11 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/30024/23 пров. № А/857/18005/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року в справі №380/30024/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення - 05.07.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просив :
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 07 листопада 2023 року по 15 грудня 2023 року;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 07 листопада 2023 року до дня фактичного розрахунку 15 грудня 2023 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .
Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до шестимісячного періоду в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Однак відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що норми Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби. Твердить скаржник про те, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, у частині врахування критеріїв, за якими можна зменшити розмір відшкодування, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу також не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24 жовтня 2023 року № 1526-ОС полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у запас.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 07 листопада 2023 року № 694-ОС полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07 листопада 2023 року.
Полковник ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). На даний час НОМЕР_1 прикордонний загін знаходиться на фінансовому забезпеченні за окремими видатками у ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України.
При виключенні позивача із списків особового складу 07 листопада 2023 року із затримкою проведено виплати належних позивачу коштів, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТ БАНК»:
- 25 листопада 2023 року Львівським військово-медичним клінічним центром (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти у розмірі 20 928,61 грн., деталі операції «заробітна плата»;
- 06 грудня 2023 року Львівським військово-медичним клінічним центром (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти у розмірі 38 284,74 грн., деталі операції «зарплата, переказ коштів»;
- 15 грудня 2023 року Львівським військово-медичним клінічним центром (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти у розмірі 5 910,00 грн., деталі операції «заробітна плата».
Отже остаточний розрахунок з позивачем проведено 15 грудня 2023 року.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції з посиланням на правові позиції Верховного Суду висловлені в справах №761/9584/15-ц, № 821/1083/17, № 21-1765а15, № 806/1899/17, № 823/1023/16 виходив з того, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців….при цьому враховуючи конкретні обставини справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначені Великою Палатою Верховного Суду критерії, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача - відмовити, з огляду на наступне.
Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю таких службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами КЗпП України, тому колегія суддів згідно з положеннями ст.9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи апелянта (відповідача) в частині непоширення положень ст.117 КЗпП України у спірних правовідносинах з наведених вище мотивів.
Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами частини третьої статті 24 Закону України від 20 червня 2024 року № 3724-IX "Про військовий обов'язок та військову службу" передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи положення статті 116 КЗпП України убачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.
Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, Законом № 2352-IX були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-IX у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Так, саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції і вирішив цей спір.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-IX, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Повертаючись до справи, що розглядається, колегія суддів зазначає, що спірний у цій справі період тривав з 08 листопада 2023 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 14 грудня 2023 року (день, який передує повному розрахунку при звільненні позивача). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, після 19 липня 2022 року.
При цьому датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 07 листопада 2023 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
Тотожна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 16 липня 2024 року в справі № 460/14438/23.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності закону Законом № 2352-IX, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Визначаючись щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку у розмірі, суд враховує наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
При цьому, при обчисленні середньої заробітної плати позивача, судом в силу вимог підпункту «б» пункту 4 Порядку №100 не враховуються одноразові виплати, такі як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (нарахована позивачу у жовтні 2023 року в розмірі 2220,00 грн.) та додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (нарахована позивачу у вересні 2023 року в розмірі 57967,75 грн. та в жовтні 2023 року в розмірі 33870,96 грн.).
Відповідно до даних про виплату грошового забезпечення з архівної відомості №1, грошове забезпечення позивача (оклад за військовим званням АТ, надбавка за вислугу років (ПО+ОВЗ) АТ, надбавка за службу в умовах режимних обмежень АТ, надбавка за особливості, премія від окладу АТ, додаткова премія) за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило: вересень 2023 року - 30780,50 грн., жовтень 2023 року - 30780,50 грн.
Число календарних днів: у вересні 2023 року - 30 днів; у жовтні 2023 року - 31 день.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1009,20 грн. ((30780,50 грн + 30780,50 грн) : (30+31)).
Матеріалами справи стверджується, що остаточний розрахунок з позивачем, який звільнений 7 листопада 2023 року, проведений 15 грудня 2023 року. Відтак розрахунковий період становить 37 днів, тобто з 08 листопада 2023 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 14 грудня 2023 року (день, який передує розрахунку при звільненні позивача).
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 37340,40 грн, який і підлягає стягненню з відповідача, враховуючи чинні на час виникнення спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року в справі №380/30024/23 змінити, зазначивши середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 37340 (тридцять сім тисяч триста сорок) гривень 40 копійок.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року в справі №380/30024/23 залишити без змін.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 644 (шістсот сорок чотири) гривні 16 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.