11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 607/11463/24 пров. № А/857/17969/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
з участю секретаря Березюка Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, інспектора відділу поліції №1 (м.Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Мищишина Юрія Мирославовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
суддя в 1-й інстанції Ромазан В.В.,
час ухвалення рішення 02.07.2024 року,
місце ухвалення рішення м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення 02.07.2024 року
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, інспектора відділу поліції №1 (м.Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Мищишина Юрія Мирославовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2024 року позов задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2096988 від 08.05.2024 року згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень, скасовано. Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП, провадженням закрито. У решті вимог, відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що 08.05.2024 о 12.00 год. з лінії 102 надійшло повідомлення від гр.. ОСОБА_2 жительки м.Бережани про те, що в м.Бережани по вул..Лепких, під заборонний знак заїхав автомобіль марки Mercedes Benz д.н.з. НОМЕР_1 , на зауваження водій не реагує. В ході розгляду вказаного звернення, поліцейським ОСОБА_3 винесено постанову серії ЕНА №2096988 від 08.05.2024 за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. на позивача, який в м.Бережани по вул..Чайковського, керуючи означеним транспортним засобом порушив вимоги дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив п.8.4 ПДР України (порушення вимог дорожніх знаків). Вважає, що твердження позивача є безпідставними, оскільки із матеріалів відеофіксації, а саме запису «Нагрудна камера» з якого прослідковується обговорення наявного знаку між водієм, поліцейським та заявницею. Відтак, вважає, що вказана обставина підтверджує факт наявності такого знаку. Також водій означеного транспортного засобу пояснив, що не має нічого проти в контексті визнання наявності знаку та факту вчинення ним адміністративного правопорушення. Також вказав, що позивач не скористався своїм правом заявляти клопотання, давати пояснення та подавати докази по факту скоєння ним адміністративного правопорушення. Враховуючи наведене, вважає, що позивач допустив порушення пункту 8.4 ПДР України, а тому спірну постанову вважає такою, що винесена працівником поліції у межах повноважень та із дотриманням вимог закону, а тому позов до задоволення не підлягає.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скаргане не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2096988 від 08.05.2024 року, ОСОБА_1 08.05.2024 року о 12 год.21 хв.. в м.Бережани по вул..Лепких, 10, керував транспортним засобом марки «Merecedes Benz 1317D», д.н.з. НОМЕР_2 та порушив вимоги дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», чим порушив пункт 8.4 (в) ПДР України - порушення вимог заборонних знаків, вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст..122 КУпАП. У спірній постанові зазначено, що до неї у якості доказу додається відео з нагрудної відеокамери 202625.
Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. (частина 1 ст. 7 КУпАП)
Частина 1 ст. 9 КУпАП визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 31 Закону України «Про дорожній рух» №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд, не заперечуючи наявності у працівників органів Національної поліції повноважень виносити в окремих випадках постанову про адміністративне правопорушення без складення протоколу, вважає що правопорушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинно компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення, оскільки протокол є, зокрема, не лише засобом фіксації вчинення правопорушення, а й доказом дотримання (недотримання) посадовою особою, яка його складає, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно із пунктом 8.4 (в) ПДР України, дорожні знаки поділяються на групи - заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Відповідно до розділу 33 пункту 3.3 ПДР України, знак 3.3. «Рух вантажних автомобілів заборонено» забороняє рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3.5 т (якщо на знаку не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знаку, а також тракторів, самохідних машин і механізмів.
Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП,… порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг,…тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Цим принципом повинен керуватись працівник поліції, коли розглядає справу про адміністративне правопорушення за результатами якої приходить до переконання про винуватість особи.
Згідно статті 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25).
На думку суду, цілком логічно та ґрунтується на нормах права, те, що у випадку якщо рішення поліцейського буде оскаржено, то обов'язок довести його правомірність лежить саме на останньому, оскільки в протилежному випадку на особу котру визнано винним у вчиненні правопорушення фактично буде покладено обов'язок доводи свою невинуватість, що суперечить вказаній вище статті Конституції України.
Як вбачається із відеодоказів, які надав суду відповідач, а саме відеофіксації з нагрудних камер працівників поліції, а також із відео реєстратора службового автомобіля поліції, які на його думку доводять вину позивача, вбачається, що до автомобіля за кермом якого перебуває позивач підходить працівник поліції, пояснюючи йому, що позивач порушив вимоги дорожнього знаку 3.3. «Рух вантажних автомобілів заборонено» та на нього буде накладено штраф у розмірі 340 грн.
Крім цього, суд зауважує, що дані докази не містять прив'язки розташування транспортного засобу, яким керував позивач до місця знаходження заборонного знаку, вимоги якого порушив позивач, викопіювання із Схеми організації дорожнього руху, яка б підтвердила місце його розміщення та дію, що унеможливлює суду достеменно встановити чи було допущено позивачем порушення його вимог. Адже, у розділі 3 «Заборонні знаки» розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР України передбачено, що зона дії знаків 3.1-3.15 поширюється від місця встановлення до найближчого перехрестя із ним, а населених пунктах, де не має перехресть, до кінця населеного пункту. Крім цього, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що дорожній знак 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено» не містить наявність або відсутність зазначення маси транспортного засобу при якій заборонено рух.
Таким чином, відповідачем не надано даних, які б підтверджували наявність на ділянці дороги, якою рухався позивач знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», а у доказах, які він надав, вони відсутні. При цьому, суд зазначає, що вчинення спірного адміністративного правопорушення, заперечується та не визнається самим позивачем, а докази, які надав представник відповідача не підтверджують його вчинення ОСОБА_1 . Суд відкидає твердження представника відповідача зазначеного ним у поданому відзиві, що таким доказом є не заперечення позивачем факту скоєння даного адміністративного правопорушення та відсутність будь-яких клопотань особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Адже, як зазначив ВС у своїй постанові від 15.05.2019 року у справі №537/2088/17, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Згідно статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінюючи обґрунтованість спірної постанови, суд зазначає, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено» відповідачем суду не надано.
Відповідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право зокрема: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2024 року у справі № 607/11463/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.