річних за Договором за новий період жовтня 2023 року є фактично новими позовними вимогами, які не заявлялись Позивачем у первісній позовній заяві, що фактично тягне за собою зміну предмету позову…
Разом з тим. з доданого Позивачем до заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що Позивачем також був збільшений розмір попередньо заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних за вересень 2023 шляхом збільшення періоду нарахування, а саме - кінцеву дату первісного нарахування - 0 5.0 9.20 23 було замінено кінцевою датою - 14.0 9.20 23.
Тобто, Позивачем одночасно зі зміною предмету позову фактично був збільшений розмір попередньо заявлених позовних вимог, що є неприпустимим з огляду на норми господарського процесуального законодавства, які не допускають одночасне збільшення розміру позовних вимог та пред'явлення додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Ураховуючи зазначені обставини. Відповідач просив Суд відмовити у задоволенні заяви Позивача про збільшення позовних вимог, але відповідної ухвали ані про прийняття такої заяви, ані про відмову у її прийнятті, судом не було винесено. Також ці обставини жодним чином не були відображені у рішенні суду, а тому Товариство вважає зазначене свідченням про неправильне застосування судом норм процесуального права…» не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.
Згідно висновків Верховного суду у скалді Касаційного господарського суду, викладених у п. 4.16 постанови від 09.07.2020 по справі №922/404/19 визначено, що «Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви».
З поданої до суду першої інстанції заяви про збільшення розміру позовних вимог свідчить, що позивач, враховуючи оплату заборгованості за вересень 2023 та часткове перерахування суми заборгованості за жовтень 2023, просив стягнути з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» заборгованість по основному боргу в розмірі 29 104 579,47 грн, що є меншою, ніж сума, заявлена у позовній заяві. Таким чином, мало місце зменшення позовних вимог.
Згідно висновків, викладених у пунктах 21, 22 постанови Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 13.03.2018 по справі №916/1764/17 зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
З матеріалів справи не вбачається заявлення нових вимог ПрАТ «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» до відповідача. Враховуючи оплату заборгованості відповідача за вересень 2023 року та часткове перерахування суми заборгованості за жовтень 2023, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по основному боргу в розмірі 29 104 579,47 грн, 3% річних за вересень 2023 року в розмірі 57 747,79 грн. та за жовтень 2023 року в розмірі 4 774,04 грн.
Колегією суддів також враховано, що обставиною, на якій ґрунтувалась вимоги позивача (підставою позову), як у позовній заяві, так і в заяві про збільшення позовних вимог є порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (та додаткових угод до нього).
Отже, доводи відповідача щодо зміни позивачем предмету і підстав позову відхиляються колегією суддів, оскільки не містять обгрунтувань і конкретизації порушень з боку суду першої інстанції, які б мали бути враховані судом апеляційної інстанції, в зв'язку із чим відхиляються як такі, що мають декларативний характер.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги в частині того, що «…Однак, рішенням від 14.11.2023 Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/4887/23 зазначені висновки не було враховано та разом із задоволенням позовних вимог по стягненню з Відповідача 3% річних за вересень 2023 в розмірі 57 747,79грн. та 3% річних за жовтень 2023 в розмірі 4 774.04 грн., стягнуто 436 568,69 грн. витрат на сплату судового збору.
У зв'язку із чим вважаємо, що закриваючи провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості та вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції дійшов невірного висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору у розмірі 436 568.69 грн. в частині закритого провадження у справі…
… Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
У зазначеній нормі ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
У пункті 5 частини 1 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, суд першої інстанції, закривши провадження у справі в частині основного боргу, безпідставно стягнув сплачену суму судового збору з відповідача.
Так, Господарським судом Дніпропетровської області було вирішено лише спір у частині стягнення 3% річних в розмірі 57 747,79 грн. та 3% річних за жовтень 2023 в розмірі 4 774,04 грн., тобто загалом - 62 521,83 грн.
А тому, відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині, тобто, в сумі 2684,00 грн…» колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ПрАТ «Підприємство експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» надійшла до Господарського суду Дніпропетрвоської обалсті 07.09.2023.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023» визначено установити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись з позовом до суду, Позивач сплатив судовий збір у сумі 543 599,94 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0003397514 від 05.09.2023.
Враховуючи погашення відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, судом першої інстанції закрито провадження у цій частині на підставі пункту 2 частини 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору.
При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку присудити стягнення понесених позивачем витрат на оплату судового збору з відповідача у розмірі 436 568,69 грн, у зв'язку з тим, що позивач не підтримав свої первинні позовні вимоги унаслідок їх часткового задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2023 до господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання позивача №1387/010.01-03 від 27.11.2023 (а.с. 91-92) про повернення надлишково сплаченої суми судового збору в розмірі 5 989,31 грн.
Ухвалою господарського суду Дніпропетрвоської області від 06.12.2023 клопотання Приватного акціонерного товариства «Підприємство з експлуатації електричних мереж «Центральна енергетична компанія» задоволено. Ухвалено повернути позивачу з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 5 989,31 грн, перерахований згідно платіжної інструкції №0003397514 від 05.09.2023.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладаэться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір»).
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Під час прийняття судового рішення місцевим господарським судом вирішено питання розподілу судових витрат в частині стягнення з відповідача суми витрат на сплату судового збору 436 568,69 грн., яка розрахована із залишку несплаченого відповідачем боргу 29 104 579,47 грн.
Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги, що спір виник з вини відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за доцільне покладення судових витрат на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» у розмірі 436 568,69 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішені суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2023 у справі №904/4887/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4 026,00 грн. (а.с. 77) покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду Дніпропетрвоської області від 14.11.2023 у справі №904/4887/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області області від 14.11.2023 у справі №904/4887/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв