Справа № 320/31999/23 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
09 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Василенка Я.М.
Грибан І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та визнання протиправною і скасування постанови,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у міста Києві Гаркавенко А.В. щодо винесення постанови від 30.03.2018 про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови № 35320107 яка видана 10.11.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 222 387,27 грн. на користь ВДВС Оболонського РУЮ.
- визнати протиправною та скасувати постанову від 30.03.2018 про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови № 35320107, яка видана 10.11.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 222 387,27 грн. на користь ВДВС Оболонського РУЮ, яка винесена головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення про відкриття провадження в адміністративній справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції зазначив, що момент отримання листа представником позивача від відповідача з відмовою закінчити виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 не свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду, позаяк позивачем оскаржуються дії посадових осіб ДВС щодо прийняття постанови від 30.08.2018 року.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні з 2012 року, тобто, ще до початку введення воєнного стану в Україні, а відтак, мала можливість цікавитися станом її справ щодо примусового виконання виконавчого документа, в якому вона виступала боржником.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 зверталась до Солом'янського районного суду м. Києва про скасування заходів забезпечення позову, тобто, вчиняла дії щодо відновлення своїх прав у межах правовідносин щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1644/11, який виданий 24.09.2012 Апеляційним судом м. Києва, а відтак, не була позбавлена можливості встановлення порушеного права і у межах даних правовідносин, враховуючи наявність інформації щодо спірної постанови в Автоматизованій системі виконавчих проваджень.
Водночас, апелянт вказує, що про оскаржувану постанову її не було відомо, оскільки, постанови, які винесено державним виконавцем у межах виконавчого провадження на адресу її проживання, що є також адресою реєстрації, не направлялися, а направлялись на іншу адресу, за якою вона не проживає з 2007 року. Отже, про наявність у відповідача на примусовому виконанні постанови про стягнення виконавчого збору вона повідомлена не була. Крім того, апелянт зазначає, що вона з 06.03.2022, у зв'язку із збройною агресією російської федерації, з неповнолітніми дітьми знаходиться за межами країни.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
За приписами частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити день коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду.
Вираз «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та мав можливість вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Як було вищезазначено, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні з 2012 року, тобто, ще до початку введення воєнного стану в Україні, а відтак, мала можливість цікавитися станом її справ щодо примусового виконання виконавчого документа, в якому вона виступала боржником.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що момент отримання листа представником позивача від відповідача з відмовою закінчити виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 не свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду, позаяк позивачем оскаржується дії посадових осіб ДВС щодо прийняття постанови від 30.08.2018 року.
Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 січня 2024 року у справі № 480/7781/23, права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження можуть бути належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Як вбачається зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду та змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 стверджує, що оскаржувана постанова державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у міста Києві Гаркавенко А.В. від 30.08.2018 про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на її адресу не надсилалась, про дану постанову їй відомо не було. Звертає увагу, що в оскаржуваній постанові вказана адреса: АДРЕСА_1 , за якою вона не зареєстрована та не проживає з 2007 року.
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваній постанові від 30.08.2018 ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем зазначена адреса ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Водночас, згідно відомостей з паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2, 280.02.2008 року позивач знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, вищевказаним підтверджується доводи апелянта про те, що оскаржувана постанова відповідачем на її адресу не направлялась.
Так, відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Колегія суддів зазначає, що відсутність доказів направлення виконавцем вказаних постанов боржнику свідчить про порушення прав останньої бути обізнаною про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 25.01.2024 у справі № 480/7781/23.
Окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.
Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов'язки як учасників виконавчого провадження.
Зрештою, здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності - права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.
Отже, першочерговим у цьому випадку, є встановлення із матеріалів виконавчих проваджень факту вчинення державним виконавцем належних дій щодо повідомлення боржника про відкриття виконавчих проваджень у відповідності до частини першої статті 28 Закону № 1404-VІІІ), із яким ці положення спеціального законодавства пов'язують момент обізнаності боржника про його наявність.
При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.03.2021 у справі № 580/2465/20, саме із встановленням судом дати отримання учасником виконавчого провадження постанов, винесених у межах виконавчого провадження, тобто часу, з якого йому стало відомо про їх існування, можливо обчислювати строки звернення до суду із позовом про оскарження цих постанов.
Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначає, Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 11 жовтня 2019 року у справі №910/22695/13 дійшов висновку, що за відсутності обов'язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду. Ненаправлення державним виконавцем таких документів може свідчити про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.
Разом з тим, вищевказаним обставинам судом першої інстанції оцінка надана не була, що свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заяво та наявність підстав для її повернення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги про необхідність постановити рішення про відкриття провадження в адміністративній справі задоволенню не підлягають, оскільки, згідно приписів ч. 3 ст.312 КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати питання про відкриття провадження у справі, вирішення даного питання відноситься до компетенції суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 287, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Василенко Я.М.
Грибан І.О.