Справа № 580/2778/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
10 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача від 07.02.2024 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;
- зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 07.02.2024 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" а саме у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби в запас з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю 2 групи. Однак, відповідач протиправно не розглянув його рапорт про звільнення по суті, що не передбачено законом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2024 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що відповідно до п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Як установлено судом, позивач не дотримався порядку розгляду питання про звільнення, самовільно залишивши місце несення служби, подав рапорт про звільнення на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 поштою, всупереч встановленим нормам законодавства.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Підставами скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення, позивач зазначає: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України); недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 317 КАС України); невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України); порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд не з'ясував, не врахував, не надав оцінку тому факту, що позивач, на час звернення з рапортом про звільнення з військової служби в запас, мав право на звільнення з військової служби в запас, на підтвердження свого права на звільнення з військової служби надав (разом з рапортом) належним чином (нотаріально) завірені копії документів які підтверджують наявність обставин, що дають позивачу право на звільнення, склав та подав рапорт в якому зазначив всі обставини зазначення яких є обов'язковим, рапорт подав у спосіб, який не заборонений законом та у спосіб який був єдиним доступним для нього способом вручення рапорту командуванню військової частини та у спосіб який дозволив йому довести (підтвердити) перед судом сам факт звернення з рапортом до відповідача.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 №267 позивач, призваний на військову службу відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», призначений на посаду водія-кулеметника 2 відділення взводу штабних машин роти управління батальйону управління військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2024 №27 позивач, вважається таким, що самовільно залишив місце несення служби, вибув та вилучений зі складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, призупинено виплату грошового забезпечення з 27.01.2024, знято з продовольчого забезпечення.
28.02.2024 до військової частини НОМЕР_1 за вх.8545 надійшов рапорт позивача про звільнення його з військової служби у запас на підставі абз.5 підп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із наявністю матері - ОСОБА_2 із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
Листом від 03.03.2024 №692/2118 позивача повідомлено, що командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянуто рапорт вх.8545 від 28.02.2024 на ім'я командира військової частини щодо звільнення з військової служби в Збройних Силах України.
Позивачу роз'яснено, що ним порушено порядок звернення, оскільки згідно ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Зазначено, що 27.01.2024 позивач самовільно залишив місце несення військової служби в умовах воєнного стану в м. Краматорськ Донецької області.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 302 від 07.02.2024 «Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 », позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оголошено сувору догану, матеріали службового розслідування направлені органу досудового слідства за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
Повідомлення про внесення відомостей до ЄРДР з матеріалами службового розслідування були надіслані до ТУ ДБР м. Краматорська 13.02.2024 № 692/1520.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з особовому складу) № 37-РС під 06.02.2024 позивача увільнено від займаної посади, знято з усіх видів забезпечення. Тому позивач знаходиться у розпорядженні командира військової частини.
У зв'язку з цим, позивачу запропоновано звернулись до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ для вирішення піднятого питання і з'ясування обставин самовільного залишення військової частини.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту по суті та не звільнення з військової служби, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 26 Закону №2232-XII (у редакції станом на час надходження відповідачу рапорту позивача про звільнення) були визначені підстави для звільнення з військової служби.
Так, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Суд першої інстанції врахував, що предметом цього спору є бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту позивача по суті та звільнення його зі служби на підставі наведеної норми.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, доводи позивача щодо того, що суд першої інстанції не надав оцінку тому факту, що позивач, на час звернення з рапортом про звільнення з військової служби в запас, мав право на звільнення з військової служби в запас, суперечать ч. 2 ст. 9 КАС України, оскільки позивачем, згідно позовних вимог оскаржується лише бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту про звільнення з військової служби у запас та зобов'язання відповідача розглянути рапорт по суті.
Так, ч.7 ст.26 Закону №2232-XII (у редакції станом на час надходження відповідачу рапорту позивача про звільнення) визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з п.2 п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
На підставі п.234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.
Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.
Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п. 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно із абз.2 п.14.10 розд. XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Отже, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абз.3 п.14.10 розд. XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
При цьому, відповідно до п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з п.31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Відповідно до п.127 Статуту внутрішньої служби солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.
Командир відділення підпорядковується командиру взводу та головному сержантові взводу і є безпосереднім начальником особового складу відділення (п.125 Статуту внутрішньої служби).
Згідно з п.119 Статуту внутрішньої служби командир взводу (групи, башти) підпорядковується командирові роти (бойової частини) і є прямим начальником усього особового складу взводу (групи, башти).
Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля) (п.111 Статуту внутрішньої служби).
Відповідно до п.101 Статуту внутрішньої служби командир батальйону (корабля 3 рангу) підпорядковується командирові бригади і є прямим начальником усього особового складу батальйону (корабля).
Згідно з п.66 Статуту внутрішньої служби командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.
Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає: подання військовослужбовцем рапорту «по команді» про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.
Доказів того, що перед поданням рапорту на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , позивач звертався з аналогічним рапортом до свого безпосереднього начальника і останній не зміг його вирішити, суду не надано.
При цьому, посилання позивача щодо того, що це був єдиний доступний для нього спосіб вручення рапорту командуванню військової частини та спосіб який дозволив йому довести (підтвердити) перед судом сам факт звернення з рапортом до відповідача, колегія суддів відхиляє через не підтвердженість доказами. Саме лише твердження про вказане не може визнатись судом за встановлену обставину.
Ст. 14 Статуту закріпляє обов'язок військовослужбовця вчасно повідомити безпосереднього начальника про все, що стосується виконання ним службових обов'язків та вжити заходи щодо вирішення даного питання в порядку звернення та підлеглості.
Статут є нормативним документом загального вжитку, перебуває у вільному доступі і позивач, як солдат Збройних Сил України, що проходить службу, зобов'язаний його знати та неухильно дотримуватись його приписів.
Отже, позивач звертаючись до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення, порушив вимоги ст.14 Статуту.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 29 липня 2020 року у справі №825/253/17.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не дотримався вказаних норм та, самовільно залишивши місце несення служби, подав рапорт про звільнення на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 поштою, всупереч вищевказаним нормам.
Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 в частині не прийняття рішення про звільнення з військової служби позивача, з огляду на допущення позивачем вищевказаних порушень щодо порядку його подання.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев