11 вересня 2024 року №640/32321/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у приміщені суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України ( далі - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути із Державної адміністрації морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 заробітну плату, невиплачену при звільненні в розмірі 123531 гривня (сто двадцять три тисячі п'ятсот тридцять одна гривня).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на день звільнення з посади (23.11.2020) їй несвоєчасно виплачено вихідну допомогу із затримкою на 7 днів (виплачено 30.11.2020), заборгованість по листках непрацездатності у сумі 20964,48 грн не виплачена взагалі станом на день звернення до суду та не відшкодовано позивачу особистих коштів, як витрачені нею на оплату судового збору у розмірі 10439,99 грн, тому просив стягнути вищезазначені кошти з відповідача з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням 3% річних, у загальній сумі 123531,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач позов не визнав, щодо його задоволення заперечив, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що затримка у виплаті позивачу вихідної допомоги у сумі 53736,02 грн становить 5 робочих днів, а не 7 днів, як про заявлено позивачем. Також відповідачем вказано, що ним у повному обсязі виплачено позивачу грошові кошти за перших 5 днів її тимчасової непрацездатності у сумі 5273,88 грн, однак оплата інших днів тимчасової непрацездатності здійснювалась за рахунок коштів Фонду соціального страхування, тому несвоєчасна виплата інших днів тимчасової непрацездатності позивача у сумі 16876,41 грн (26.01.2021) здійснена не з вени Морської адміністрації. Відповідачем зазначено, що позивачем не доведено, що вона дійсно саме за особисті кошти здійснила оплату судового збору від імені Державної адміністрації морського та річкового транспорту України у розмірі 10439,99 грн. Додатково вказано, що на спірні правовідносини не поширюються норм ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних (інфляційне збільшення боргу), оскільки вони не поширюються на трудові відносини. На підставі вищевикладених обставин відповідач вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої вона вважає, що доводи відповідача, які викладені у відзиві є необґрунтованими, а позов таким, що підлягає до повного задоволення.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він вважає, що доводи позивача, які викладені у відповіді на відзив є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до повного задоволення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 24.06.2021 залишено без розгляду клопотання відповідача про вихід із спрощеного позовного провадження та розгляд справи за правилами загального позовного провадження від 26.03.2021 року. Клопотання відповідача від 31.03.2021 року про залишення позову без розгляду повернуто відповідачу без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 20.06.2022 прийнято до відома під час розгляду справи № 640/32321/20 зміни щодо місцезнаходження (проспект Перемоги, 14, м. Києві, 01135) та перейменування відповідача - Державної служби морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX cупровідним листом від 21.09.2023 №03-19/27134/23 матеріали справи №640/32321/20 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 01.03.2024 №11768).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/32321/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А., тому ухвалою судді від 10.04.2024 прийнято справу до свого провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Державній адміністрації морського та річкового транспорту України на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення.
Наказом Державної адміністрації морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважаючи, що на день звільнення з посади (23.11.2020) їй несвоєчасно виплачено вихідну допомогу із затримкою на 7 днів (виплачено 30.11.2020), заборгованість по листках непрацездатності не відшкодовано особисті кошти, як витрачені нею на оплату судового збору у розмірі 10439,99 грн, тому звернулась в суд з цим позовом щодо їх стягнення з урахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням 3% річних, у загальній сумі 123531,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що наказом Державної адміністрації морського та річкового транспорту України від 23.11.2020 позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», однак виплату вихідної допомоги у сумі 53736,02 грн здійснено відповідачем 30.11.2020, тобто затримка у виплаті позивачу вихідної допомоги у сумі 53736,02 грн становить 5 робочих днів.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату у вихідної допомоги у сумі 53736,02 грн саме у сумі 7256,50 грн (1451,30 грн (середньоденний заробіток) х 5 (кількість дві затримки).
Стосовно позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 60149,58 грн, як суми заборгованості за оплату листка непрацездатності, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров'я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв'язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем 24.11.2020 здійснено оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності позивача за листком не працездатності №287052 у сумі 6551,40 грн.
Враховуючи, що допомога по тимчасовій непрацездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності виплачується саме Фондом соціального страхування України, тому перерахування позивачу 21.01.2021 коштів у сумі 16876,41 грн відбулась не з вини відповідача, тому він не повинен нести відповідальність згідно ст. 117 КЗпП України за несвоєчасну їх виплату, тому позов у цій частині позовних вимог не підлягає до задоволення.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача коштів за оплату судового збору від імені Державної адміністрації морського та річкового транспорту України у розмірі 10439,99 грн, то суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи судом встановлено, що Державна адміністрація морського та річкового транспорту України була відповідачем у справі №754/2998/20 за позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Держгідрографія», Державної адміністрації морського та річкового транспорту України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13.05.2020 у справі у справі №754/2998/20 позов Щипцова ОО. Задоволено частково.
З метою апеляційного оскарження вищезазначеного суду апеляційної інстанції, позивачем, як заступником директора департаменту - начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення здійснено сплату судового збору у розмірі 10336,62 грн (квитанція від 03.06.2020 №0.0.1725818186.1) та комісію за здійснення платіжної операції у розмірі 103,37 грн (квитанція від 03.06.2020 №0.0.1725818186.2).
Директором Департаменту правового забезпечення Державної адміністрації морського та річкового транспорту України ОСОБА_3 на ім'я в.о. голови Державної адміністрації морського та річкового транспорту України подано службову записку, згідно якої вона просила відшкодувати заступнику директора департаменту - начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 10439,99 грн (10336,62 грн +103,37 грн). Згідно резолюції .о. голови Державної адміністрації морського та річкового транспорту України ОСОБА_4 «Для відповідної роботи», термін 30.06.2020.
Таким чином матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що начальником відділу претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення ОСОБА_1 дійсно здійснено сплату власних коштів на сплату судового збору від імені Морської адміністрації за подання апеляційної скарги у справі №754/2998/20 у загальному розмірі 10439,99 грн (10336,62 грн +103,37 грн), тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 10439,99 грн.
Разом з цим, оскільки станом на час розгляду справи по суті відповідачем не виплачено позивачу коштів за оплату судового збору від імені Державної адміністрації морського та річкового транспорту України у розмірі 10439,99 грн, тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України за несвоєчасну їх виплату, тому позов в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 39185,10 грн, як затримку у їх виплаті, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням 3% річних (інфляційне збільшення боргу) згідно положень ст. 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Так, ст. 625 ЦК України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Тобто, передбачена ст.625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, зокрема, дія ст .625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносин, отже не підлягає до застосування у спірних правовіднисан.
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає частково обґрунтованими, в зв'язку із чим адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 17696 (сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 49 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (ідентифікаційний код: 41886120, місцезнаходження: 03135, м.Київ, просп. Берестейський, 14).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Білоноженко М.А.