Справа № 620/18206/23 Головуючий у 1 інстанції - Житняк Л.О.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
09 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування з 18.10.2023 до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи з 02.01.2014 по 31.03.2020 відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача в подвійному розмірі згідно з ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 02.01.2014 по 30.09.2018 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному закладі «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та період роботи з 01.10.2018 по 31.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради, а також провести з 18.10.2023 перерахунок і виплату пенсії, з урахуванням періодів роботи з 02.01.2014 по 31.03.2020, зарахованих до страхового стажу у подвійному розмірі, відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.01.2014 по 30.09.2018 працювала на посаді молодшої медичної сестри в комунальному закладі «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та у період з 01.10.2018 по 31.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради, що відповідає даним копії трудової книжки та підтверджується довідкою від 08.04.2020 №06-25/669.
Позивачу призначено пенсію за віком з 05.04.2020 відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на те, що відповідач після 01.01.2004 не проводить обчислення страхового стажу позивача у подвійному розмірі, ОСОБА_1 звернулася до нього із заявою, в якій просила провести перерахунок пенсії, з урахуванням положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, листом від 14.11.2023 відповідач відмовив їй у зарахуванні періоду роботи з 02.01.2014 по 31.03.2020 у подвійному розмірі, повідомивши, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду першої інстанції за захистом порушених прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вказані позовні вимоги є обґрунтовані, у зв'язку із чим наявні правові підстави для їх задоволення.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1), визначено, що до заяви про призначання пенсії додаються документи, перелічені в пп.1-4 п.2.1 цього розділу.
Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку №22-1 для призначення пенсії надаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі постанова КМУ №637).
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII), ст.48 Кодексу законів про працю України, п.1 постанови КМУ №637 та п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
02.08.2002 за вих. №03-2/1751-02-4 Міністерство праці та соціальної політики спрямувало до територіальних управлінь праці та соціального захисту населення спільний лист Мінпраці, Пенсійного фонду та Міністерства охорони здоров'я щодо зарахування часу роботи у патологоанатомічних відділеннях (бюро), відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів до стажу роботи у подвійному розмірі, для використання у практичній роботі.
У вищезазначеному листі вказано, що відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів зараховується в стаж роботи в подвійному розмірі. З метою подальшого вдосконалення та розвитку патологоанатомічної служби в Україні наказом Міністерства охорони здоров'я від 12.05.1992 №81 «Про розвиток та удосконалення патологоанатомічної служби в Україні» організовані патологоанатомічні бюро, які є закладами охорони здоров'я, із збереженням функціональних повноважень патологоанатомічних відділень. У зв'язку з викладеним, час роботи у патологоанатомічних відділеннях (бюро), відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі».
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач з 02.01.2014 по 30.09.2018 працювала на посаді молодшої медичної сестри в комунальному закладі «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та у період з 01.10.2018 по 31.03.2020 - на посаді молодшої медичної сестри в комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради, що відповідає даним копії трудової книжки (а.с.12-15) та підтверджується довідкою від 08.04.2020 № 06-25/669 (а.с. 11).
Назва «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та «Обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» передбачено пп.1.1.3 та п.1.1.1 розділу 1 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 28.10.2002 № 385 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180.
Посада молодшої медичної сестри передбачена пунктом 3 розділу «Робітники» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров'я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2002 №117.
Таким чином, періоди роботи позивача з 02.01.2014 по 30.09.2018 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному закладі «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та у період з 01.10.2018 по 31.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.
Щодо посилань апелянта на те, що положення ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачають лише можливість зарахування до страхового стажу за раніше діючим законодавством періодів роботи, які є стажем роботи для призначення пенсії та набуті до 01.01.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
При цьому, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.
У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо б законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
З наведеного слідує, що оскільки ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час, а положення ст.24 Закону №1058-IV не скасовують та не зупиняють її дію, дії відповідача щодо незарахування у подвійному розмірі стажу роботи є протиправними.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи, що пенсія призначається на підставі розрахунку стажу, то саме з дати її призначення ГУ ПФУ в Чернігівській області порушило право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між суб'єктами владних повноважень та фізичними особами. Також, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
Так, з практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на зазначене, для повного та ефективного захисту прав позивача та дотримання гарантій щодо остаточного вирішення спору між сторонами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи з 02.01.2014 по 31.03.2020 відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача в подвійному розмірі згідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 02.01.2014 по 30.09.2018 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному закладі «Обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом» та період роботи з 01.10.2018 по 31.03.2020 на посаді молодшої медичної сестри в комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівський обласний медичний центр соціально значущих та небезпечних хвороб» Чернігівської обласної ради та провести перерахунок і виплату пенсії, з дати її призначення.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому до уваги не приймаються.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.