79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" серпня 2024 р. Справа №914/532/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук
О.І. Матущака,
секретар судового засідання Лагутін В.Б.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» №119-07-4191 від 15.07.2024 (вх. № 01-05/2061/24 від 22.07.2024)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2024 (повний текст ухвали складено 10.07.2024, суддя Долінська О.З.)
у справі № 914/532/24
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,
до відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів,
про: стягнення заборгованості в розмірі 169 703,39 грн.
за участю представників:
від позивача: Горбунова О.Л.;
від відповідача: Оприск Л.Є.
Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 169 703,39 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.09.2023 представниками служби технічного аудиту ПрАТ «Львівобленерго» здійснено перевірку об'єкта ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та складено акт про порушення ПРРЕЕ № 037254, яким зафіксовано факт самовільного підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі, що не є власністю оператора системи з порушенням схеми обліку; змонтовано розгалуження електропроводки з розподільчого щита до нежитлового приміщення (п.8.4.2, п.1.2.1., 2.3.3, 7.6, 8.2.4, п.8.2.5, п.5.5.5 ПРРЕЕ).
В подальшому 27.10.2023 комісією з розгляду актів про порушення ПрАТ «Львівобленерго» прийнято протокольне рішення № 037254-а про нарахування обсягу та вартості недоврахованої електричної енергії на суму 169 703,39 грн за період з 20.09.2022 по 20.09.2023.
Ухвалою від 08.07.2024 Господарський суд Львівської області закрив провадження у справі № 914/532/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 169 703,39 грн. згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (якщо спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачка є фізичною особою, яка не зареєстрована, станом на момент розгляду справи № 914/532/24, як суб'єкт господарювання. Згідно з даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду, дата державної реєстрації відповідача - ОСОБА_1 - 07.03.2003 рік, а дата припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 - 01.03.2018 рік.
Відтак, місцевий господарський суд, враховуючи те, що станом на момент розгляду справи № 914/532/24, відсутні докази існування правовідносин між позивачем і відповідачем саме як з фізичною особою-підприємцем та пов'язаних безпосередньо з підприємницькою діяльністю останнього, вказав, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Не погодившись з даним рішенням суду Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №119-07-4191 від 15.07.2024 (вх. № 01-05/2061/24 від 22.07.2024) у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2024, справу скерувати для продовження розгляду у суд першої інстанції.
Апелянт вказує, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки між ПрАТ «Львівобленерго» та ОСОБА_1 існує спір, пов?язаний з актом (рішенням) суб?єкта господарювання про порушення ОСОБА_1 відповідних правил у сфері використання електричної енергії, пов?язаних з розподілом електричної енергії для об?єкта нежитлової нерухомості (магазину), тобто для забезпечення непобутових потреб, що включають господарську діяльність, а тому суд першої інстанції дійшов неправильного та необгрунтованого висновку про те, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Разом з тим, апелянт зазначає, що доводи суду першої інстанції про те, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_1 припинила здійснення підприємницької діяльності, після чого договори про надання послуг з розподілу електричної енергії були укладені з обленерго як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, не заслуговують на увагу та не можуть свідчити про відсутність здійснення господарської (комерційної) діяльності ОСОБА_1 .
На переконання позивача судом не взято до уваги фотофіксація та умови договору оренди від 01.12.2021 (долучені відповідачем) про передачу вказаного нежитлового приміщення в строкове платне користування, де розміщувався магазин одягу, тобто на непобутові потреби, а тому за своїм змістом (предметною юрисдикцією) правовідносини мають господарський характер і спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/5462/24 від 20.08.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
У судове засідання 28.08.2024 з'явився представник позивача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.
У судове засідання 28.08.2024 з'явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв' язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов' язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2018 р. № 14-144цс18 у справі № 338/180/17, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Предметом позову у даній справі є стягнення недоврахованої електроенергії за порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії за період вересень 2022 року по вересень 2023 року.
Договір між позивачем та відповідачем щодо постачання електроенергії до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 не укладався.
Докази, які б містили посилання на те, що у спірних відносинах ОСОБА_1 виступає чи виступала як фізична особа - підприємець відсутні.
Разом з тим, колегією суддів з матеріалів справи встановлено що, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 внесено в ЄДР 14.12.2018 року.
Відтак, на момент складання Акту про порушення від 20.09.2023 року відповідач вже не був зареєстрований як фізична особа - підприємець.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб'єктним складом. Згідно ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
За змістом ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб'єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.
З цією метою проаналізувавши предмет позову, підстави позову, зміст позовної вимоги та суб'єктний склад сторін, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що спірні правовідносини у даній справі не є господарськими.
Господарський спір підвідомчий господарському суду за умов участі у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Разом з тим, відповідачем згідно позовної заяви, є фізична особа, яка не володіє статусом суб'єкта підприємницької діяльності, на момент звернення до суду не є учасником господарських правовідносин, і спір не виник з господарських відносин.
Відтак, проаналізувавши суб'єктний склад та суть відносин і суть спору, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що між сторонами виник спір, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому позовна заява подана із порушенням правил підвідомчості, встановлених ГПК України для відповідного позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суддя закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Згідно п.2 ч.2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд має право постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
Відтак, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу ухвали Господарського суду Львівської області від 08.07.2024 у справі №914/532/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» №119-07-4191 від 15.07.2024 (вх. № 01-05/2061/24 від 22.07.2024) залишити без задоволення.
2.Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.07.2024 у справі № 914/532/24 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 09.09.2024.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.І. Матущак