Справа № 346/1308/23
Провадження № 2/346/132/24
28 серпня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі:
головуючого судді: Калинюка О.П.,
з участю секретаря: Вербіщук О.Д.,
представника позивача адвоката Мушинського В.Т.,
представників відповідачів адвокатів Святненка С.В., Гуменюка Б.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння,
в обґрунтування позовних вимог представник позивача, адвокат Мушинський В.Т. зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2008 року позивач купив у ОСОБА_6 майновий пай у вартістю 3 420 гривень у майновому фонді майна колективного сільськогосподарського підприємства, колишньої селянської спілки «Україна» (далі - СС «Україна»), яка згодом реформована у ТзОВ «Отинія» Коломийського району Івано-Франківської області. Того ж дня (18.06.2008 року) продавець ОСОБА_6 подала до виконкому Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області (далі в тексті - Отинійська селищна рада) заяву, якою просила переписати суму її паю у розмірі 3 420 грн. на позивача як на покупця.
Відповідно до протоколу зборів пайовиків СС «Україна», яка реорганізована в ТзОВ «Отинія», від 18.06.2008 року «Про розгляд заяв пайовиків» заслухано директора ТзОВ «Отинія» ОСОБА_6 , яка повідомила, що до неї надійшла заява від ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (позивача) про виділення (продаж) їм майна колишньої СС «Україна», реорганізованої в ТзОВ «Отинія», а саме конюшні, яка знаходиться в с.Глибока Коломийського району Івано-Франківської області. Від цих осіб ОСОБА_6 отримала додатково 22 000,00 доларів США за продаж ферми.
Вказані збори прийняли рішення про видачу вказаного майна пайовикам ОСОБА_7 та ОСОБА_1 згідно з поданою заявою для оформлення ними правовстановлюючих документів, а також про те, щоб отримані ОСОБА_6 22000,00 доларів США зарахувати на рахунок вказаного підприємства за продану конюшню та передати її даним покупцям.
Таким чином, позивачу виділено (продано) в натурі майно, тобто вказану - конюшню, яка на час оформлення даного позову (13.03.2023 р.) знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
11.04.2012 року вказана селищна рада видала позивачу свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії IB-VII № 025911, згідно з яким загальна вартість майнового паю пайового фонду підприємства станом на 02.07.2002 року становила 4 604 171 грн.; частка позивача визначена в розмірі 3 420 грн. або 0, 0743 відсотка. Отже, позивач мав право на майновий пай у даному пайовому фонді відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 02.07.2002 року.
На підставі ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2009 року , постановленою у справі № Б-13/54, СС «Україна», яка реорганізована у ТзОВ «Отинія», ліквідовано та виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Відповідно до цієї ухвали ліквідатором в судовому засіданні подано на розгляд суду звіт про виконану роботу та ліквідаційний баланс. Розглянувши вищевказані матеріали, суд встановив, що в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором вжито заходів по виявленню ліквідаційної маси боржника, а саме нежитлових приміщень - адмінбудинку по АДРЕСА_2 , які належали банкруту на підставі свідоцтва про право власності, що було видане Коломийським міжрайонного бюро технічної інвентаризації (далі в тексті - Коломийське МБТІ) 15.11.2001 року на підставі рішення зазначеної селищної ради №91 від 18.10.2001 р. За весь період провадження справи надійшло 504 849, 85 грн. на ліквідаційний рахунок боржника.
Вказаний господарський суд ухвалив затвердити ліквідаційний баланс даного підприємства та, зважаючи на відсутність майнових активів, необхідних для ведення діяльності, суд вважає за доцільне ліквідувати вказаного банкрута як юридичну особу. Вимоги, не задоволені за недостатністю його майна, та не подані у ліквідаційній процедурі, суд визнав вважати погашеними та виключити боржника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Аналізуючи вказана ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області, представник позивача зроблено такі висновки:
1.До ліквідаційної маси боржника увійшли вказані нежитлові приміщення адмінбудинку боржника;
2.ТзОВ "Отинія" ліквідовано як банкрута в зв'язку з відсутністю майнових активів;
3.До ліквідаційної маси боржника не увійшла вище вказана конюшня через те, що вона 18.06.2008 року була передана позивачу 18.06.2008 року у відповідності до рішення зборів пайовиків ТзОВ «Отинія», та внаслідок цього дане майно було виключене із власності цього підприємства, і не вважалося його майном на час ліквідації даного боржника. Отже, власником спірної конюшні з 18.06.2008 року був саме позивач області, адже вказане рішення зборів є дійсним і ніким не скасоване.
02.04.2021 року позивач подав заяву до Управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради Івано-Франківської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а саме на вказану конюшню. Однак, рішенням від 28.04.2021 року державний реєстратор прав на нерухоме майно цього Управління ОСОБА_8 відмовив у державній реєстрації прав та їх обтяжень на дане нерухоме майно з наступних підстав:
- на сертифікаті відсутня відмітка підприємства як правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідчена підписом керівника такого підприємства та печаткою;
- заявником не подано акт приймання-передачі нерухомого майна. В поданих документах відсутня інформація про адресу (номер) об'єкта нерухомого майна.
Водночас, Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, що не вчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно до статті 346 ЦК України. Закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно (постанова Верховного суду від 12.02.2020 року у справі №761/17142/15ц).
Отже, відмова у реєстрації права на нерухоме майно, конюшню означає, що порушено і не визнано право власності позивача на дане майно, і тому позивач звернувся до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до Отинійської селищної ради про виділення в натурі майнового паю, тобто будівлі-конюшні, та визнання за позивачем права власності на дане майно (справа №346/4411/21).
При розгляді вказаної справи, з відповіді даної селищної ради від 19.07.2022 р. № 1241/04-10 на адвокатський запит позивачу стало відомо, що заочним рішенням, ухваленим тим же судом 27.01.2017 року у справі №346/6184/16-ц, визнано право власності на спірну нежитлову будівлю - конюшню, яка знаходиться за ОСОБА_4 .
Тому позивач ОСОБА_1 оскаржив дане заочне рішення до суду апеляційної інстанції, а провадження у справі за його позовом №346/4411/21 закрито ухвалою цього суду від 25.07.2022 року.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, вказане заочне рішення від 27.01.2017 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до Отинійської селищної ради про виділення майнового паю в натурі та визнання права власності на спірне нежитлове приміщення відмовлено.
В цій постанові Івано-Франківський апеляційний суд вказав наступне:
«Згідно з відповідним майновим сертифікатом ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна сільськогосподарського підприємства ТзОВ «Отинія».
При розгляді справи до суду апеляційної інстанції представник позивача не надав належних та допустимих доказів того, що скаржник не є співвласником майна колишнього ТзОВ «Отинія», не спростував право скаржника на частку майна цього підприємства та не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження скаржника про те, що він є співвласником майна колишнього ТзОВ «Отинія», та співвласником спірного майна, що є предметом судового розгляду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням порушуються права скаржника як співвласника майна колишнього ТзОВ «Отинія».
Оскільки позивач (тобто ОСОБА_4 ) заявив позов не до всіх співвласників майна вказаного підприємства, за своєю ініціативою не може цього зробити, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, то у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але із залученням до справи всіх належних відповідачів (співвласників майна колишнього ТзОВ «Отинія»)».
Так як ОСОБА_4 є власником майнового паю у майновому фонді майна СС «Україна», реформованої у ТзОВ «Отинія», згідно з відповідним свідоцтвом про право власності на майновий пай, серії НОМЕР_1 . В цьому свідоцтві вказано, що частка ОСОБА_4 визначена в розмірі 8 989 грн. Отже, оскільки прийняте судом рішення в даній справі буде стосуватися прав та обов'язків ОСОБА_4 , то його вказано відповідачем в даній справі.
Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме спірної конюшні, об'єкт, реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна: 1336332826232, загальною площею 393,3 кв. м, право власності на вказане майно зареєстроване за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (по (одній другій) частці за кожним) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.05.2018 року та 02.11.2020 року відповідно. Підставами для державної реєстрації вказані договори купівлі-продажу, посвідчені 15.05.2018 р. та 02.11.2020 року відповідно приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Сахром Г.Ф.
Тому вказаних осіб як співвласників спірної будівлі також зазначено як відповідачів.
На підставі наведеного представник позивача просить визнати право власності на спірне нежитлове приміщення (конюшню) та витребувати це майно з чужого незаконного володіння відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, представник позивача, просить присудити з відповідачів на користь позивача всі понесені позивачем судові витрати.
В судових засіданнях представник позивача, адвокат Мушинський В.Т. позовні вимоги підтримав з вище вказаних підстав, які зазначені в позовній заяві.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в судове засідання повторно не зв'явилися, їхній представник, адвокат Святненко С.В. в судових засіданнях позов не визнав з підстав, які ці відповідачі зазначили у поданих 25.04.2023 року через їх представника відзивах на позовну заяву, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Зокрема, у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_4 зазначив, що позивачем порушено механізм реалізації права на майновий пай та виділення майна в натурі, а тому позовні вимоги цей відповідач не визнає, виходячи з наступного.
Твердження позивача про те, що порушено його право як власника нежитлової будівлі, тобто конюшні, є безпідставними, так як факт укладення договору купівлі-продажу майнового паю не є підтвердженням виникнення права власності на спірне майно, а свідчить про перехід до позивача права на майновий пай у грошовому виразі та процентному відношенні без зазначення конкретного майна. При цьому спірне майно ніколи не перебувало в користуванні чи у власності позивача.
Крім того, частка у майні пайового фонду колишньої СС «Україна», яка реорганізована в ТзОВ «Отинія», визначена в розмірі 3 420,00 грн., а балансова вартість нежитлової будівлі-конюшні - 4 084,00 грн. Тобто, позивач не має права претендувати на виділення йому майна в натурі на суму, більшу від тієї, на яку він мав зареєстрований майновий сертифікат.
У протоколі зборів пайовиків вказаного підприємства від 18.06.2008 р. ОСОБА_6 зазначила, що збори прийняли рішення одноголосно більшістю голосів про виділ майна конюшні пайовикам ОСОБА_7 та ОСОБА_1 згідно з поданою заявою для оформлення ними правовстановлюючих документів. Однаку, вказані особи на той час не мали зареєстрованого за собою майнового паю (майнових прав).
Крім того, свідоцтво про право власності на майновий пай члена вказаного колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії IB-VII № 025911 позивач оформив 11.04.2012 року одноособово без ОСОБА_7 , хоча відповідно до вказаного протоколу виділялось (продавалось) майно цим двом особам як пайовикам.
В даному протоколі також зазначено, що рішення прийнято одноголосно більшістю голосів, однак, невідомо, ким приймалися рішення, вказані цьому документі, тобто чи членами правління, чи ревізійної комісії, чи наглядової ради, чи директором ТОВ «Отинія», чи загальними зборами тощо. Крім того, невідомо хто голосував за прийняття даного рішення, так як в протоколі зазначена тільки ОСОБА_6 , що свідчить що протокол оформлявся нею одноособово. Однак, ця особа не мала права одноособово виділяти майновий пай в натурі, оскільки згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 20.05.2008 року № 315 затверджено Рекомендації щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Відповідно до цього документу виділ майна здійснюється рішенням загальних зборів власників майнових паїв, за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень про відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одноголосно.
Вказаний протокол від 18.06.2008р. не містить даних щодо ідентифікації інших співвласників майнових паїв, які брали участь у голосуванні, відсутній затверджений зборами співвласників перелік майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність. З наявних у справі доказів неможливо встановити майно, яке виділяється позивачу (адреса, площа, документ, який підтверджує, що саме це майно підлягає виділенню і паюванню), відсутній акт передачі майна про те, що воно виділялось позивачу, за структурою пайового фонду, за взаємною згодою співвласників, на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону тощо.
Отже, ОСОБА_6 підписала вказаний протокол від 18.06.2008 р. одноособово, одноголосно, без секретаря, всіх пайовиків, не врахувавши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не є власниками майнового паю, не отримали свідоцтво про право власності на майновий пай, не підписано акт приймання-передачі майна, без відмітки на свідоцтві підприємства - правонаступника про передачу майна.
Відповідач ОСОБА_4 також зазначає, що позивач не набув право власності на нежитлову будівлю-конюшню згідно зі ст.334 ЦК України, а тому його права не підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Також ним на порушення вимог пунктів 3,8 ч.3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві не зазначено дійсної ціни позову щодо вимоги про визнання права власності та не сплачено судовий збір. Тому цей відповідач просить відмовити в задоволенні позову (т.1, а.с.96-102).
Відповідачка ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву зазначила ті ж обставини, які, на її думку, спростовують факт набуття позивачем права на спірну нежитлову будівлю. Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що позивач ніколи не володів спірним майном та не був його власником, оскільки первинна реєстрація права власності на цю будівлю проведена за відповідачем ОСОБА_4 як єдиним власником цього майна.
Згідно з п. 15 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств при виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.
Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.
Такі ж норми містить пункт 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127.
Отже, позивач не набув право власності на майновий пай згідно з процедурою, визначеною законодавством, не отримав пай в натурі і не зареєстрував право власності на спірне майно, а, отже, і позовні вимоги про витребування майна з незаконного чужого володіння є безпідставними, так як його права як власника не порушені, майно не вибувало з його володіння, так як ніколи йому не належало.
02.11.2020 року відповідачка ОСОБА_2 придбала у відповідача ОСОБА_4 (одну другу) частки спірної конюшні шляхом укладення договору купівлі-продажу вказаної частки цього нерухомого майна, сплативши цьому Продавцю 67 000,00 грн. до підписання цього договору, про що зазначено в його тексті. Згідно з п. 5 даного договору вказаний Продавець стверджував, що на момент укладення цього договору зазначена будівля або її частка нікому не продані, не подаровані, під арештом, заставою (в тому числі податковою) чи іншим обтяженням не перебувають, судового спору щодо неї немає, а також права третіх осіб, в тому числі на підставі шлюбного договору, відсутні, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Факти щодо відсутності будь-яких обтяжень відносно предмета купівлі - продажу перевірено нотаріусом в день посвідчення даного договору. Крім того, Продавець також стверджував, що він повністю сплатив за електроенергію та природний газ. Отже, від відповідачки ОСОБА_2 як Покупця не приховано жодних обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, ОСОБА_2 вважає себе добросовісним набувачем частки спірної конюшні за вказаним договором, так як при придбанні цієї частки дотримано всіх вимог закону, в тому числі перевірено та підтверджено наявність у Продавця ОСОБА_4 права укладати такий договір. При цьому стороною позивача не надано жодних доказів на спростування добросовісності набуття ОСОБА_2 частки спірної конюшні. Тому ця відповідачка просить відмовити в задоволенні позову (т.1 а.с.84-87).
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився. 05.05.2023 року він подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити з таких підстав.
Відповідач ОСОБА_3 , крім доводів, які містяться у відзиві на позовну заяву відповідача ОСОБА_4 щодо ненабуття позивачем права на спірне майно, також вказує, що у 2018 році ОСОБА_3 дізнався, що відповідач ОСОБА_4 продає (одну другу) частку спірної конюшні. Тому 15.05.2018 року між ними укладено договір купівлі-продажу вказаної частки цього нерухомого майна, за придбання якого ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4 32 300,00 грн. до підписання цього договору, про що зазначено в його тексті. Згідно з п. 5 даного договору вказаний Продавець стверджував, що на момент укладення цього договору зазначена будівля або її частка нікому не продані, не подаровані, під арештом, заставою (в тому числі податковою) чи іншим обтяженням не перебувають, судового спору щодо неї немає, а також права третіх осіб, в тому числі на підставі шлюбного договору, відсутні, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Факти щодо відсутності будь-яких обтяжень відносно предмета купівлі - продажу перевірено нотаріусом в день посвідчення даного договору. Крім того, Продавець також стверджував, що він повністю сплатив за електроенергію та природний газ. Отже, від відповідача ОСОБА_3 як Покупця не приховано жодних обставин, які мають істотне значення.
Отже, відповідач ОСОБА_3 зазначає, що він є добросовісним набувачем частки спірної конюшні за договором її купівлі-продажу від 15.05.2018 року, так як при придбанні цієї частки дотримано всіх вимог закону, в тому числі перевірено та підтверджено наявність у вказаного Продавця прав укладати такий договір. При цьому стороною позивача не надано жодних доказів на спростування добросовісності набуття ОСОБА_3 частки спірної конюшні.
У 2020 році відповідач ОСОБА_4 запропонував відповідачу ОСОБА_3 придбати іншу (одну другу) частку даної конюшні. Оскільки у ОСОБА_3 на той час не було потреби і коштів для придбання даної частки, то він запропонував придбати цю частку своїй знайомій, відповідачці ОСОБА_2 , що вона і здійснила (т.1, а.с.124-131).
Ухвалою суду, постановленою в даній справі 22.06.2023 р., за клопотанням представника позивача залучено як співвідповідачку ОСОБА_9 . В обґрунтування цього клопотання надано протокол засідання комісії по реформуванню і врегулювання майнових відносин між пайовиками СС «Україна» від 10.03.2004 р., згідно з яким якого ОСОБА_9 виділено як майновий пай майно в натурі на загальну суму 13 608 грн., а саме: будівлю (піднавіс, конюшня, склад) на загальну суму - 6 928 грн.; обладнання на суму 4 132 грн.; коні на суму -2 548 грн. Дане майно знаходилося в с.Глибока Коломийського району Івано-Франківської області.
В судових засіданнях представник цієї співвідповідачки, адвокат Гуменюк Б.С. позовні вимоги визнав з підстав, вказаних у поданому відзиві на позовну заяву від 31.07.2023 р. В цьому відзиві даний представник зазначає, що співвідповідачка ОСОБА_9 була працівником СС «Україна», реформованої в ТзОВ «Отинія». Її, загальними зборами обрано членом комісії по реформуванню і врегулювання майнових відносин між пайовиками СС «Україна». Дана комісія займалась розподілом майна між пайовиками цього підприємства. ОСОБА_9 написала заяву до даної комісії щодо виділення її на пай майна в натурі, що і було зроблено згідно із вище вказаним протоколом від 10.03.2004 р., куди входила і спірна конюшня. Згодом дане майно ОСОБА_9 передала ТзОВ «Отинія», а майнові права на це майно передано ОСОБА_6 . Згодом остання продала вказану конюшню позивачу. Отже, даний позов підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані сторонами (їх представниками) докази в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з п.1.1 даними протоколу загальних зборів пайовиків СС «Україна» від 11.08.2002 року уточнено список пайовиків та виявлено, що їхня кількість становить 1 128 осіб і розмір майнового паю кожного з них. На цих зборах були присутні 839 пайовиків (т.1, а.с.33,34).
Згідно з відомостями, вказаними в протоколі засідання комісії по реформуванню і врегулювання майнових відносин між пайовиками СС «Україна» від 10.03.2004 р. співвідповідачці ОСОБА_9 виділено на майновий пай майно в натурі на загальну суму 13 608 грн., куди також ввійшла будівля спірної конюшні (т.1, а.с.177, 178).
У своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_9 зазначила, що передала ТзОВ «Отинія», виділену їй спірну конюшню. Однак, будь-яких доказів такої передачі (зокрема, актів передачі) ні співвідповідачкою ОСОБА_9 , ні стороною позивача суду не надано.
Крім того, на вказаному свідоцтві на пай на суму 4 121 грн., виданому ОСОБА_9 , відсутня відмітка ТзОВ «Отинія» як правонаступника вказаного колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідчена підписом керівника та печаткою, а також відсутній акт приймання-передачі нерухомого майна та протокол загальних зборів пайовиків.
Судом встановлено, що листом від 07.08.2023 р. №1688/04-10 Отинійська селищна рада повідомила суду, що згідно із в журналами №1 і №2 обліку свідоцтв про право на майновий пай реорганізованого КСП «Україна» за ОСОБА_9 не зареєстровано суми майнового паю. Вказана особа не є співвласником майна пайового фонду СС «Україна». Кількість пайовиків, яким видано майнові сертифікати і які мали право отримати в натурі майно вказаної Спілки, становить 848 осіб. До цього листа долучено список із зазначенням даних кожного пайовика із вказаної кількості (т.2, а.с.1-33).
Судом також встановлено, що 18.06.2008 року ОСОБА_6 складено протокол СС «Україна», яка реорганізована в ТзОВ «Отинія». В цьому документі зазначено, що було заслухано директора ТОВ «Отинія» ОСОБА_6 , яка повідомила, що до неї надійшла заява від ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про виділення (продаж) їм майна колишньої СС «Україна», реорганізованої в ТОВ «Отинія», а саме спірної будівлі конюшні; від цих осіб ОСОБА_6 отримала додатково 22000,00 доларів США за придбання ними ферми; голосували щодо даної пропозиції; рішення про видачу вказаного майна пайовикам ОСОБА_1 та ОСОБА_7 прийнято одноголосно, більшістю голосів (так вказано в протоколі) для оформлення правовстановлюючих документів (т.1, а.с.14).
11.04.2012 року, тобто через майже 4 роки після складення 18.06.2008 р. вказаного протоколу, позивач оформив свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_2 . Розмір цього паю - 3 420 грн. Отже, 11.04.2012 р. позивач набув права на майно пайового фонду СС «Україна» (т.1, а.с.12).
Судом встановлено, що 27.01.2017 року заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухваленим у справі №346/6184/16-ц, визнано право власності на спірну конюшню визнано за відповідачем ОСОБА_4 як за пайовиком майна колишньої СС «Україна» (т.1, а.с.25-27).
Судом також встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме спірної конюшні, об'єкт, реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна: 1336332826232, загальною площею 393,3 кв. м, право власності на вказане майно зареєстроване за відповічами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (по (одній другій) частці за кожним) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.05.2018 року та 02.11.2020 року відповідно. Підставами для державної реєстрації вказані договори купівлі-продажу, посвідчені 15.05.2018 р. та 02.11.2020 року відповідно приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Сахром Г.Ф. (т.1, а.с.16).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022р. по справі №346/6184/16-ц скасовано вказане заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2017р. оскільки оскаржуваним рішенням порушувались права ОСОБА_1 як співвласника майна колишньої СС «Україна», реорганізованої в ТзОВ «Отинія», оскільки ОСОБА_1 слід було залучити до участі в справі, як і інших співвласників майна СС «Україна». Оскільки ОСОБА_4 не заявив позов до всіх співвласників майна колишнього ТзОВ «Отинія», а суд згідно з ч.1 ст.51 ЦПК України за своєю ініціативою не може цього зробити, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, то у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але з залученням до справи всіх належних відповідачів (співвласників майна колишньої СС «Україна», реорганізованої в ТзОВ «Отинія». В цій ухвалі колегія суддів вказаного апеляційного суду також зазначила, що оцінка доводів ОСОБА_1 про те, що він є власником спірного об'єкту нерухомості, є передчасною, оскільки ці доводи вони можуть бути предметом розгляду при новому розгляді справи у суді першої інстанції (т.1, а.с.28-31).
Положеннями статей 15, 16 ЦК, статтею 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частини другої статті 16 ЦК, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.
Питання про виділення майнових паїв в натурі врегульовано Цивільним кодексом України, Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29.01.2001 року № 62/2009, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки", Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 року № 62 (далі - Порядок), Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 20.05.2008 року № 315 (далі - Рекомендації).
Згідно із ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб'єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - у частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.
Указом Президента України від 29.01.2001 року № 62/2001 передбачено забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями, вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину, виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна.
Згідно з пунктами 13-14 вказаного Порядку майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Порядку виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.
Пунктом 16 цього Порядку встановлено, що визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним із способів за рішенням зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону. Спірні питання щодо розподілу майна між співвласниками вирішуються в судовому порядку.
Незважаючи на те, що вище вказаний Порядок втратив чинність з 24.05.2013 року, з дня опублікування наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04. 2013 року № 253, положення даного Порядку відповідають нормам глави 26 Цивільного кодексу України "Право спільної власності".
Відповідно до частин 1,3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно із ч.4 ст.364 ЦК України договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5, 4.4 вище вказаних Рекомендацій управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється через загальні збори співвласників. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 (двох третин) співвласників, крім рішень про відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно. Договір між співвласниками про виділення в натурі частки з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Порядок виділення частки майна передбачено пунктами 4.1, 4.2, 4.3 даних Рекомендацій, відповідно до яких співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна, подає Уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву; частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі; для виділення спільної частки в натурі співвласник може об'єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажання отримати їх у натурі; якщо виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній часткові власності, є неможливе (неподільна річ), співвласник, який виявив бажання отримати її в натурі, має право на одержання від інших співвласників матеріальної, у тому числі грошової компенсації вартості його частки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 року № 177 затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих (далі - Методика) і Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі - Положення, Типове положення).
У пункті 3 цього Положення зазначено, що основним завданням комісії з вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки ) є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, а саме реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства.
Пунктами 4, Типового положення визначені права цієї комісії, які зводяться до проведення розрахунків щодо пайового майна, визначення структури пайового фонду тощо. Інші права та завдання комісії визначені у пунктах 4, 5 даного Положення, серед яких відсутні повноваження щодо виділення в натурі певного майна членам підприємства та передання його згідно з актом прийому-передачі. Такі ж права відсутні і у голови, членів та секретаря даної комісії.
Згідно з підпунктом 10 пункту 4 Типового положення комісія вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність.
Рішення комісії оформляються протоколом, що підписується головою і секретарем комісії, а затверджується зборами співвласників у порядку, встановленому співвласниками (п. 15 Типового положення).
Отже, до повноважень комісії належить внесення на розгляд зборів співвласників пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованого підприємства.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог вказав, що право на майновий пай у сумі 3420 грн. набуте позивачем шляхом укладення цивільно-правової угоди із власником спірного майна ОСОБА_6 , однак, позивач оформив свої права на майно СС «Україна», реорганізованої в ТзОВ «Отинія», після спливу понад 3-х років, а саме 11.04.2012 р., і саме того дня Отинійською селищною радою видане нове свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП.
Пунктами 8-10 вище вказаного Порядку передбачено, що кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів, серед яких отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім'ї і використати його на свій розсуд. Виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників. З метою реалізації права власності громадян на майнові паї комісія приймає від власників майна заяви на ім'я керівника підприємства-правонаступника (користувача майна) про способи використання належних їм майнових паїв у відповідності до пункту 8 цього Положення; готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність; визначає користувачів пайового фонду майна реорганізованого підприємства, до яких перейшли зобов'язання з виділення майнових паїв співвласникам. Підставою для визначення користувача є: акти приймання-передавання майна при реорганізації КСП, роздільні (передавальні) баланси, інвентаризаційні описи або встановлений факт використання майна пайового фонду.
Пунктом 12 цього Порядку визначено, що збори співвласників після розгляду пропозицій комісії щодо визначення розмірів майнових паїв затверджують результати розподілу майна пайового фонду та переліки майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність. Виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.
Однак, 18.06.2008 року ОСОБА_6 складено одноособово вищевказаний протокол СС «Україна», однак, відповідно до діючого законодавства лише відповідна комісія була наділена повноваженнями отримувати заяви від співвласників майнових паїв про способи використання належних їм майнових паїв, готувати перелік майна, визначати користувачів майна пайового фонду тощо.
Крім того, даний протокол не містить даних про те, результатом діяльності якого органу ТзОВ «Отинія» є цей документ, - правління, ревізійної комісії, комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, наглядової ради, директора цього підприємства, загальних зборів тощо; протокол не містить даних про голову зборів та його секретаря; не містить даних щодо ідентифікації інших співвласників майнових паїв, які брали участь у голосуванні, та без її кількості (згідно з вище вказаним протоколом загальних зборів пайовиків СС «Україна» від 11.08.2002 р. їх кількість становить 1128 осіб, а згідно із журналами №1 та №2 обліку свідоцтв про право на майновий пай СС «Україна» 848 особам видані майнові сертифікати); відсутній затверджений зборами співвласників перелік майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність.
На підставі наведеного суд дійшов висновків, що з наявних у справі доказів неможливо встановити яким зі способів (за структурою пайового фонду, за взаємною згодою співвласників, на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону) ОСОБА_6 одноособово, без рішенням зборів співвласників визначено адресу, площу, інвентарний номер, балансова вартість майна для виділення позивачу.
Крім того, ОСОБА_6 згідно із протоколом вирішила виділити (продати) конюшню ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , однак, позов поданий тільки ОСОБА_1 , а кошти в сумі 22 000 доларів США згідно із цим протоколом передані цими особами ОСОБА_6 в рівних частках.
Згідно з п.15 вищевказаного Порядку №62 при виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.
Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.
Такі ж норми містить пункт 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 25.12.2015 р. № 1127.
Отже, належними правовстановлюючими документами, які є підставою для державної реєстрації права власності у зв'язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, є:
1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою;
2) акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий підприємством- правонаступник (користувач) майна.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Водночас, відмова органу державної реєстрації прав в оформлені права власності на об'єкт нерухомого майна у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права не є оспорюванням права власності на об'єкт нерухомого майна.
На підставі вказаних нормативних положень та встановлених за наслідками судового розгляду обставин, якими сторони підтверджують (намагалися підтвердити) свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку, що стороною позивача не виконано обов'язків, передбачених ст.81 ЦПК України, та не надано суду достатніх доказів, які б підтверджували обставини, якими представник позивача обґрунтовує позовні вимоги. Так, судом встановлено, що позивач не був ні володільцем, ні користувачем, ні власником спірної конюшні, адже відповідне речове право на це майно не було за ним зареєстроване у встановленому законом порядку. Тому відсутні будь-які правові підстави для визнання судом за позивачем права власності на дане майно та витребування цього майна з володіння відповідачів ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , які набули рівні частки на це майно за правочинами, які не оспорювалися та є дійсними відповідно до закону.
Тому в задоволенні даного позову слід відмовити саме у зв'язку з безпідставністю позовних вимог. Внаслідок цього заяви сторони відповідачів про застосування наслідків пропуску стороною позивача строку позовної давності та про відмову у зв'язку із цим у позові суд не розглядає.
На підставі наведеного, статей 317, 319, 328, 387, 392 ЦК України, керуючись ст.ст.263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
в задоволенні позову відмовити.
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 , про визнання права власності на нежитлове приміщення (конюшню), загальною площею 393, 3 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та витребування цього нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки с. Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, та ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , жителя АДРЕСА_3 ,
відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 09.09.2024 року,
оскільки 07 і 08 вересня 2024 р. були вихідними днями.
Суддя: Калинюк О. П.