П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/1319/24
Головуючий І інстанції: Величко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 11.04.2024р.) у справі за адміністративний позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
13.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 16.05.2023р. про закінчення виконавчого провадження №66957347.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було протиправно та безпідставно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №66957347 на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки «боржником» не було виконано покладені судом зобов'язання в повному обсязі (рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2021р. у справі №400/2452/21), а державним виконавцем не вчинено всіх необхідних дій, направлених на його виконання відповідно до вимог вказаного Закону. Як стверджує позивач, за наслідками прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження судове рішення не тільки залишилось невиконаним, а й не буде виконаним боржником у майбутньому, що, у свою чергу, суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Максімової О.О. від 16.05.2023р. про закінчення виконавчого провадження №66957347.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 22.04.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.04.2024р. і прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
27.05.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
24.05.2021р. рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду (справа №400/2452/21) ГУ ПФУ в Миколаївській області зобов'язано здійснити з 01.04.2019р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2021р. №9/1/2024 та виплатити йому перераховану пенсію, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Миколаївським окружним адміністративним судом 24.05.2021р. видано виконавчий лист у справі №400/2452/21.
27.09.2021р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Максімовою О.О. відкрито виконавче провадження №66957347 за виконавчим листом у справі №400/2452/21.
У зазначеній постанові вказано про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
14.02.2022р. Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк, на ГУ ПФУ в Миколаївській області було накладено штраф у розмірі 5100 грн. та зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів, про що головним державним виконавцем Максімовою О.О. прийнято постанову від 14.02.2022р. у межах виконавчого провадження №66957347, копію якої направлено боржнику.
25.01.2023р., за повторне невиконання судового рішення у справі №400/2452/21 без поважних причин, на ГУ ПФУ в Миколаївській накладено штраф у подвійному розмірі - 10200 грн., про що головним державним виконавцем Максімовою О.О. винесено відповідну постанову від 25.01.2023р. №66957347, копію якої також направлено боржнику.
У той самий день, головним державним виконавцем Максімовою О.О. надіслано повідомлення до органу досудового розслідування про вчинення боржником - ГУ ПФУ в Миколаївській області кримінального правопорушення, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника.
Державний виконавець вважаючи, що ним вчинені всі можливі дії для виконання судового рішення 16.05.2023р. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з наявності достатніх підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 1 ч.3, ч.4 ст.18 цієї статті визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень суду, що підлягають виконанню відповідно до Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
За правилами п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 цього Закону.
У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або ж повернення виконавчого документа стягувачу була визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження, згідно зі ст.41 Закону №1404-VIII, підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання ним відповідного рішення.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій зазначаються і вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Разом із тим, відповідно до ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого у ч.2 цієї ж статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення таким боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Предметом спору у даній справі є правовідносини відносно прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII.
Як вбачається наявних у матеріалах даної справи доказів, зокрема, згідно з актом державного виконавця від 10.10.2021р. встановлено невиконання рішення у справі №400/2452/21 та відповідно застосовано штраф - 5100 грн. У подальшому, державний виконавець звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №400/2452/21, яку ухвалою цього ж суду від 09.02.2023р. було залишено без задоволення. При цьому, за наслідками встановленого повторного невиконання даного рішення суду, державним виконавцем надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
На основі цих фактів державний виконавець вважав, що вжив усіх заходів, визначених Законом №1404-VIII, за результатами яких, відповідно, і прийняв обґрунтовану та законну постанову про закінчення виконавчого провадження.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що з аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII можливе у разі настання випадку, чітко визначеного ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити перерахунок та виплату особі пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності у відповідності до Закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення суду боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець, відповідно, звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас, судова колегія вважає, що невиконання боржником рішення суду після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання такого рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Так, аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) щодо притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності такого боржника за невиконання ним без поважних причин виконавчого документа.
За наведеною позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів наголошує, що, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, необхідно враховувати, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 18.06.2019р. у справі №826/14580/16
Однак, у матеріалах даної справи відсутні належні докази того, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2021р. у справі №400/2452/21, на виконання якого було видано виконавчий лист, виконано у повному обсязі.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
У свою чергу, ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII закріплені права державного виконавця під час ним здійснення виконавчого провадження, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом із цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства в повному обсязі. Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2022р. у справі №340/5200/21, від 08.12.2022р. у справі №457/359/21, від 27.03.2019р. у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019р. у справі №378/1033/17, від 04.09.2019р. у справі №286/1810/17, від 07.10.2020р. у справі №461/6978/19, від 25.11.2020р. у справі №554/10283/18, а також від 13.12.2021р. у справі №520/6495/2020.
Дана позиція підтримана і П'ятим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постановах від 04.07.2024р. у справі №400/353/24 та від 12.12.2023р. у справі №400/8335/23.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Апеляційна скарга відповідача не містить жодних заперечень проти наведених висновків суду і зосереджена лише на тому, що рішення фактично не було виконано боржником.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 ч.1 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства також віднесено й обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, шо набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021р. у справі № 619/562/18 зазначено, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на ст.129-1 Конституції України.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко