Справа № 580/5957/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
10 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення -18.01.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 18.01.2017.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 позовну заяву повернуто на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України у зв'язку з неусуненням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині наведення обґрунтованих причин поважності пропуску строку звернення до суду. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на чинну, починаючи з 19.07.2022, редакцію Кодексу законів про працю України, та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, якою скасовано дію карантину з 01.07.2023, тримісячний строк звернення до суду із цим позовом сплинув 02.10.2023, водночас із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 14.06.2024, а будь-яких доказів причин поважності його пропуску, окрім посилання на нерелевантні до спірних правовідносин правові позиції Верховного Суду, не надав.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано рішення Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23 та порушено норми процесуального права, оскільки на момент звільнення Позивача була чинною редакція Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, не обмежувався будь-яким строком.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не було надано належних і допустимих доказів поважності причин пропуску тримісячного строку звернення до суду з моменту скасування дії карантину на території України.
Однак з такими висновками судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою суду першої інстанції від 19.06.2024 позовну заяву було залишено без руху з підстав пропуску ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду і неподанням заяви про його поновлення. Судом встановлено Позивачу десятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків.
На виконання вимог ухвали від 19.06.2024 Позивачем до суду першої інстанції було направлено заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначено, що на час звільнення Позивача із служби законодавством не було передбачено строкового обмеження для звернення до суду з позовом про стягнення невиплачених сум заробітної плати, а тому норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, що підтверджується відповідною практикою Верховного Суду.
За наслідками розгляду цієї заяви суд першої інстанції постановив оскаржувану у цій справі ухвалу, зміст якої було викладено вище.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду, колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги та мотиви відзиву на неї, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення Позивача з військової служби) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату на час звільнення ОСОБА_1 із служби 18.01.2017 року не застосовувалися.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Вирішуючи питання про застосування редакцій ч. 2 ст. 233 КЗпП України до та після 19.07.2022, Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 прийшов до висновку, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен буд дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, оскільки згідно наведеної вище позиції Верховного Суду частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 , не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати, то право Позивача, звільненого із служби 18.01.2017 року, на звернення до суду із цим позовом відповідно до вказаних положень Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, на чому правильно наголосив Апелянт, а також з позицією суду касаційної інстанції, висловленою у постановах від 18.10.2023 у справі №380/14605/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 24.04.2024 у справі №580/4684/22
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, визнаючи нерелевантними до спірних правовідносин позиції Верховного Суду у справі №140/2168/23, послався на те, що, на відміну від справи, ухвала в якій є предметом апеляційного перегляду, у згаданих справах позовні заяви були подані під час карантину, відміненого 01.07.2023. Водночас, Черкаський окружний адміністративний суд не врахував, що поряд з неможливістю застосування передбачених ч. 2 ст. 233 КЗпП України строків у період дії карантину Верховний Суд у згаданих постановах вказав й на неможливість поширення дії редакції цієї норми на правовідносини, що виникли до 19.07.2022.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що в суду першої інстанції були відсутні нормативні передумови для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, що відповідно має своїм наслідком скасування оскаржуваної у цій справі ухвали.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання..
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви не було правильно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 123, 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року - скасувати.
Справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма