Справа № 320/6268/21 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
10 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просBD:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №223 від 20 листопада 2020 р. позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і всіх видів грошового забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24 листопада 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення а також про видачу довідки про суми виплаченої індексації грошового забезпечення.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 1 грудня 2020 р. №593, індексація грошового забезпечення позивачу з січня 2016 року по листопад 2018 року не виплачувалась.
Вважаючи дії суб'єкта владних повноважень щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 р. у справі №320/13511/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2018 року.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 р. індексація грошового забезпечення 27 квітня 2021 р. була виплачена Військовою частиною НОМЕР_1 у сумі 25 561 гривень шляхом зарахування на картковий рахунок.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні протиправною позивач звернувся із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскільки нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 року у справі № 810/3573/18.
Так, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 р. у справі №320/13511/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2018 року.
Непроведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати останньому його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Відтак суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України, і, як наслідок, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Задовольняючи вищевказані позовні вимоги, суд має визначити точну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу.
Водночас, застосовуючи приписи статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції не зазначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунок цієї суми.
Необхідність такого обчислення висловлена усталеною практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21 березня 2023 року у справі 640/11699/21.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100).
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, колегія суддів враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Так, питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.
Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідні висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, у якій, зокрема, зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (відступлено від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16) і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, колегія суддів при розгляді цього спору дійшла висновку про необхідність застосувати принцип співмірності, зменшивши розмір відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів наголошує, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у зазначеній вище постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог ухвали від 06.08.2024 надано розрахунок середньоденного заробітку позивача, який становить 632,94 грн.
Затримка розрахунку при звільненні становить 159 календарних дня (період з 20.11.2020 наступний день псля звільнення по 27.04.2021).
Відтак, обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексацію становить 100637,46 грн. (середньоденне грошове забезпечення 632,94 грн. *159 календарні дні).
Водночас, колегія суддів враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовано оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Так, питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.
Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідний підхід застосований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідні висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, у якій, зокрема, зазначено, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (відступлено від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16) і від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, суд апеляційної інстанції при розгляді цього спору вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, зменшивши розмір відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Як було зазначено вище, обрахований відповідно до Порядку № 100 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 100637,46 грн. Водночас, вказана сума коштів є істотно більшою, аніж виплачена відповідачем компенсація за індексацію грошового забезпечення у сумі 25561,00 грн., що несвоєчасно виплачена у зв'язку зі звільненням позивача.
Таким чином, обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з принципу розумності, справедливості, пропорційності та співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, підлягає зменшенню до розміру виплачених із затримкою коштів, а саме до - 25561,00 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р. та прийняття в цій частині нову постанову про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р. у розмірі 25561,00 грн.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року- скасувати в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р. та прийняття в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 листопада 2020 р. по 27 квітня 2021 р. у розмірі 25561,00 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма