Справа № 320/12761/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
10 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловська К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі - позивач, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 13.01.2022 №00076040103.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що не є можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставин, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року адміністративний позов - задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що факт обізнаності платника податків із змістом законодавчих норм і необхідністю їх дотримання сам собою не може вважатися обставиною, що вказує на умисність діяння платника.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначив, що ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» подано податкову декларацію з акцизного податку за січень 2020 року (реєстраційний №9028663207 від 18.02.2020), в якій самостійно визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 13 395 516,00 грн. при граничному терміні сплати - 01.03.2020р. Вказане, на думку апелянта, свідчить, що посадові особи на дату подання звітності усвідомлювали про обов'язок та необхідність сплати акцизного податку, а отже зобов'язані вжити заходи направлені на виконання такого обов'язку. Проте, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» було фактично повністю сплачено зазначене податкове зобов'язання лише 05.03.2020р. (витяг з ІКП наявний в матеріалах справи).
Отже, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в порушення п. 57.1 ст. 57 ПК України не сплачено в установлені строки узгоджених сум грошових зобов'язань з акцизного податку за січень 2020 року у загальній сумі 71 321,16 грн.
Відповідач наполягає, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки Київського окружного адміністративного суду є помилковими та не обґрунтованими.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (ідентифікаційний код 00375504) зареєстроване 28.06.1996 як юридична особа за адресою: Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 38.
Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено камеральну перевірку з питань несвоєчасної сплати акцизного податку визначених у податковій декларації з акцизного податку з січень 2020 року (реєстраційний №9028663207 від 18.02.2020).
За наслідками проведення перевірки складено Акт від 06.12.2021 № 1264/31-00-04-01-03/00375504.
Перевіркою встановлено порушення вимог п.57.1 ст. 57 ПК України, а саме, що позивачем несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкового зобов'язання з акцизного податку у загальній сумі 71321,16 грн. із затримкою до 90 календарних днів.
На підставі висновків акту перевірки Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків винесено податкове повідомлення-рішення за формою «Ш» від 13.01.2022 № 00076040103 та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 25% у сумі 17 830,29 грн. відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України, як за діяння вчинені умисно.
Позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України «Про результати розгляду скарги» від 31.01.2023 №2383/6/99-00-06-03-01-06 податкове повідомлення-рішення від 13.01.2022 №00076040103 залишено без змін, а скарга - без задоволення.
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.
Органи державної податкової служби згідно п.75.1 ст.75 ПК України, мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Статтею 76 ПК України визначено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова (пункт 76.1). Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2). Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (пункт 76.3).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі №480/8796/21, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.
А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та/або своєчасності сплати такого податку.
Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування), перевірку своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
Зважаючи на вимоги наведених норм права, судом першої інстанції вірно встановлено, що вбачається відсутність у відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати господарсько-правові взаємовідносини платника з його контрагентами, первинні господарські документи бухгалтерського обліку, тощо, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв'язку із чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки.
Отже, під час камеральної перевірки податковим органом могла бути перевірена виключно своєчасність: подання податкових декларацій (розрахунків); реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
Натомість, інші обставини, які впливають на своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, є предметом перевірки контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, як на доказ умисного діяння, що полягало у несвоєчасній сплаті податку, контролюючий орган посилається на податкові накладні щодо реалізації алкогольних напоїв, спирту етилового, продуктів харчування на митній території України на суму 16 050 537 грн. та податкові накладні щодо придбання товарів, послуг на митній території України, обсяг придбання яких становить 2 109 725 грн.
Вирішуючи питання про наявність у діях позивача умислу на вчинення податкового правопорушення, суд виходить з того, що в розумінні абз.1 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до абз.2 п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Окрім того, за приписами п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.
З наведеного слідує, що у цілях застосування норм Податкового кодексу України вина та умисел є тотожними категоріями і кваліфікуючими ознаками вини як суб'єктивної сторони складу протиправного порушення платника податків є: 1) удавані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 2)цілеспрямовані дії платника податків, спрямовані на створення умов, котрі виключають намір на досягнення будь-якої мети, окрім невиконання податкового обов'язку (недотримання як податкової дисципліни, так і дисципліни в інших сферах контролю органами системи ДПС України); 3) існування у платника податків фізичної змоги забезпечити дотримання правил та норм у сфері податкової справи; 4) явно та очевидно нерозумні діяння платника податків; 5) явно та очевидно недобросовісні діяння платника податків; 6) діяння платника податків, явно та очевидно вчинені без належної обачності.
Пунктом 109.3 ст.109 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 1251.2 - 1251.4 статті 1251 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
У відповідності до п.124.1 ст. 124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно п. 124.2 ст. 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що факт обізнаності платника податків із змістом законодавчих норм і необхідністю їх дотримання сам собою не може вважатися обставиною, що вказує на умисність діяння платника.
В ході розгляду справи судом встановлено, що контролюючий орган сформулював викладені в тексті акту перевірки власні судження за результатами камеральної перевірки.
Отже, контролюючий орган не досліджував обставин вчинення юридичною особою податкового правопорушення, шляхом оцінки відомостей про стан рахунку платника в установі банку протягом періоду часу, коли розпочався та завершився перебіг строку на оплату грошових зобов'язань з податків (зборів).
Колегія суддів звертає увагу, що акт камеральної перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить обґрунтувань та доведення контролюючим органом вчинення умисного порушення платником податків норм Податкового кодексу України, тому з урахуванням вищенаведених обставин у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до позивача відповідальності передбаченої п.124.2 ст.124 Податкового кодексу України.
Відсутність в акті камеральної перевірки обставин, які характеризують таку ознаку виявленого діяння як умисність, на переконання колегії суддів, вказують на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі саме пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 19.04.2024 року по справі №580/5283/23.
Отже, судом першої інстанції вірно зауважено, що для встановлення умислу в діянні платника податків контролюючий орган має довести: які саме умови створив платник податків для невиконання своїх податкових обов'язків; факт того, що ці умови були результатом цілеспрямованої поведінки платника податків; відсутність у платника податків під час вчинення відповідних діянь іншої мети, крім як невиконання вимог закону.
При цьому доказами умислу мають бути фактичні дані, що підтверджують наявність діяння платника податків, спрямованого на створення умов для невиконання податкових зобов'язань. Необхідність збирання таких доказів свідчить про те, що наявність умисного вчинення податкового правопорушення не може бути встановлена в межах камеральної перевірки платника податків.
Відповідно, в межах камеральної перевірки встановити обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, неможливо.
Вказана позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 03.08.2023 року у справі № 520/22505/21.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев