11 вересня 2024 р. Справа № 520/6015/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.06.24 по справі № 520/6015/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/8563/22, а саме за період з 03.05.2018 року по 07.02.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8563/22, а саме за період з 03.05.2018 року по 07.02.2024 року, розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні його з 03.05.2018 з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 не був проведений з ним остаточний розрахунок при звільненні, а здійснено його лише 07.02.2024, тому відповідно до вимог статей 116 та 117 Кодексу Законів про працю України в/ч НОМЕР_1 зобов'язана сплатити позивачу середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.05.2018 по 07.02.2024 (день виплати), розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.062024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118620,33 грн, з утриманням з присуджених сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що посилання позивача на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу та мав статус військовослужбовця, у зв'язку з чим положення КЗпП України не поширюється на спірні правовідносини. Також, вимоги про стягнення затримки в розрахунку за період з 03.05.2018 по 07.02.2024 є безпідставними, оскільки між сторонами наявний спір щодо наявності - відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу належного грошового забезпечення - індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.05.2018.
Відповідач зазначає, що аналіз положень КЗпП свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви, шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Як свідчать матеріали справи, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Між тим, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Відповідно до п. 1 глави ХІХ КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, ч.1 ст. 233 КЗпП України в чинній редакції підлягає застосуванню з 01.07.2023.
Таким чином, для звернення до суду з даним позовом в частині стягнення грошового забезпечення підлягає застосуванню тримісячний строк, який обчислюється з 01.07.2023. Проте позивач звернувся до суду 06.03.2024, тобто з порушенням тримісячного строку звернення, який обчислюється з 01.07.2023.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений наказом командира військової частини від 3 травня 2018 року №5-РС з військової служби за пунктом "е" частини 6, з урахуванням вимог підпункту "е" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №140 від 03.05.2018 року.
Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № № 520/8563/22, яке набрало законної сили 21.06.2023, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 03.05.2018 року із урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 07.02.2024, що підтверджується випискою по картці позивача від 28.02.2024, перерахувавши 77572,35 грн, з яких 77522,35 грн зараховано на картковий рахунок позивача (комісія банку - 50 грн).
До матеріалів справи позивачем надано виписку банку, з якої вбачається, що днем надходження на рахунок позивача нарахованих за рішенням суду сум індексації є 07.02.2024.
Таким чином, повний розрахунок при звільнені проведений відповідачем 07.02.2024.
Водночас Військова частина НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період по час повного розрахунку, що відповідачем не заперечується.
Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118620,33 грн, з утриманням з присуджених сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Згідно пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Отже, у спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового законодавства.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, з урахуванням змін, внесених Законом України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
З копії наказу від 03.05.2018 № 140 встановлено, що позивача виключено із списків особового складу 03.05.2018.
07 лютого 2024 року на виконання рішення суду відповідачем нарахована та виплачена недоплачена частина грошового забезпечення в сумі 77572,35 грн, яка за вирахуванням комісії банку зарахована на рахунок позивача в розмірі 77522,35 грн.
Таким чином, датою остаточного розрахунку є 07.02.2024.
При цьому, дата виключення з особового складу та фактичної виплати не включається у строк затримки розрахунку.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 15 лютого 2024 року у справі 420/11416/23, від 30.04.2024 у справі 560/6962/23, від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а саме щодо пропорційності при визначенні суми середнього заробітку, що підлягає виплаті на користь позивача. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо середнього заробітку за період з 04 травня 2018 року до 18 липня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
Час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 1537 днів.
Відповідно до інформаційної довідки про нараховані види грошового забезпечення ОСОБА_1 за березень - квітень 2018 року, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звіьнення складає: березень 2018 року - 7988,60 грн, квітень 2018 року -5694,06 грн - 5694,06 грн. Отже, середньомісячний розмір грошового забезпечення за останні два місяці служби складає 6841,33 грн ((7988,60 + 5694,06)/2) Середньоденне грошове забезпечення складає 224,31 грн.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 803/1768/17 зазначив: "Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)".
З копії витягу наказу про звільнення позивача зі служби від 03.05.2018 № 140 та розрахунку грошового забезпечення, під час звільнення позивачу належала до виплати сума 89010,66 грн, з яких: грошове забезпечення - 1228,99 + 7632,35 + 2576,97 грн (сума розрахунку, проведеного з позивачем при звільненні) - 12,85%, та присуджена за рішеннями суду індексація 77572,35 грн - 87,15%.
Тобто розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні пропорційно невиплаченій при звільненні сумі складає 300462,24 грн (обчисленого як 87,15% від 344764,47 грн).
Враховуючи розмір нарахованих та сплачених позивачу за рішенням суду сум недоплаченого грошового забезпечення, наявність спору в частині вказаних виплат, та період часу, протягом якого позивачем не вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання спірних сум - за захистом своїх прав щодо належного розміру грошового забезпечення позивач звернувся до суду у 2022 році, звільнившись зі служби у травні 2018 року, тобто майже через 4 роки після звільнення; виходячи з принципу пропорційності та співмірності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі несвоєчасно виплачених сум, а саме - 77572,35 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 07.02.2024, колегія суддів обраховує розмір середнього заробітку за останні 6 місяців у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП в редакції Закону №2352-ІХ.
Середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 6841,33 грн (7988,60 грн + 5694,06 грн / 2).
Отже, середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 06 лютого 2024 року становить: 6841,33*6 = 41047,98 грн.
Відтак, загальний розмір суми середнього заробітку, присудженого судом на користь позивача, складає 118620,33 грн (77572,35 грн (період до внесення змін в ст. 117 КЗпП) + 41047,98 грн (ст. 117 КЗпП в редакції Закону №2352-ІХ)).
Оскільки спір в межах справи №520/8563/22 стосувався не всієї суми, яку належало виплатити позивачу при звільненні, а лише її частини, та враховуючи, що розмір відповідальності відповідача підлягає визначенню з урахуванням визначених Верховним Судом критеріїв, відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого має визначити суд.
З урахуванням того, що суми, які суд визначає до виплати на користь позивача, обраховані без віднімання податків та зборів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням з присуджених сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
Таким чином, колегія суддів дійшла вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно доводів апелянта про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, колегія суддів вказані вважає помилковими, оскільки, остаточний розрахунок з позивачем проведено 07.02.2024, що підтверджено випискою з рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі. До суду позивач з даним позовом звернувся 05.03.2024, що підтверджується копією конверту. Вказаний позов зареєстровано у суді першої інстанції 06.03.2024, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції. Тобто позивач звернувся до суду в межах строку передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 по справі № 520/6015/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило