П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/13845/22
Головуючий І інстанції: Вовченко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року (м.Одеса дата складання повного тексту судового рішення - 19.01.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
30.09.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову пенсійного органу у виплаті йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2022р., у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком (як особі інваліду ІІ групи внаслідок війни), із урахуванням вже виплаченої частини;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому разову грошову допомогу до 5 травня за 2022р., як особі-інваліду ІІ групи внаслідок війни, у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплаченої частини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є інвалідом II групи та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни та інвалідів війни, перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Одеській області та у відповідності до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. за №3-р/2020, має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в 2022р. в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте, позивачу здійснено виплату вказаної допомоги у розмірі 3906 грн.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Одеській області у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2022р. ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої частини. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2022р., як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням вже виплаченої частини.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 09.02.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2024р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача і призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
21.02.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Позивач - ОСОБА_1 (12.02.1968р.) відповідно до посвідчення від 12.01.2018р. серії НОМЕР_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни
01.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із письмовою заявою щодо нарахування та виплати йому невиплаченої частини одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2022р. відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. №3-р/2020.
Однак, відповідач своїм листом від 17.08.2022р. №13228-10935/К-02/8-1500/22 за результатами розгляду вказаної заяви позивача щодо перерахунку та виплати разової грошової допомоги до 5 травня в 2022р., як особі інваліду ІІ групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, повідомив про те, що ця грошова допомога до 5 травня за 2022р. була призначена та виплачена йому у відповідності до вимог чинного законодавства у розмірі - 3906 грн.
Не погодившись із виплаченою сумою одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний адміністративний позов, суд 1-ї інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, із неправомірності спірних дій та рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, які передбачені законодавством України, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
У той же час, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а також вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури та обирати виключно встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 Конституції України).
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або ж тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття із незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як уже встановлено судами обох інстанцій, ключовим питанням у справі є визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022р. особі, яка має інвалідність ІІ групи, яка настала внаслідок війни.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2023р. у справі №560/8064/22 відступив від висновку відносно застосування ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. №3551-XII, ч.2 ст.20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, ч.7 ст.20 та абз.3 пп.2 п.22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень БК України та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022р. разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 07.05.2022р. №540 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022р. у справі №580/2869/22, у відповідності до якого, правомірним є нарахування та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022р. у розмірі, визначеному Порядком №540, та сформулював наступний висновок:
1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
2) БК України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ;
3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або ж захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог п.5 ч.1 ст.6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022р. виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 грн., II групи - 3906 грн., III групи - 3391 грн., тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022р.;
5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022р. повинна здійснюватися відповідно до ст.13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV, у таких розмірах:
I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Застосовуючи зазначені правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова колегія виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022р. щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення ст.13 Закону №3551-XII і Порядку №540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення ч.3 ст.7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022р. слід застосовувати не Порядок №540, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.
Такої ж правової позиції дотримувався Верховний Суд і в своїх подальших постановах, зокрема, від 15.05.2024р. у справі №560/9128/22 та 23.07.2024р. у справі №580/4027/22.
Водночас, як встановлено судом попередньої інстанції виплату, належної позивачу у 2022р. щорічної разової грошової допомоги, здійснено відповідачем у розмірі меншому ніж передбачено ст.13 Закону №3551-XII у редакції Закону України від 25.12.1998р. №367-ХІV.
За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду у справі №560/8064/22, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо протиправної відмови ГУ ПФУ в Одеській області у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2022р. ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням вже виплаченої частини) та прийняв рішення про задоволення позовних вимог.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до абз.2 пп.2 п.2 Постанови №540 виплата грошової допомоги у 2022р. здійснюється органами ПФУ - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах ПФУ як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, адже судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко