11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6644/24 пров. № А/857/17035/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/6644/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними рішення, дії та бездіяльність, визнання протиправною та скасування постанови,
суддя в 1-й інстанції - Кедик М. В.,
дата ухвалення рішення - 03 червня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - 03 червня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 06 березня 2024 року по виконавчому провадженню ВП №72311037 приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича; визнати незаконними рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича щодо: прийняття постанови про арешт коштів боржника від 06 березня 2024 року по виконавчому провадженню ВП №72311037 та не направленні йому копії цієї постанови; а також про не направлення йому постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №72311037, постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про розмір витрат виконавчого провадження на підставі постанови №РАП 1158143389, виданої 31 березня 2023 року Управлінням безпеки департаменту міської діяльності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про стягнення штрафу в розмірі 600 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича щодо не надсилання ОСОБА_1 копії постанови про арешт коштів боржника від 06 березня 2024 року ВП №72311037, копії постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 06 березня 2024 року ВП №72311037, копії постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 06 березня 2024 року ВП №72311037. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині відмовлених позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на постанову ВП ВС у справі №756/8815/20, де, зокрема, суд зазначив, що приватний виконавець перед накладенням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладення арешту, серед інших відомостей, вказати про суму коштів, на яку накладається арешт та зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, в тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Зазначає, що накладення арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом та перевищують суми витрат виконавчого провадження підлягають стягненню, є незаконним. Вказує, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що відповідно до постанови про накладення арешту на кошти боржника від 06 березня 2024 року приватного виконавця Білецького І. М. по виконавчому провадженню ВП №72311037 сім банків наклали арешт на його грошові кошти у розмірі 1054,74 грн окремо на кожному рахунку, що значно перевищує суму заборгованості по виконавчому провадженню у сім разів. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та у цій частині прийняти нову постанову, якою позов задоволити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1158143389 від 09 червня 2022 року провідного спеціаліста - інспектора з паркування сектору контролю майданчиків для платного паркування відділку інспекторів з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Юзьківа Олега Миколайовича визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 300,00 грн, які перераховуються до бюджету за визначеними реквізитами.
Згідно із вказаною постановою відповідно до статті 291 КУпАП постанова набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу, а саме: 20 квітня 2022 року. Строк пред'явлення постанови до примусового виконання: 21 липня 2023 року.
Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради звернувся до відповідача з заявою від 10 липня 2023 року про прийняття до примусового виконання постанову по справі про адміністративне правопорушення серії РАП №1158143389 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 600,00 грн.
На підставі вказаної заяви приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області 20 липня 2023 року ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження ВП №72311037 з виконання постанови №РАП 1158143389, виданої 31 березня 2023 року Управлінням безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного штрафу у розмірі 600,00 грн.
Також відповідачем винесено постанови від 20 липня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.
Постановою від 06 березня 2024 року приватний виконавець виніс постанову ВП №72311037 про арешт коштів боржника, та наклав арешт у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1054,74 гривня (UAH).
Відповідно до платіжної інструкції від 21 травня 2024 року №72311037 ОСОБА_1 сплатив 1054,74 грн, призначення платежу: стягнення за ВП №72311037 з виконання виконавчого документу: постанова №РАП1158143389, виданий 31 березня 2023 року, документ видав: Управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної платежу інфраструктури Львівської міської ради.
Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області 22 травня 2024 року ОСОБА_2 винесена постанова №72311037 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України “Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Не погоджуючись із діями відповідача у межах вказаного виконавчого провадження, позивач звернувсь із цим позовом у суд.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови від 06 березня 2024 року ВП №72311037 про арешт коштів боржника діяв відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для визнання протиправними дій відповідача та скасування вищевказаної постанови відсутні. Разом з тим, відповідач не дотримався вимоги статті 28 Закону України “Про виконавче провадження» в частині надсилання позивачу копій постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №72311037, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди, оскільки такі направлені ОСОБА_1 на іншу адресу, ніж та, яка вказана у постанові про накладення адміністративного стягнення серії РАП №1158143389, а тому бездіяльність відповідача щодо не надсилання позивачу копій вищевказаних постанов є протиправною.
Колегія суддів зазначає, що позивач оскаржує рішення в частині відмовлених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
На виконання частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2023 року приватним виконавцем Білецьким Ігорем Мироновичем відкрито виконавче провадження ВП №72311037 з виконання постанови №РАП 1158143389, виданої 31 березня 2023 року Управлінням безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, про стягнення з ОСОБА_1 адміністративного штрафу у розмірі 600,00 грн.
Крім того, відповідачем винесено постанови від 20 липня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.
При цьому, ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п.7, 21 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
Відповідно до ч.1,2 ст.56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з ч.3, ч.4 ст.56 Закону №1404-VIII арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для забезпечення реального виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення виконавець може накладати арешт, зокрема, на відкриті банківські рахунки боржника. Здійснюючи примусове виконання рішень, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.
При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України “Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України “Про виконавче провадження».
Матеріалами справи стверджується, що приватний виконавець 06 березня 2024 року виніс постанову ВП №72311037 про арешт коштів боржника та наклав арешт у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 1054,74 гривня (UAH).
Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що у такій зазначено, зокрема: “накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику».
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, державний виконавець цією постановою визначив банківським установам, які виконують рішення, порядок виконання з врахуванням обмежень, а саме: що не підлягають арешту кошти, що містяться на рахунках боржника, стягнення на які заборонені Законом України “Про виконавче провадження».
За змістом ч.1 ст.13 Закону України “Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
З матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець Білецький І. М. скеровував запити до АТКБ «Приватбанк», АТ «Універсал Банк», АТ «АЛЬТБАНК», ПАТАБ «Південний», АТ «УКРСИББАНК», АТ «СЕНС БАНК», АТ «ТАСкомбанк», АТ «Райффайзен БАНК», АТ «Банк 3/4», АТ «СКАЙ БАНК», ПАТ «Банк Восток» про отримання інформації, що становить банківську таємницю (а.с.20-21).
Разом з тим, вищевказані банківські установи не надали інформації щодо наявності та/або стану рахунків/електронних гаманців ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що наведені вище обставини підтверджують ту обставину, що відповідачем вчинено дії щодо з'ясування суми та статусу грошей, що знаходяться на рахунках боржника, і у постанові про накладення арешту, серед інших відомостей, вказано про суму коштів, на яку накладається арешт та зазначено, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, в тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту, що спростовує доводи апелянта в частині покликань на постанову ВПВС у справі №756/8815/20.
Так, відповідно до платіжної інструкції від 21 травня 2024 року №72311037 ОСОБА_1 сплатив 1054,74 грн, призначення платежу: стягнення за ВП №72311037 з виконання виконавчого документу: постанова №РАП1158143389, виданий 31 березня 2023 року, документ видав: Управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної платежу інфраструктури Львівської міської ради.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач у межах виконавчого провадження №72311037 наклав арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1054,74,00 грн, а тому доводи позивача про накладення арешту на суму, яка перевищує суму заборгованості, не відповідають фактичним обставинам справи.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при винесення оскаржуваної постанови державний виконавець не порушив прав та інтересів позивача, оскільки накладення арешту на кошти боржника обумовлено метою забезпечення виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення, а тому дії приватного виконавця при прийнятті оскаржуваної постанови від 06 березня 2024 року ВП № 72311037 про арешт коштів боржника та вищевказана постанова є правомірними.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів зауважує, що, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/6644/24 в частині задоволених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 271, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/6644/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.