П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8645/22
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 18.03.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
24.01.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі позивачу за період з 01.01.2014р. по 28.02.2018р., з врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації - січня 2008р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити у повному обсязі на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014р. по 28.02.2018р., з врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації - січня 2008р.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.01.2014р. по 28.02.2018р. йому не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій стосовно оплати праці, а її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 06.10.2023р. залучено до участі у справі № 420/8645/22 Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України в якості другого відповідача.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування січня 2008р. як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008р. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 16.04.2024р. подано апеляційну скаргу. У поданій апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом 1-ї інстанції, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2024р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом апеляційного оскарження вказаного рішення суду 1-ї інстанції та, зокрема, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
15.05.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника відділу обліку особового складу управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте на грошовому забезпеченні перебував у Військовій частині НОМЕР_2 .
27.06.2018р. наказом Міністра оборони України №397 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я.
У відповідності до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.07.2018р. №124, позивача з 17.08.2018р. виключено із списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
05.04.2019р. постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі №1540/4842/18 Військову частину НОМЕР_2 було зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. включно.
28.12.2021р. позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із зверненням щодо надання йому інформації про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014р. по 28.02.2018р. із обов'язковим зазначенням базового місяця нарахування індексації.
Однак, 09.06.2022р. листом ІНФОРМАЦІЯ_1 за №154/181/1-344 позивача повідомлено, що відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі - 4577,60 грн., при розрахунку якої було застосовано базовий місяць - грудень 2015р. У свою чергу, виплати індексації за період з 2016р. по 2018р. не передбачено.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
У відповідності до ст.1 цього Закону, соціальним захистом військовослужбовців вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII.
У розумінні ст.1 вказаного Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або ж повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Стаття 2 Закону №1282-XII визначає те, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
При цьому, для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст.6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних та демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення передбачені «Порядком проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078).
У відповідності до п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому було офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103% (застосовується з 01.01.2016р.).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Як визначено п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з положеннями п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних та демографічних груп населення.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1% або 100%.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як передбачено п.10-2 Порядку №1078, для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
З урахуванням наведених правових норм діючого законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013р. по справі №9-рп/2013 стосовно офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено про те, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
А тому, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
До того ж, аналогічний правовий висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19. від 01.09.2022р. у справі №420/17345/21.
Таким чином, суд 1-ї інстанції вірно та відповідно до вимог чинного законодавства встановив наявність у позивача права на виплату індексації грошового забезпечення за час проходження ним військової служби з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. (включно). Разом із тим, спірним у справі є питання правильності визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за вказаний період.
Вирішуючи ж питання стосовно обґрунтованості поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Так, з аналізу положень Закону №2011-XII вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги закону проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (постанова Верховного Суду від 27.04.2021р. у справі №380/1513/20).
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18, від 07.08.2019р. у справі №825/694/17, а також від 20.11.2019р. у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Стосовно дискреційних повноважень, судова колегія наголошує, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Втім, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі №802/412/17-а та від 11.04.2018р. у справі №806/2208/17.
Що ж до справ з подібними правовідносинами, то Верховний Суд у своїй практиці вказував, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, адже законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103%.
Зазначені правові висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021р. у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20 та від 31.05.2022р. у справі №400/4491/20.
Колегія суддів звертає увагу, що у названих справах №400/1118/21, №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши п.п.2,5,10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Верховний Суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Відповідно, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1% або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Разом із тим, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою, на основі аналізу вищенаведених норм, Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), і є базовим при проведенні індексації.
У цьому контексті колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007р. №1294 було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п.13 вказаної Постанови, вона набрала чинності з 01.01.2008р.
Посадовий оклад (тарифна ставка) позивача, який йому виплачувався за весь період військової служби, був встановлений із січня 2008р. та не змінювався. Він змінився лише в березні 2018р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, якою були встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, у силу норм Порядку №1078, січень 2008р. є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. (включно).
Тобто, відповідач у спірний період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. повинен був нарахувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення із урахуванням саме січня 2008р. як базового місця при проведенні індексації. Викладене, у свою чергу, свідчить про обґрунтованість висновків суду 1-ї інстанції у відповідній частині.
Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко