10 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/4914/24
(суддя Рищенко А.Ю., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №160/4914/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-
ОСОБА_1 22 лютого 2024 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області згідно з яким, просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування від 03.02.2021 року №Ф-2617-50/67У.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач хоча і був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснював, при цьому у спірний період за нього ЄСВ сплачувалося роботодавцем за місцем працевлаштування.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року позов задоволено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи містять Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.01.2024, з якої видно, що єдиний внесок за позивача у період 2017 - 2020 сплачувався роботодавцем, а саме: ОСОБА_2 , при цьому, контролюючим органом не надано пояснень та не доведено, наявність заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 37113,82 грн, враховуючи ту обставину, що фактично у спірний період позивач не повинен був самостійно сплачувати єдиний внесок, оскільки сплату єдиного внеску проводив роботодавець позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтовано тим, що станом на 04.03.2024 року в ІКП за кодом бюджетної класифікації 71040000 ОСОБА_1 обліковується недоїмка у сумі 37113,82 грн. Також, скаржник зазначає про те, що до позовної заяви позивачем не додавалися відомості за формою ОК-5.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 05.09.2011 року.
Відповідно до запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець припинив свою діяльність 08.12.2023, номер запису 2002240060001078863.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску становить 37113,82 грн (а.с.40).
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 37113,82 грн, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2021 року №Ф-2617-50/67У (а.с.4).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної вимоги є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Пунктом п'ятим частини першої цієї статті до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року прийнятої у справі № 440/2149/19 зробив висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиний внесок за позивача у період 2017 - 2020 року сплачувався роботодавцем - ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.01.2024 року (а.с.8-11).
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження відповідача про те, що не надання позивачем відомостей за формою ОК-5 є підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом з'ясовано, що позивач у період 2017 - 2020 року, перебував у трудових відносинах та, як наслідок, у роботодавця позивача за вказаний період виник обов'язок щодо сплати за нього єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суми нарахованої позивачу до виплати заробітної плати за видами виплат.
Враховуючи те, що у період з 2017 - 2020 року позивач був застрахованою особою та платником єдиного внеску за нього був роботодавець, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування позивачу заборгованості зі сплати ЄСВ за вказаний період є протиправним, як наслідок оскаржувана позивачем вимога щодо нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і те, що відповідачем до суду не надано будь-яких доказів, що позивачем отримувався дохід у вищезазначений період від здійснення підприємницької діяльності.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №160/4914/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов