Справа № 580/2240/24
10 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Конченко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, суддя Трофімова Л.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову командування в/ч НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи;
- зобов'язати командування в/ч НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за абз. 6 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, проте відповідач листом від 28.02.2024 №08/13142-24-Вн повідомив, що не підтверджені підстави до звільнення з військової служби, оскільки відсутній документ, яким позивача визнано помічником особи з інвалідністю (розпорядження органу місцевого самоврядування).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 25.02.2023 № 24-ОС зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення солдат ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.02.2023 №241- ОС у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25 лютого 2023 року. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону № 35-ОС від 05.03.2023 призначено солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія другого протитанкового відділення прикордонної протитанкової застави першої прикордонної комендатури швидкого реагування, з 05 березня 2023 року.
04.01.2024 позивач в порядку підпорядкування звернувся з рапортом до начальника прикордонної протитанкової застави першої комендатури швидкого реагування лейтенанта ОСОБА_2 , де просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, яка потребує постійного догляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Листом в.о. начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону за підписом полковника ОСОБА_3 05.01.2024 №08/1041/24-Вн повідомлено позивача, що у доданих до рапорту документах відсутній документ, яким на військовослужбовця покладений обов'язок надання соціальної послуги на непрофесійній основі, зокрема, наказ про визнання помічником особи, яка потребує такої послуги, що не дозволяє прийняти рішення про звільнення з військової служби.
27.01.2024 позивач вдруге в порядку підпорядкування звернувся з рапортом до начальника прикордонної протитанкової застави першої комендатури швидкого реагування лейтенанта ОСОБА_2 , де просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, яка потребує постійного догляду, у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Листом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.02.2024 №08/8034/24-Вн повідомлено позивача, що до рапорту не долучено жодного документа, що підтверджує неможливість здійснення догляду іншими особами (відомості з РАГСу про відсутність інших дітей у ОСОБА_4 ). Згідно з наданими до рапорту документами, відсутні визначені законодавством підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану.
23.02.2024 позивач у порядку підпорядкування звернувся з рапортом до начальника прикордонної протитанкової застави першої комендатури швидкого реагування лейтенанта ОСОБА_2 в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, яка потребує постійного догляду.
До рапорту позивач долучив наступні документи: копія паспорта; копія картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ; копія витягу №1090 від 11.12.2023 про зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копія свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; копія рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 06.08.2023 у справі №2-336/10; копія додаткового рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 31.08.2023 у справі №2-336/10; копія ухвали Срібнянського районного суду Чернігівської області від 31.08.2023 у справі №2-336/10; копія довідки ЛКК №40 від 20.02.2024 стосовно ОСОБА_5 ; копія довідки ЛКК №42 від 20.02.2024 стосовно ОСОБА_4 ; копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №463097 ОСОБА_5 ; копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_5 ; копія довідки Сер. МСЕ-ЧНВ №286493 ОСОБА_4 ; копія довідки про рішення лікарсько-консультативної комісії КНП "Сріблянська ЦЛ"; копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 стосовно ОСОБА_4 ; копія паспорта ОСОБА_4 копія картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 ; копія паспорта ОСОБА_5 ; копія картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_5 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_7 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_8 ; копія висновку №5 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.01.2024 стосовно ОСОБА_4 ; копія акту встановлення факту здійснення догляду від 17.01.2024; копія акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; копія висновку ЛКК №6 від 08.01.2024; копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_4 від 10.02.2024.
Листом від 28.02.2024 №08/13142/24-Вн за підписом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону полковника ОСОБА_9 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби та повідомлено, що будь-які факти встановлюються судом, виключно. Відсутній документ, яким заявник визнаний помічником особи з інвалідністю (розпорядження органу місцевого самоврядування). Акт у такій формі, що наданий заявником не передбачений законодавством. Не підтверджено підстав до звільнення.
Вважаючи відмову відповідача щодо звільнення з військової служби протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Як убачається із матеріалів справи, позивач як на підставу звільнення з військової служби посилається на необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи, а саме - своєю бабою ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), яка є особою з інвалідністю 1 групи Б (по зору) та відповідно до довідки огляду медико-соціальною експертною комісією Сер. МСЕ-ЧИВ від 07.10.2011 №286493 (безстроково) потребує стороннього догляду.
Відповідно до довідки про рішення ЛКК КНП "Срібнянська ЦЛ" від 21.02.2023 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 визнана такою, що не може самостійно пересуватись та самообслуговувати себе самостійно.
Згідно висновком ЛКК від 05.12.2023 №303 виданого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 (мати позивача, дочка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - не може надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_5 - є особою з інвалідністю ІІІ групи відповідно до акту до довідки МСЕК серії 12АГГ від 21.06.2023 №463097.
Так, правові основи та порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначені Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення №1115), приписами якого визначено, що військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад (пункт 88 Положення № 1115).
У відповідності до пункту 270 Положення № 1115 звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснюється: начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно (позивач має військове звання солдат), які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є внуком ОСОБА_4 .
Згідно ст. 266 Сімейного кодексу України(далі - СК України) повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до актів про встановлення факту здійснення догляду від 17.01.2024 та копії акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 08.01.2024 ОСОБА_4 є бабою позивача, зареєстровані за однією адресою та позивач є єдиним хто може здійснювати догляд за нею.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, відсутні докази на підтвердження факту утримання позивачем ОСОБА_4 , оскільки позивач з моменту мобілізації спільно не проживає з останньою.
У постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №283/1199/23 зазначено, що законодавством визначений позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду. У зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у чинному законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Так, підставою для відмови у звільненні з військової служби, відповідач у листі від 28.02.2024 зазначив: відсутній документ, яким заявника визнано помічником особи з інвалідністю (розпорядження органу місцевого самоврядування) - акт у такій формі, що наданий заявником не передбачений законодавством, тому не підтверджено підстав для звільнення.
Позивач згідно із наданих суду документів обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідності І групи без встановлення будь-яких додаткових умов.
При цьому, на переконання позивача, додані до рапорту документи є доказами того, що саме він зобов'язаний здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 як особою з інвалідності І групи.
Разом з тим, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначений Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Відповідно до статті 78 Цивільного кодексу України у контексті надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків передбачено, що особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. Помічником може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.
Додані до рапорту копія акту встановлення факту здійснення догляду від 17.01.2024 та копія акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 08.01.2024 не підтверджує той факт, що саме позивач уповноважений на здійснення постійного догляду за ОСОБА_4 та, що до призову на військову службу позивач здійснював догляд за бабою.
Згідно із частиною першоїстатті 172 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульований главою 17 СК України.
У відповідності до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (стаття 203 СК України).
Згідно з частиною 1 статті 264 СК України внуки, правнуки зобов'язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда встановлений статтею 266 СК України. Повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Обов'язок піклування за своїми бабою, дідом, прабабою, прадідом, їх утримання є не тільки морально-етичною вимогою та духовним стандартом поведінки, а й юридичною вимогою, правовим обов'язком, що ґрунтується на законодавстві про зміцнення сім'ї, побудові сімейних відносин на паритетних засадах, почутті взаємолюбові, поваги, взаємодопомоги та підтримки, а також узгоджується з положеннями частиною першою статті 1 Сімейного кодексу України.
Обов'язок утримання своїх діда та баби виникає у повнолітніх внуків за умови якщо у них (діда або баби) немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, можуть надавати матеріальну допомогу.
Водночас, матеріали справи свідчать, що позивачем не додано доказів (відомостей з органів РАГС та органів місцевого самоврядування) щодо відсутності у ОСОБА_4 інших внуків, правнуків, окрім позивача.
Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах визначено Законом України "Про соціальні послуги".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про соціальні послуги" фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавець не визначив потребу особи з інвалідністю І групи у постійному сторонньому догляді як підставу для звільнення з військової служби, а пов'язав її з наявністю у військовослужбовця необхідності, тобто встановленого обов'язку, здійснювати такий догляд.
Наявність у військовослужбовця обов'язків, необхідність виконання яких визначена законодавцем як підстава для звільнення з військової служби, має бути підтверджена відповідними документами у контексті досягнення балансу між публічними та приватними інтересами під час дії режиму воєнного стану.
Військовослужбовець належить звільненню з військової служби у разі наявності у нього необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи.
Водночас, позивачем не надано доказів у формі документа, виданого уповноваженими органами, що саме він уповноважений на здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем до рапорту на звільнення не надано доказів того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за рідною бабою, зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім'ї та родини, а тому позивач не підтвердив, що він здійснює догляд за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у встановлений законом спосіб, також позивачем не долучено до апеляційної скарги документів про призначення його особою, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з обґрунтованим рапортом та наданням належних доказів на підтвердження необхідності постійного догляду за бабою саме позивачем в установленому законом порядку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Постанову виготовлено: 10 вересня 2024 року.