10 вересня 2024 р. Справа № 520/5973/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5973/24
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області , Державної податкової служби України
про визнання протиправним та скасування рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, Державної податкової служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 6912287/3327704114 від 09.06.2022 та рішення № 6912193/3327704114 від 09.06.2022 про відмову в реєстрації податкових накладних /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- зобов'язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну № 1 від 19.05.2022 р. та податкову накладну № 2 від 20.05.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних, що подані позивачем 30.05.2022 р.
Також, в позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду залишено без задоволення. Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду, запропоновано позивачу усунути недоліки шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску та доказів на підтвердження існування вказаних причин.
На виконання вимог ухвали суду позивач надав клопотання, в якому як на підставу поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилався на те, що діяльність підприємства здійснюється на території Старогнилицького старостинського округу Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, та у період з 26.02.2022 по 31.03.2023 підприємство не здійснювало діяльності, а також на необізнаність про суб'єкта, який виніс оскаржуване рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Відмовляючи в поновленні строку та повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у наданому клопотанні не вказано причин поважності пропуску строку звернення до суду із цим позовом, відтак позовна заява підлягає поверненню.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач не знав про суб'єкта, який прийняв оскаржувані рішення. Так, оскільки позивач здійснює підприємницьку діяльність на території Харківської області, тому він виходив з того, що оскаржувані рішення були прийняті Головним управлінням ДПС у Харківській області. Звертає увагу суду на те, що оскаржувані рішення не містять назву органу, який їх прийняв, в них зазначено лише прізвище посадової особи. З метою захисту свого порушеного права ФОП ОСОБА_2 вперше звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (справа №520/13864/23). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 позов задоволено. Однак, під час перегляду справи №520/13864/23 в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції було встановлено, що оскаржувані рішення прийняті Головним управлінням ДПС у Полтавській області, на підставі чого Другий апеляційний адміністративний суд 31.01.2024 ухвалив постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові. У подальшому, адвокатом позивача направлено адвокатський запит до Головного управління ДПС у Полтавській області, у відповіді на який від 14.02.2024 міститься підтвердження, що оспорювані позивачем рішення дійсно приймалися Головним управлінням ДПС у Полтавській області. Таким чином, лише 14.02.2024 позивач дізнався про особу, яка порушила його право, і лише з цього моменту, на думку апелянта, починає спливати строк звернення до суду.
Відносно пропуску строку звернення до суду вперше, яке мало місце у черні 2023 в межах справи № 520/13864/23, скаржник зазначає, що ФОП ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність на території Старогнилицького старостинського округу Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області. Відповідно до довідки №02-01-41/43 від 15.06.2023 у період з 26.02.2022 по 31.03.2023 на території Малинівської громади позивач підприємницьку діяльність не здійснював. Вказана територія тривалий час перебувала під окупацією, а після звільнення була районом активних бойових дій. Крім того, зазначив, що поважність пропуску строку звернення до суду вперше була предметом судового розгляду та в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 520/13864/23 суд дійшов висновку про наявність у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду. Також позивач просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на невелику тривалість пропущеного процесуального строку.
Від Головного управління ДПС у Полтавській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що судом першої інстанції правомірно визнано неповажними вказані позивачем у заяві підстави для поновлення строку звернення до суду, а тому просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 4 статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.
Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.
Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Водночас норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов'язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами Податкового кодексу України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.
Отже, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Таке правозастосування викладене у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі №640/20468/18.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
За правилами частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
З матеріалів справи убачається, що предметом спору у цій справі є рішення № 6912287/3327704114 від 09.06.2022 та рішення № 6912193/3327704114 від 09.06.2022 про відмову в реєстрації податкових накладних /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Судовим розглядом також встановлено, що оскаржувані рішення вже були предметом судового розгляду по справі № 520/13864/23.
Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2023 клопотання представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано причини пропуску строку для звернення до суду з позовом поважними та поновлено пропущений Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішень. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішень - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 6912287/3327704114 від 09.06.2022 р. та рішення № 6912193/3327704114 від 09.06.2022 р. про відмову в реєстрації податкових накладних /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну № 1 від 19.05.2022 р. та податкову накладну № 2 від 20.05.2022 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, що подані 30.05.2022 р.
У подальшому, постановою Другого апеляцій адміністративного суду від 31.01.2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 по справі № 520/13864/23 - скасовано. Прийнято постанову, якою відмовлено в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішень. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог вказано те, що позов заявлено до неналежного відповідача у справі.
Для з'ясування суб'єкта, який прийняв оскаржувані рішення № 6912287/3327704114 від 09.06.2022 та № 6912193/3327704114 від 09.06.2022 про відмову в реєстрації податкових накладних /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, адвокатом позивача 05.02.2024 направлено запит до Головного управління ДПС у Полтавські області.
Головне управління ДПС у Полтавські області листом від 14.02.2024 повідомило адвоката позивача про те, що рішення № 6912287/3327704114 від 09.06.2022 та № 6912193/3327704114 від 09.06.2022 про відмову реєстрації податкових накладних від 19.05.2022 №1, від 20.05.2022 № 2 ФОП ОСОБА_1 були прийняті Комісією Головного управління ДПС у Полтавські області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Після встановлення представником позивача належного відповідача у спірних правовідносинах останній 06.03.2024 звернувся до суду з даним позовом.
Постановляючи ухвалу від 10.07.2024 про відмову в поновленні строку та повернення позову, суд першої інстанції виходив з того, що необізнаність про державний орган, який прийняв оскаржуване рішення не є об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з адміністративним позовом, а тому не визнаються судом поважними, через наявність можливості заміни відповідача, залучення співвідповідача в порядку, визначеному ст.48 КАС України.
Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Слід зазначити, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача.
Так, звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Згідно з частиною 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 КАС України).
З аналізу статті 48 КАС України вбачається, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Таким чином, в силу наведених вище приписів процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем.
Так само в силу приписів статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення поршень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову, заявленого до неналежного відповідача.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26.06.2019 року у справі №303/3794/17, від 09.08.2019 року у справі №821/2089/17, від 09.10.2019 року у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 року у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 року у справі №826/17241/16, від 18.09.2020 у справі № 813/791/17, від 19.04.2022 у справі №400/3989/19.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
З огляду на викладене, суд повинен звертати увагу на усі доводи учасників справи, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку учасників протягом цього строку, на дії, які він учиняв, і чи пов'язані вони з підготовкою до звернення до суду, а також враховувати дії самого суду. Усі ці обставини належить оцінювати у сукупності, гарантувавши доступ до правосуддя особам, які вважають, що їхнє право порушене, і які діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Беручи до уваги вищевикладене, та враховуючи, що позивач звернувся з позовом протягом одного місяця з дня встановлення належного відповідача у спірних правовідносинах та протягом двох місяців з дня винесення апеляційним судом постанови по справі №520/13864/23, на переконання колегії суддів наведене свідчить про можливість визнання вказаних причини пропуску строку звернення до суду поважними.
За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 по справі № 520/5973/24 прийнята при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 308, 312, 315, 317, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 по справі № 520/5973/24 - скасувати.
Справу №520/5973/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц