11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/14414/24 пров. № А/857/20803/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.,
за участю секретаря судового засідання Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2024 року (головуючий суддя Антоняк Т.М., м. Івано-Франківськ) по справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2024 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд в обґрунтування свого рішення посилається на:
• Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 року, якою рішення Івано-Франківського міського суду від 06.02.2024 року про затримання ОСОБА_1 строком на 6 місяців з поміщенням до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення залишено без змін.
Зокрема суд першої інстанції посилається на рішення суду, яке встановлювало строк затримання на 6 місяців, який сплив 03.08.2024 року, тобто предметом розгляду даного позову є чітко визначений перелік підстав для продовження строку тримання в ПТПІ.
Рішення Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03.02.2024 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
• рішення від 03.02.2024 року про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України громадянина російської федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Даючи оцінку зазначеним документам, суд першої інстанції посилається на норми міграційного законодавства, якими врегульовано правовідносини держави та іноземців, осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.
Однак, суд в даному випадку суперечить своїм же твердженням та доказам, оскільки в матеріалах справи наявний документ, що підтверджує законність перебування ОСОБА_1 на території України - довідки про звернення за захистом в Україні № 014120 від 23.01.2024 року (з терміном дії до 23.04.2024 року, та пролонгованої в дії та рішення суду, яким встановлено ОСОБА_1 статусу додаткового захисту в Україні.).
Таким чином, суд, при наявності документа та рішення суду, преюдиційність якого прямо пов'язана з конституційними нормами, а саме обов'язковість судового рішення (частина друга статті 129) та авторитет і неупередженість правосуддя (частина третя статті 34), яке підтверджує законність перебування відповідача на території України та його ідентифікацію, обмежується твердженням:
«…..давати оцінку фактам та обставинам, наведеним стороною захисту з посиланням на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 року, не є в компетенції суду першої інстанції.»
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Тобто, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення та фактично підтверджуючи факт законності перебування відповідача (особу якого ідентифіковано нашою державою та законність перебування якої встановлено в ході розгляду справи) на території України приймає рішення про продовження строку тримання ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
• лист ДБР від 31.07.2024 року;
Також, апелянт зазначає, що згідно ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.
Щодо можливості внесення застави відповідно до положень ч. ч. 6-8 ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає наступне.
Так, згідно вищевказаної норми закону, внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану іноземця або особи без громадянства у межах від ста до двохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вноситься на рахунок протягом п'яти робочих днів з дня прийняття судом рішення про внесення застави. До цього моменту за рішенням суду особа утримується у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону чи органу Служби безпеки України, який її затримав, або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та звільняється з нього у день надання позивачу підтвердних документів про внесення застави.
У разі невнесення застави в установлений строк адміністративний суд за клопотанням відповідного органу (підрозділу) невідкладно ухвалює без участі іноземця або особи без громадянства рішення про його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. На час винесення такої ухвали особа продовжує утримуватися у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону чи органу Служби безпеки України, який її затримав, або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Отже, відповідно до змісту наведених норм, внесення застави іноземцем або особою без громадянства є одним із способів забезпечення ідентифікації та/ або забезпечення видворення такої особи за межі території України та полягає у внесенні цією особою або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) відповідної суми коштів на спеціальний рахунок.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції міг застосувати до відповідача такий захід, як зобов'язання внести заставу, однак суд першої інстанції, ігноруючи норми матеріального та процесуального права відмовив в застосуванні застави без будь-якого обґрунтування такого рішення.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.02.2024 УДМС в Івано-Франківській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 . Прийняття зазначеного рішення обґрунтовано отриманням інформації від Державного бюро розслідувань (лист від 02.02.2024 №10-3-04-01-2964) про те, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці та негативно впливає на міжнародний імідж України. Також в вказаному листі ДБР зазначено, що ОСОБА_1 прибув в Україну у 2019 році, незаконно перетнувши державний кордон.
У рішенні про примусове видворення вказується, що з метою з'ясування правового статусу останнього проведено відповідну перевірку і встановлено наступне. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи також відсутня. Згідно бази ЄІАС УМП в підсистемі «Іноземці та біженці» наявна інформація щодо звернення громадянина російської федерації ОСОБА_3 / ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за захистом в Україні. Іноземець пред'явив фотокопію в телефоні довідки про звернення особи за додатковим захистом в Україні видану ТУ ДМС в Одеській області 23.01.2024 № 014120. З метою перевірки інформації було надіслано запит до ГУДМС в Одеській області щодо надання інформації щодо стадії розгляду процедури звернення за захистом в Україні громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно листа ГУДМС в Одеській області встановлено, що відповідно до рішення ДМС від 27.12.2019 № 472-19, громадянина російської федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. 22.11.2023 року на адресу ГУДМС в Одеській області надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС про позбавлення додаткового захисту. Відповідно до порушеної процедури за ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI, 27.11.2023 року ДМС підготовлено подання про позбавлення додаткового захисту. Рішенням ДМС України на підставі подання ДБР від громадянина рф ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту. Отже, процедура за ст. 11 Закону була реалізованою, особа позбавлена додаткового захисту, що оскаржено в судовому порядку.
Згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від року за судовою справою № 420/37310/23, відкрито провадження у адміністративній справі. Відповідно до ч.17 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI, особа документована довідкою про звернення за захистом в Україні серії 014120, строком дії: 23 січня - 23 квітня 2024 року. Разом з тим, ГУ ДМС в Одеській області було встановлено такі факти, що вказують на ймовірність застосування адміністративного затримання, поміщення до ПТПІ та звернення до судових інстанцій з позовом про ухвалення відповідного рішення в рамках процедури примусового видворення. Зокрема, 02.02.2024 року з боку управління міграційного контролю ГУДМС в Одеській області проведено профілактичних захід у вигляді перевірки місця перебування (проживання) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами перевірки було встановлено, факт надання недостовірних відомостей або переховування від органів влади України. Зокрема, зазначена норма узгоджена з п.7 ст. 3 та ст. 15 Директиви ЄС від 16.12.2008 № 2008/115/ЄС, тобто адміністративне затримання є законним, коли мова йде про загрозу національної безпеки України через порушення кримінального провадження та існує ризик втечі. Об'єктивний критерій у даному випадку підтверджується перевіркою ГУДМС в Одеській області за адресою перебування (проживання) іноземця.
Не погодившись рішенням про примусове видворення, ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.03.2024 року у справі № 158/536/24, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03 лютого 2024 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції УДМС в Івано-Франківській області звернулось до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області, та постановив нове рішення, яким у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення відмовити.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року задоволено адміністративний позов УДМС в Івано-Франківській області про затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення та прийнято рішення в адміністративній справі № 344/2008/24 від 06.02.2024 про затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, а рішення Івано-Франківського міського суду від 06.02.2024 року залишено без змін.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Івано-Франківського міського суду в адміністративній справі № 344/2008/24 від 06.02.2023. На даний час адміністративна справа перебуває на стадії судового розгляду.
Також ОСОБА_1 подано заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в адміністративній справі № 158/536/24 від 20.03.2024 року. На даний час справа перебуває на стадії судового розгляду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 року залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України про позбавлення додаткового захисту ОСОБА_1 №233-23 від 14 грудня 2023 року.
Відповідно до листа Державного бюро розслідувань (вих. № 10-3-04-01-19805 від 31.07.2024), що надійшов на адресу УДМС в Івано-Франківській області, зазначено, що діяльність ОСОБА_1 продовжує становити загрозу національній безпеці України та негативно впливає на міжнародний імідж України, а відтак просять продовжити строк затримання ОСОБА_1 .
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
У пункті 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 11 - 13 ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Згідно ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
У даній спірній ситуації, судом першої інстанції вірно враховано, що зазначені правові норми кореспондуються з Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/171/150, та Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110.
Так, відповідно до пунктів 2, 4 розділу IV вказаної Інструкції та пункту 1 зазначеного Положення, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Відповідно до пункту 5 Положення, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 289, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2024 року по справі № 344/14414/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених частиною 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. І. Мікула
А. Р. Курилець