справа №760/20527/20 Головуючий у І інстанції - Українець В.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/2919/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
10 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
установив:
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києваз позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що 11 грудня 2019 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000000 грн. в позику, а останній зобов'язався повернути кошти 17 лютого 2020 року.
На підтвердження отримання грошових коштів відповідач написав йому боргову розписку від 11 грудня 2019 року.
Незважаючи на взяті на себе зобов'язання, відповідач борг не повертає, тому він змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Просив суд, стягнути з ОСОБА_1 1000000 грн. боргу, 12993, 47 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у сумі 17704, 92 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 1000000 грн., інфляційні втрати у розмірі 12993, 47 грн., три проценти річних у розмірі 17704, 92 грн. та судовий збір у розмірі 10307 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він звертався до поліції, для порушення кримінальної справи за фактом шахрайства ОСОБА_2 , проте, це не дало результату, йому не вдалося в рамках кримінальної справи довести, що жодних грошей він у позивача не брав.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що він зловживав своїми процесуальними правами є помилковим, оскільки він не з'являвся в судові засідання через тяжкий стан свого здоров'я і на підтвердження цього подавав відповідні клопотання з доказами неможливості прибуття до суду першої інстанції.
Наголошує, що тільки за результатами проведеної почеркознавчої експертизи можна буде у даній справі винести обґрунтоване та справедливе рішення.
Просив суд, скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року та призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що між ним та відповідачем існували бізнесові взаємовідносини.
Зазначає, що є недоречною та лицемірною позиція відповідача, щодо бачення рис шахрайства та звернення з відповідною заявою до поліції у факті передачі ним грошових коштів у розмірі 1000000 грн. відповідачу та складання про це розписки (договору позики).
Наголошує, що стан здоров'я відповідача ніяким чином не заважав йому особисто бути присутнім в судовому засіданні суду першої інстанції, відповідач умисне маніпулює станом свого здоров'я, що ніяк не звільняє останнього від виконання свого зобов'язання, щодо повернення позичених грошових коштів.
Крім того, вказує, що є недоречним, несвоєчасним та таким, що протирічить ч. 3 ст. 367 ЦПК України заявлення клопотання про проведення почеркознавчої експертизи на етапі апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про призначення по справі почеркознавчої експертизи задоволено.
Призначено по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
1) Чи виконано рукописний текст розписки від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 ?
2) Чи виконано підпис у розписці від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 ?
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
Надано в розпорядження експертам матеріали цивільної справи №760/20527/20.
Оплату вартості експертизи покладено на ОСОБА_1 , роз'яснивши йому положення ст. 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі.
Провадження у справі зупинено до отримання висновку судової експертизи.
02 травня 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшов висновок експерта від 28 березня 2024 року №26499/23-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у даній цивільній справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року поновлено та призначено справу до судового розгляду в приміщенні суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка з'явилась в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000000 грн. в позику, а останній зобов'язався повернути кошти 17 лютого 2020 року.
На підтвердження отримання грошових коштів відповідач написав позивачу боргову розписку від 11 грудня 2019 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день подачі позову до суду відповідач борг не повернув.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання - повернення позики, вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних за несвоєчасне виконання ним грошового зобов'язання є обґрунтованими.
Заперечень, щодо правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних за договором позики від 11 грудня 2019 року відповідач не надав, доводи позивача, щодо розміру нарахованих інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідачем не спростовані.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник згідно ст. 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку встановлені договором.
Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року (справа №754/6016/19) дійшов висновку про те, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити відомості про сторони договору позикодавця та позичальника, умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Великої палати Верховний Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464-3790/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з Висновку експерта від 28 березня 2024 року №26499/23-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи: рукописний текст розписки від 11 грудня 2019 року виконаний ОСОБА_1 .
Підпис у розписці від 11 грудня 2019 року виконаний ОСОБА_1 .
Таким чином, колегія суддів враховує Висновок експерта від 28 березня 2024 року №26499/23-32 та погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови договору позики від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 належним чином виконані не були, грошові кошти позивачу не були повернуті, а тому, відповідно до договору позики від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 має повернути ОСОБА_2 1000000 грн.
Крім того, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позову про стягнення на користь ОСОБА_2 із ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості за період з лютого 2020 року по вересень 2020 року.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього ж Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідач борг не повернув та прострочив виконання грошового зобов'язання - повернення позики.
Так, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача наявні підстави вимагати від відповідача сплатити інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України.
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц) зазначила, що передбачене частиною другою ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про помилковість висновок суду першої інстанції, щодо зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами через неявку в судові засідання через тяжкий стан свого здоров'я, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, мав свого представника, мав можливість подавати свої заперечення та відзив на позовну заяву, проте, враховуючи, що справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з 2020 року, сторона відповідача не з'явилась ні в одне судове засідання.
Частиною 2 ст. 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана