П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21877/23
Головуючий І інстанції: Свида Л.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 15.11.2023р.) у справі за адміністративного позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії, -
22.08.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування йому, головному державному виконавцю відділу ПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області ПМУ МЮ (м.Одеса), неповної суми винагороди державного виконавця за травень 2023р. (виплачену разом з заробітною платою у червні 2023р.),
- зобов'язати відповідача видати наказ про виплату йому винагороди державного виконавця із розрахунку 29556,66 грн., з урахуванням вже виплаченої суми - 14926,23 грн. (до утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів)
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за період з 01.05.2023р. по 31.05.2023р. ним, як державним виконавцем, до державного бюджету було перераховано 118 226,63 грн. виконавчого збору. Відповідно, розрахунок винагороди державного виконавця за травень 2023р. має складати - 29556,66 грн. та обраховуватися як 25% від суми стягнутого виконавчого збору - 118226,63 грн. У той же час, при отриманні заробітної плати, ним було одержано лише - 11777,49 грн. винагороди державного виконавця (після утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів). На думку позивача, отримана ним сума є такою, що нарахована і виплачена з порушенням «Порядку виплати винагороди державним виконавцям органів державної виконавчої служби», що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 14.12.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2023р. та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
19.01.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
31.01.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 09.02.2023р. №974-К призначений на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, зі збереженням 6 (шостого) рангу державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.
У червні 2023р. відповідачем було нараховано головному державному виконавцю ОСОБА_1 винагороду за травень 2023р. у сумі - 14630,43 грн. (із розрахунку 25% від суми стягнутого виконавчого збору - 58521,72 грн.) та перераховано на картковий рахунок з відрахуванням податків - 11777,49 грн.
25.07.2023р. головний державний виконавець ОСОБА_1 листом звернувся до начальника управління бухгалтерського обліку, фінансового та господарського забезпечення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з метою вирішення питання стосовно нарахування та виплати йому винагороди у порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» від 14.07.2021р. №726.
Однак, листом від 25.07.2023р. начальник управління бухгалтерського обліку, фінансового та господарського забезпечення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомив позивача, що згідно зі звітом про суми стягнутого виконавчого збору по відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за травень 2023р., позивачем було стягнуто виконавчого збору у сумі - 58521,72 грн., тому сума винагороди, яка підлягає виплаті державному виконавцю, становила - 14630,43 грн. (1177,49 грн. з відрахуванням податків).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування неповної суми винагороди державного виконавця за травень 2023р. (виплачену разом з заробітною платою у червні 2023р.) протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІ.
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. за №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. за №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
Як передбачено ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За визначенням ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчим збором є збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною 2 ст.27 Закону №1404-VIII в редакції станом на час виникнення спірних відносин, яка після 28.08.2018р. змін не зазнавала, закріплено те, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або ж вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця визначено «Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016р. №643, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021р. №726).
Згідно з п.п.2,3,8,9, 11 Порядку, виплата винагороди державним виконавцям органів державної виконавчої служби здійснюється за рахунок стягнутого виконавчого збору в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду державного бюджету на відповідний рік.
Стягнутим виконавчим збором для цілей цього Порядку вважається сума виконавчого збору, яка була стягнута в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, та перерахована до спеціального фонду державного бюджету.
Державному виконавцю відділу державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Мін'юсту, відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Мін'юсту, відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту винагорода виплачується у розмірі 25% суми стягнутого ним виконавчого збору.
Для нарахування винагороди особам, визначеним у п.п.3-6 Порядку, використовуються звіти про суму стягнутого виконавчого збору, які формуються автоматизованою системою виконавчого провадження, та табелі обліку використання робочого часу.
При цьому, у звіті про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород особам, визначеним п.п.3,4 цього Порядку, відображаються суми виконавчого збору, стягнуті кожним державним виконавцем, і суми винагород, які підлягають виплаті кожному державному виконавцю за місяць, а також загальна сума виконавчого збору, стягнута відповідним відділом за місяць.
Зокрема, звіти про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям відділів державної виконавчої служби, відділу примусового виконання рішень управління щомісяця подаються начальником управління забезпечення примусового виконання рішень відповідному уповноваженому структурному підрозділу міжрегіонального управління Мін'юсту, відповідальному за організацію бухгалтерського обліку та звітності.
Міжрегіональне управління Мін'юсту не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня подачі звіту про суму стягнутого виконавчого збору (у разі наявності асигнувань) видає наказ, в якому зазначаються особи, яким виплачується винагорода, та її розмір.
Винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.
У той же час, варто звернути увагу на той факт, що відповідно до приписів п.33 ч.2 ст.33 БК України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать 50% виконавчого збору, стягнутого органами державної виконавчої служби.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, сума стягнутого виконавчого збору, для цілей вказаного вище Порядку, є сумою виконавчого збору, яка стягнута в порядку Закону №1404-VIII та, відповідно, була перерахована до спеціального фонду державного бюджету.
Як уже зазначалося судом вище, згідно зі ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
А тому, твердження апелянта про те, що винагорода державному виконавцю виплачується за рахунок коштів виконавчого провадження, не відповідає положенням чинного законодавства. Підтвердженням того, що оплата праці державного службовця (державного виконавця) здійснюється з державного бюджету, є також і положення ч.4 ст.50 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, які, у свою чергу, чітко визначають те, що джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Колегія суддів встановлено, що згідно зі звітом про суму стягнутого виконавчого збору для нарахування винагород державним виконавцям відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за травень 2023р., який, до речі, формується автоматизованою системою виконавчого провадження, позивачем стягнуто та перераховано до спеціального фонду державного бюджету виконавчий збір у сумі 58521,72 грн., що складає 50% від стягнутого виконавчого збору у травні 2023р. відповідно до платіжних інструкцій від 17.05.2023р. №152, від 19.05.2023р. №169, від 23.05.2023р. №228, від 23.05.2023р. №234, від 24.05.2023р. №267, від 24.05.2023р. №260, від 29.05.2023р. №295, від 31.05.2023р. №320 та від 19.05.2023 р.№183.
Таким чином, ОСОБА_1 у травні 2023р. було стягнуто виконавчого збору у загальному розмірі - 58521,72 грн. Проте, оскільки до державного бюджету перераховується 50% виконавчого збору, стягнутого органами державної виконавчої служби, суму стягнутого виконавчого збору для цілей Порядку необхідно рахувати саме як 50% виконавчого збору, стягнутого в порядку Закону №1404-VIII та перерахованого до державного бюджету, тобто суму - 14630,43 грн. (58521,72 грн. х 25%).
Відповідно, підстави вважати, що відповідачем допущено порушення приписів Порядку при нарахуванні позивачу винагороди державного виконавця за травень 2023р. відсутні, оскільки до спеціального фонду державного бюджету перераховується лише половина стягнутого виконавчого збору, з якого, як наслідок, і відбувається розрахунок суми винагороди.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі пенсійного органу.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб'єктивній думці останнього.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко