П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11374/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року (суддя Біоносенко В.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 24.01.24) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ПФУ в Миколаївській області, в якому просив зобов'язати нараховувати та виплачувати доплату до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, яка діє в Україні, починаючи з 01.08.2023, враховуючи зміни мінімальної пенсії за віком в Україні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок з 01.08.2023 та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, враховуючи зміни мінімальної пенсії за віком в Україні.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що визначення порядку та розмірів виплат реабілітованим громадянам делеговано Кабінету Міністрів України. Апелянт вказує, що позивач отримує підвищення до пенсії у розмірі 54,40 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008. Зазначає, що на виконання рішення суду від 04.12.2018 р. по справі №400/2649/18 Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області здійснено нарахування позивачу підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виплату в новому розмірі забезпечено з лютого 2019 року, а в жовтні 2020 здійснено виплату заборгованості за період з 01.09.2018 по 31.01.2019.Також апелянт зазначає, що підстав для здійснення такого перерахунку не має, оскільки рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 по справі №400/2649/18 не покладалось зобов'язань щодо перегляду надбавки реабілітованим у зв'язку зі зміною мінімальної пенсії.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.01.2013 року позивачу видано безтермінове посвідчення, відповідно до якого позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.01.2014 року по справі №2-а/489/60/14 зобов'язано УПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На виконання вказаного судового рішення відповідач виплачував позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
29.05.2018 року позивачу відповідно до п. 8 ст. 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни.
З 01.09.2018 року підвищення, передбачене п. «г» ст. 77 Закону України №1788, виплачується позивачу у розмірі, визначеному постановою КМУ від 16.07.2008 року №654.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до адміністративного суду.
Рішенням від 04.12.2018 по справі №400/2649/18 зобов'язано Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 01.09.2018 року відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На виконання вказаного рішення по справі №400/2649/18 Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області здійснено нарахування позивачу підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виплату в новому розмірі забезпечено з лютого 2019 року, а в жовтні 2020 здійснено виплату заборгованості за період з 01.09.2018 по 31.01.2019.
В травні 2023 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Миколаївській області щодо здійснення перерахунку розміру надбавки у зв'язку зі зміною мінімальної пенсії за віком.
Головне управління ПФУ в Миколаївській області у відповіді на звернення вказало про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, оскільки рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 по справі №400/2649/18 не покладалось зобов'язань щодо перегляду надбавки реабілітованим у зв'язку зі зміною мінімальної пенсії.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною 3 згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17.04.1991 реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Як встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням суду у справі №400/2649/18 було встановлено право ОСОБА_1 на отримання пенсії за статусом особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій та згодом була реабілітована у відповідності до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням 50% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Що доводів апелянта про відсутність підстав здійснити перерахунок та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, враховуючи зміни мінімальної пенсії за віком в Україні, оскільки у рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 року у справі №400/2649/18 відсутні зобов'язання щодо проведення в подальшому перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 р., призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вищенаведене дозволяє дійти висновку, що в межах спірних правовідносин позивач має право на підвищення призначеної пенсі.
При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
У відповідності до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 р., прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
В свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 р., репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
З матеріалів справи вбачається, що доплата до пенсії позивачу пенсійним органом нараховувалась та виплачувалась, однак у подальшому встановлено підвищення, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і зазначено, що до пенсії позивача нараховано надбавку в розмірі 54, 40 грн. згідно п. 4.2 постанови КМУ №654.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 р., у зв'язку з чим застосуванню в даному випадку підлягає, саме вказаний Закон.
Враховуючи вищевказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.03.2020 року по справі № 446/1566/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок з 01.08.2023 та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, враховуючи зміни мінімальної пенсії за віком в Україні, оскільки відповідач не нараховуючи підвищення до пенсії позивача за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано діяв не у спосіб та не в межах чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов