П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2941/24
Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 400/2941/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду рапорту на звільнення за сімейними обставинами відповідно до п.п. "г" п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 звільнити ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . У січні 2024 року звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його зі служби у зв'язку із наявністю матері, що є особою з інвалідністю ІІ групи. Відповідач відповіді не надав, зі служби не звільнив.
Відповідач подав до суду відзив на позов, заперечує проти задоволення позову. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач направив рапорт щодо звільнення з військової служби на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України, проте проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Адміністрація Державної прикордонної служби України направила вказаний рапорт на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 . 20.02.2024 рапорт позивача від 31.01.2024 був зареєстрований за №10225/24. Під час розгляду рапорту позивача встановлено, що останній звернувся з рапортом не за встановленим порядком. За результатами розгляду вказаного рапорту листом від 27.02.2024 №08/11565/24-Вн роз'яснений порядок звернення військовослужбовців з рапортами. Отже, рапорт позивача розглянутий, відповідь надана встановленим порядком, в межах строків визначених Законом, відповідно вимога щодо визнання протиправною бездіяльність щодо нерозгляду рапорту на звільнення ОСОБА_1 за сімейними обставинами відповідно до пп. “г» п. 2) ч. 4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи є неприйнятною та не може бути задоволена, оскільки будь - яка бездіяльність відповідача відсутня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 01.05.2024 у справі № 400/2941/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби на підставах, визначених п.п. "г" п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт від 31.01.2024 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі, визначеній п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн двадцять коп) гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за результатами розгляду рапорту позивача, листом від 27.02.2024 №08/11565/24-Вн роз'яснений порядок звернення військовослужбовців з рапортами. Окрім того, позивачу не відмовлено у розгляду рапорту, останньому роз'яснено, яким чином позивач має звертатися з рапортом;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Позивач процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.12.2023 і по теперішній час проходить службу на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
31.01.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його зі служби за сімейними обставинами відповідно до п.п. "г" п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи.
Листом від 27.02.2024 позивачу повідомлено про порядок звернення із рапортом до безпосереднього начальника за місцем проходження служби.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до Розділу І Інструкції “Про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція), Інструкція визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України “Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно з ч.1 ст. 20 Закону України “Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до Розділу ІІІ Інструкції посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Відповідно до абз. 5 п. п. "г" п. 2) ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Із системного аналізу вказаних норм права апеляційний суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Разом з тим, рапорт ОСОБА_1 від 31.01.2024 про звільнення його з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", Військовою частиною НОМЕР_1 розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було.
Жодних доказів на спростування вищезазначеного відповідач до суду першої та апеляційної інстанції не надав.
Вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 на звільнення за сімейними обставинами відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з наявністю матері з інвалідністю ІІ групи.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Апелянт зосереджує увагу на тому, що за результатами розгляду рапорту від 31.01.2024 про звільнення його з військової служби, листом від 27.02.2024 №08/11565/24-Вн відповідачем роз'яснений порядок звернення військовослужбовців з рапортами.
Окрім того, апелянт зауважує, що позивачу не відмовлено у розгляду рапорту, а роз'яснено, яким чином позивач має звертатися з рапортом.
Надаючи оцінку вказаним доводам апелянта колегія суддів виходить з такого.
Матеріалами справи встановлено, що рапорт про звільнення позивача з військової служби від 31.01.2024 надійшов на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601).
При цьому, вказаний рапорт був адресований саме начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією самого рапорта, наявного в матеріалах справи(а.с. 26-27).
Згідно акту №44 від 05.02.2024 (№04.4/5640/24-Вн) Адміністрація Державної прикордонної служби України направила вказаний рапорт на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 . 20.02.2024 рапорт позивача від 31.01.2024 був зареєстрований за №10225/24.
Оскільки рапорт позивача був отриманий відповідачем, що підтверджується безпосередньо відповідачем, то в силу закону відповідач зобов'язаний був розглянути вказаний рапорт по суті звернення.
Таким чином, колегія суддів висновує, що в ході апеляційного розгляду вказані доводи апелянта не знайшли підтвердження.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 400/2941/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк