Справа № 580/6882/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
10 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретар судового засідання Бродацької І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
11.07.2024 ОСОБА_1 через адвоката Ковтуна Андрія Володимировича звернувся до суду з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), яким просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нескасування накладеного в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешту рахунків позивача та інших заходів виконання рішення;
- зобов'язати відповідача скасувати накладені в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешт рахунків позивача та інші заходи виконання рішення.
Разом з тим, зокрема, просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчим органом безпідставно було не знято арешт з майна позивача, оскільки виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 (в межах якого було накладено даний арешт), повернуто стягувачу, що відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття арешту з майна.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 р. позов задоволено повністю:
Визнано протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо скасування накладеного в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешту рахунків ОСОБА_1 та скасування інших заходів виконання рішення.
Зобов'язано Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (18601, м. Черкаси, пр-т Хіміків, буд.50, код ЄДРПОУ 36157425) зняти арешт коштів на рахунках ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 та скасувати інші заходи виконання рішення.
Разом з тим, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (18601, м. Черкаси, пр-т Хіміків, буд.50, код ЄДРПОУ 36157425) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постанова Управління патрульної поліції в Черкаській області №НАО 4546519 від 27.07.2021, яка була підставою відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 - скасована у судовому порядку, вона не підлягає виконанню, тому на підставі ч.4 ст.40 Закону №1404-VIII, накладений у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешт коштів підлягає зняттю.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що Законом України «Про виконавче провадження» не наділено державного виконавця правом щодо припинення будь-яких заходів примусового виконання, в даному випадку зняття арешту з коштів (майна) боржника без сплати витрат виконавчого провадження.
Позивачем також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення витрат на правничу допомогу.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що вирішення судом першої інстанції питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами без клопотань про це Відповідача суперечить як вимогам процесуального закону, так і основним засадам адміністративного судочинства України.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу відповідача не подано.
Відповідачем також не подано відзиву на апеляційну скаргу позивача, але надали клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду повідомлялися належним чином.
Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки не явка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконанні в органах примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження НОМЕР_2, відкрите 16.09.2021 постановою старшого державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шаповалом О.А. з виконання постанови №ЕАО 4546519, виданої 27.07.2021 Управлінням патрульної поліції в Черкаській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 850,00 грн.
Одночасно в межах вказаного виконавчого провадження, постановою державного виконавця від 16.09.2021 накладено арешт на кошти на рахунках боржника (позивача у справі).
Листом від 15.11.2021 Управління патрульної поліції в Черкаській області просило повернути без виконання постанову №НАО 4546519 від 27.07.2021 відносно ОСОБА_1 в зв'язку із оскарженням постанови в судовому порядку.
22.11.2021 в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану па підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.03.2023 у справі №711/6339/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2023, скасовано постанову Управління патрульної поліції в Черкаській області №НАО 4546519 від 27.07.2021 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1
26.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про скасування накладеного в межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешту на рахунках позивача.
Листом від 14.05.2024 державний виконавець повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з рахунків позивача до часу сплати витрат виконавчого провадження.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1-3 статті 56 Закону №1404-VІІІ передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Частиною 3 ст.37 Закону №1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
За приписами частини 7 ст. 27 Закону №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 40 Закону№1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у разі скасування рішення, що підлягало виконанню, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як вірно установлено судом, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.03.2023 у справі №711/6339/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2023, скасовано постанову Управління патрульної поліції в Черкаській області №НАО 4546519 від 27.07.2021 у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Отже, оскільки постанова Управління патрульної поліції в Черкаській області №НАО 4546519 від 27.07.2021, яка була підставою відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 скасована у судовому порядку, судом першої інстанції було вірно зазначено, що вона не підлягає виконанню, з огляду на що, відповідно до ч.4 ст.40 Закону №1404-VIII, накладений у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 арешт коштів підлягає зняттю.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх підстав для зняття арешту рахунків позивача та скасування інших заходів виконання рішення в межах виконавчого провадження НОМЕР_2.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача, що зняття арешту з коштів (майна) боржника без сплати витрат виконавчого провадження спростовуються змістом статті частини 7 ст. 27 Закону №1404-VIII, а саме наявністю факту скасування рішення, що підлягало виконанню.
До того ж, як правильно зазначив суд першої інстанції, виконання інших зобов'язань боржника, в тому числі за іншими виконавчими провадженнями, арешт, встановлений в межах виконавчого провадження НОМЕР_2, не забезпечував.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач дійсно не надавав до суду першої інстанції передбачені частиною сьомою статті 134 КАС України письмові заперечення стосовно неспівмірності витрат.
Але, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зважаючи на викладене, та враховуючи, що приводом для не зняття арешту з рахунків позивача стала не сплата мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 146,30 грн, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява позивача про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 15000 грн. не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи № 580/6882/24 матиме надмірний характер.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, визначивши їх у розмірі 1000 гривень.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 - без змін.
Повний текст виготовлено 10.09.2024.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк