П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33312/23
Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 15.01.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
30.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Інституту ВМС НУ «ОМА», в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача стосовно розрахунку його грошового забезпечення (за період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. включно), виходячи з розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.,;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату його грошового забезпечення (за період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. включно) виходячи з розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., із урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження позивачем військової служби з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. нарахування його грошового забезпечення протиправно і безпідставно здійснювалося відповідачем у заниженому розмірі, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії Інституту ВМС НУ «ОМА» щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. включно, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.08.2020 по 28.08.2020 включно, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 14.02.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інституту ВМС НУ «ОМА» та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
27.02.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - капітан 2 рангу ОСОБА_1 проходив військову службу у період з липня 1995р. по серпень 2020р. та був звільнений в запас наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 22.06.2020р. №174 (у відповідності до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») із подальшим виключенням його зі списків особового складу з 02.08.2020р. на підставі наказу начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» від 08.07.2020р. №131.
23.11.2021р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6964/21 відповідача зобов'язано внести зміни до наказу начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» (по стройовій частині) від 08.07.2020р. №131 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Інституту ВМС НУ «ОМА» 28.08.2020р.
На виконання даного судового рішення, відповідач видав наказ від 29.07.2021р. №204, згідно з яким, Інститут ВМС НУ «ОМА» нарахував позивачу грошове забезпечення по 28.08.2022р., але не виплатив його, що, власне, стало підставою для звернення позивача до суду (справа №420/12831/22).
У свою чергу, п.2 наказу Інституту ВМС НУ «ОМА» (по стройовій частині) від 29.07.2022р. №204 було скасовано та видано новий наказ від 02.08.2022р. №208.
23.02.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/12831/22 Інститут ВМС НУ «ОМА» зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 02.08.2020р. по 28.08.2020р. включно із урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На виконання зазначеного судового рішення, 30.10.2023р. Інститутом ВМС НУ «ОМА» було виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі - 24203,73 грн.
08.11.2023р. позивач звернувся до Інституту ВМС НУ «ОМА» із запитом про надання довідки про виплачені йому кошти, на що 22.11.2023р. отримав відповідь №1056/460/2497, згідно з якою, складові грошового забезпечення позивача, а саме посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувалися виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., який складав - 1762 грн.
Позивач, вважаючи, що при його звільненні відповідачем було застосовано невірний посадовий оклад, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, з наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачено у ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 вказаної статті закріплено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. за №704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.2). Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У відповідності до п.4 Постанови №704 (в первинній редакції), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, станом на 01.01.2018р. та 01.01.2019р. п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Разом із тим, як загальновідомо, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано п.6 постанови «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018р. №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), за змістом якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку, не менше її 50%, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує той факт, що п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017р., встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів і підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, адже всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України.
З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів стосовно обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. необхідно застосовувати у редакції, якою передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З вищевикладеного слідує, що починаючи з 29.01.2020р. у позивача дійсно виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування п.4 Постанови №704 в його первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виплачував ОСОБА_1 посадовий оклад та оклад за військовим званням, обчислюючи розмір в порядку, визначеному п.4 Постанови №704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018р. Разом із тим, як свідчать доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, грошове забезпечення ОСОБА_1 обраховувалося із урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р, а не календарного року, який є значно меншим і що суперечить приписам Постанови №704.
Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018р. - 1762 грн. Водночас, згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020р. установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020р. - 2102 грн. Зокрема, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - з 1 січня - 2102 грн.
Отже, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2020р., у 2021р., 2022р. та 2023р. є більшим ніж в 2018р. Натомість, як вже зазначалося вище, відповідач, не зважаючи на це, застосував розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018р. при визначенні розміру посадового окладу позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить жодних підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 09.09.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко