м. Вінниця
11 вересня 2024 р. Справа № 120/15175/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23 серпня 2019 року № 284-ос ОСОБА_1 з 23 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з ним не проведено повного розрахунку, адже не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, оскільки виплата таких коштів відбулася 15 грудня 2020 року.
Окрім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, а також зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання згадуваних вище судових рішень ОСОБА_1 виплачено грошові кошти в сумі 94361,90 гривень.
У зв'язку з невчасною виплатою зазначених коштів представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати його довірителю середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 13 вересня 2023 року, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у червні 2019 року та в липні 2019 року, а також інформацію щодо його грошового забезпечення у червні 2019 року та в липні 2019 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 23 серпня 2019 року), а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).
25 жовтня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 02 серпня 2019 року № 251-ос, звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в запас Збройних Сил України старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » І категорії (тип Б). В подальшому наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 23 серпня 2019 року № 284-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як зазначає представник відповідача далі, рішення про звільнення зі служби позивач не оскаржував, тобто конклюдентними діями підтвердив наміри добровільно припинити правовідносини з Державною прикордонною службою України в особі військової частини НОМЕР_1 , а тому відсутні підстави вважати, що позивач має намір поновлюватися та продовжувати військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
03 липня 2020 року на адресу прикордонного загону надійшла заява ОСОБА_1 за вх. № Б-152 від, в якій позивач звертався з вимогою щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Державній прикордонній службі України. У відповідь на зазначене звернення позивача повідомлено про те, що виплата індексації грошового забезпечення буде проведена після надходження на рахунки прикордонного загону відповідних асигнувань.
Після надходження на рахунки прикордонного загону відповідних асигнувань відповідно до платіжного доручення прикордонного загону № 2790 від 14 грудня 2020 року та реєстру перерахувань на особисті вклади за грудень 2020 року позивачу 15 грудня 2020 року здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по березень 2018 року в повному обсязі.
Проте, не погодившись з розміром індексації грошового забезпечення, що виплачена позивачеві, останній звернувся за захистом своїх прав до суду. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 120/8388/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року без урахування базового місяця січня 2008 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року. В подальшому постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 94361,90 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 3247 від 13 вересня 2023 року.
Відтак, на переконання представника відповідача, військовою частиною НОМЕР_1 належним чином після отримання рішень судів, які набрали законної сили, забезпечено їх виконання в повному обсязі та здійснено виплату коштів індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Також відповідач зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. На думку відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо розміру таких був відсутній, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Разом із відзивом на позов надано також і витребувану судом інформацію.
Ухвалою від 18 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки, що містить позовна заява, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (таку виплачено 15 грудня 2020 року).
На виконання вимог ухвали від 18 березня 2024 року представником позивача 20 березня 2024 року подано до суду заяву, у якій просив поновити строк звернення до адміністративного суду.
Ухвалою від 25 березня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Цією ж ухвалою продовжено розгляд справи в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", здійсненої на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року.
Не погодившись із такою ухвалою, представник позивача оскаржив таку в апеляційному порядку.
Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року провадження у справі зупинено до перегляду Сьомим апеляційним адміністративним судом ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року в порядку апеляційного провадження.
25 червня 2024 року постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу задоволено, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 23 липня 2024 року поновлено провадження у справі.
Також 23 липня 2024 року представником позивача подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку розцінено як заяву про зміну предмета і підстав позову.
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року таку заяву залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23 серпня 2019 року № 284-ос з 23 серпня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
15 грудня 2020 року військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 виплачено грошові кошти в сумі 35182,59 гривень.
Окрім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, а також зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На виконання згадуваних вище судових рішень ОСОБА_1 виплачено грошові кошти в сумі 94361,90 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тому спірний період виплати середнього заробітку (з 24 серпня 2019 року (наступний день після виключення позивача з військової частини) по 14 вересня 2023 року) умовно варто поділити на два періоди: до 19 липня 2022 року і після цього.
У період з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, з урахуванням дисбалансу між сумою коштів, яку не виплатив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку суму середнього заробітку.
Водночас у період з 19 липня 2022 року по 14 вересня 2023 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Так, судом установлено, що відповідачем при виключенні позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено належних сум індексації та індексації-різницї, оскільки такі виплачено на виконання судових рішень 15 грудня 2020 року та 14 вересня 2023 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 24 серпня 2019 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення) по 18 липня 2022 року включно з урахування редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а з 19 липня 2022 року по 14 вересня 2023 року (кінцевий день виплати грошових коштів на виконання рішення суду) - у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 № 173 від 24 жовтня 2023 року, що долучена до відзиву на позовну заяву, підтверджується те, що в червні та в липні 2019 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) йому нараховано по 11315,95 гривень.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 371,01 гривень (11315,95 гривень + 11315,95 гривень / 61 календарних днів у червні та в липні 2019 року).
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно складає 393270,60 гривень (371,01 гривень * 1060 календарних днів), а з 19 липня 2022 року по 14 вересня 2023 року - 68636,85 гривень (371,01 гривень * 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже згадувалося вище, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,329 (129537,61 гривень (сума виплати за судовими рішеннями) / 393270,60 гривень (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно).
Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 129386, 027 гривень (371,01 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,329 (істотність частки) х 1060 (кількість календарних днів за період з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 19 липня 2022 року в розмірі 129386,027 гривень, а в період з 19 липня 2022 року по 14 вересня 2023 року (не більше як за 6 місяців) - в сумі 68636,85 гривень.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших, становить 198022,88 гривень (129386,027 гривень (за період з 24 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно з урахуванням принципу пропорційності) + 68636,85 гривень (за період з 19 липня 2022 року по 14 вересня 2023 року (не більш як за 6 місяців).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 14 вересня 2023 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2019 року по 14 вересня 2023 року в розмірі 198022 (сто дев'яносто вісім тисяч двадцять дві) гривні 88 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_5 )
Рішення суду в повному обсязі складено 11.09.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович