Справа № 420/26799/24
09 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали, шляхом надання до суду надання уточненої позовної заяви з зазначенням інформації про наявність або відсутність електронного кабінету сторін, подання до суду доказів сплати 968,96 грн. судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На виконання ухвали суду від 02.09.2024 року представником позивача надано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення.
В обґрунтування заяви зазначено, що згідно довідки з органу державної податкової служби України від 24.07.2024р. про суми виплачених доходів та утриманих податків у скаржника - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за період з 1 кварталу 2023 року по 1 квартал 2024 року відсутні доходи. Отже, 5 відсотків розміру річного доходу скаржника становить 0 грн. Таким чином, позивач ОСОБА_3 є особою похилого віку, предметом позову у цій справі є захист соціальних прав фізичної особи на належне пенсійне забезпечення, а розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача. Доказом наявності або відсутності доходу є довідка з органу державної податкової служби України. Наведений судом перелік інших документів не передбачений Законом та свідчить про умисне створення судом перешкод у доступі до правосуддя. Конституційний Суд України в рішенні від 27 лютого 2018 року по справі № 1-6/2018 зазначив: «Беручи до уваги аналіз відповідних конституційних приписів, міжнародної практики і положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, а також підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, що містить перелік доходів громадян, які підлягають оподаткуванню, до якого не включено пенсію, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов'язаним з будь-яким видом діяльності. Аналіз відповідних конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні дає підстави для висновку, що пенсія - це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України.» Велика Палата Верховного суду в постанові від 11.11.2020р. по справі № 9901/77/20 зазначила, що для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 8 Закону № 3674-VI необхідно надати довідку з органу державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору в справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржниці за попередній календарний рік. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111). Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Особа може отримувати дохід в будь-якій з 193 країн світу. Отже, належним доказом відсутності доходів у правових відносинах з Україною є довідка про доходи в Україні.
Так, на підтвердження відсутності доходів до позовної заяви додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 24.07.2024 за І квартал 2023 року - 1 квартал 2024 року.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 20.04.2023 у справі №990/13/23 вказала таке: «Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутне матеріальне становище скаржника, що відповідно унеможливлює здійснити оплату судових витрат. Із доданих до апеляційної скарги виписки по картці/рахунку з АТ КБ «ПриватБанк» від 16 січня 2023 року № 6ЕABVG53DNE1TLO та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22 березня 2023 року № 0210-23-00229 за період з I по IV квартал 2022 року можна визначити, що скаржник не отримував доходів. Проте цих документів не достатньо для висновку визначити й визнати майновий стан скаржника таким, щоб звільнити його від сплати судового збору. З цих документів також не можна визначити, що у скаржника немає інших доходів».
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного суду суд зазначає, що вищевказаних відомостей відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого (перерахованого) податку та військового збору недостатньо для визначення й визнання майнового стану позивача таким, щоб звільнити його від сплати судового збору.
Крім того, надана довідка про дохід свідчить лише про наявність доходу, який підлягає оподаткуванню.
З наданих доказів не вбачається за можливе встановити розмір отриманих доходів позивача, зокрема, наявність або відсутність виплат, отриманих ним у 2023 році, в країні її постійного проживання - в Ізраїлі в контексті дотримання вимог пункту 1 частини 1 статті 8 №3674-VI.
Відсутність доходів в країні, в якій позивач не проживає, не може об'єктивно доводити скрутне матеріальне становище, оскільки повністю не відображає розмір річного доходу заявника.
Також суд зауважує, що в ухвалі від 10.05.2019 у справі №9901/166/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним доказом, який може слугувати підставою для вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору, є, зокрема, довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Наведене свідчить про те, що подані представником позивача Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 24.07.2024 за І квартал 2023 року - 1 квартал 2024 року не можуть бути розцінені як належний доказ на підтвердження скрутного матеріального становища позивача, оскільки наданий до суду витяг містить інформацію про відсутність доходів позивачки на території України. Проте, як встановлено з матеріалів позовної заяви, позивач з 1999 року проживає на території держави Ізраїль, але інформації про доходи в Ізраїлі за попередній рік представник позивача не надав.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 12.05.2021 у справі №160/320/20.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко встановлено, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Одночасно, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору.
Водночас згідно з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 №215/3831/16-а (2-а/215/128/16), передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 8 Закону України "Про судовий збір" є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Тож, з наведеного слідує, що саме суду надана прерогатива, на основі поданих стороною доказів, вирішувати питання про наявність або відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Застосування вказаної пільги щодо сплати судового збору є правом суду, яке застосовується у разі, якщо майновий стан сторони не дозволяє їй сплатити судовий збір своєчасно і в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас за змістом пункту 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" документи про майновий стан мають містить інформацію на підставі якої суд може встановити відсоткове співвідношення розміру судового збору до річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №320/2083/21 та від 27.11.2023 у справі №120/917/22-а
Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору чи звільнення від його сплати може бути, наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає заяву або скаргу.
Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 18.03.2021 у справі № 824/1571/19-а, в постанові від 08.11.2023 у справі №120/969/23.
Відтак, позивачем не надано суду доказів того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного її доходу за попередній календарний рік (2023 рік).
В свою чергу, ч. 3 ст. 161 КАС України прямо передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Таким чином, обов'язок подання документів на підтвердження обставин звільнення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору лежить на стороні позивача.
Якщо позивач належить до певної категорії осіб (пункт 2 частини першої статті 8 Закону), або ж предметом спору є захист певних прав (пункт 3 частини першої статті 8 Закону), то закон не обмежує сторону у виборі способів та засобів доказування свого важкого майнового стану, який не дозволяє їй сплатити судовий збір у визначеному законом розмірі.
Такий зміст закону покликаний захистити окремі вразливі та менш соціально захищені категорії громадян та сприяти їм у захисті своїх основоположних прав.
Водночас, позивачем не додано достатніх доказів існування тяжкого чи незадовільного майнового стану, а також документів на підтвердження існування умов, передбачених частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Також, суд наголошує, що відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й громадян.
Більше того, задоволення клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати з неналежних підстав або з підстав, що не підтвердженні доказами, поставить заявника у привілейоване становище перед іншими учасниками судового процесу, що, на переконання суду, з урахуванням приписів статті 129 Конституції України, є неприпустимим.
З огляду на викладене, враховуючи недоведення позивачем існування скрутного матеріального стану, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Крім того, представником позивача не зазначено інформації про наявність або відсутність електронного кабінету сторін.
Таким чином, суд уважає, що недоліки позовної заяви позивачем не усунені.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги невиконання позивачем вимог, встановлених ст.ст. 160-161 КАС України, суддя дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст.169, 241, 248, 294-295 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 293-295 КАС України.
Суддя Д.К. Василяка