10 вересня 2024 р. Справа № 520/4699/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Курило Л.В. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.05.24 по справі № 520/4699/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу в ЄДРПОУ 43983495) № 0/10142/2405-2030 від 02.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу в ЄДРПОУ 43983495) № 0/10142/2405-2030 від 02.05.2023.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495).
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що з 01.01.2018 (набрання чинності) за змістом вищенаведеної норми Закону №VIII дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Також судом не враховано, що у зв'язку з заборонами та обмеженнями здійснення певних видів господарської діяльності 17 березня 2020 року прийнято Закон України №533-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби (COVID-19)".
Отже, нарахування фізичним особам сум плати, яке проводиться контролюючими органами після відновлення перебігу строків, визначених ПК України та іншими законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) протягом 1095 календарних днів, з урахуванням періоду зупинення такого строку давності.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Витяг) квартира АДРЕСА_1 , перебуває у власності позивача.
Крім того, позивач є власником наступних обєктів житлової нерухомості:
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 45,20 м.кв.;
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 188,5 м.кв.;
- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 109,10 м.кв.
Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області сформовано податкове повідомлення-рішення від 02.05.2023 №0/10142/2405-2030 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 715,18 грн (далі ППР).
При нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, при формуванні ППР контролюючим органом враховано, що квартира площею 45,2 кв.м. належить позивачу з 17.05.2017.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла станом на 01.01.2017) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/ сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково визначено, що податкове повідомлення-рішення № 0/10142/2405-2030 від 02.05.2023 сформоване з порушенням підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України та пунктом 1 глави 8 розділу IV Порядку.
Судом не враховано, що 11 березня 2020 року відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено карантин на всій території України з 12 березня 2020р. 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 533-IX.
Отже, законодавець шляхом внесення змін до Податкового кодексу України запровадив мораторій. Карантин установлено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року.
Головне управління Державної податкової служби у Харківській області зазначає, що на цей самий період зупинено перебіг строків давності, передбачених ст. 102 Податкового кодексу України. Тобто, загальний строк 1095 днів подовжено на строк дії мораторію.
В подальшому Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану" від 12 травня 2022 року № 2260-ІХ.
Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, за умови сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відтак, з набранням чинності Законом № 2260-ІХ передбачене підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України сплата податків та зборів поставлене в залежність від підтвердження у визначеному законодавством порядку можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язку.
Крім того, особливості справляння плати за землю, екологічного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у період дії воєнного стану в Україні, передбачені підпунктами 69.14, 69.16, 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з урахуванням змін, внесених Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно".
Вказані норми Кодексу визначають умови ненарахування та несплати податків розміщення об'єктів оподаткування виключно на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією.
Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що Головним управлінням ДПС у Харківській області сформовано податкове повідомлення-рішення № 0/10142/2405-2030 від 02.05.2023, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, код платежу 18010201, за 2017 звітний рік на загальну суму 715,18 грн.
Згідно з детальним розрахунком суми об'єктом оподаткування, по якому здійснено нарахування вказаного податкового зобов'язання, є квартира АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із винесеним Головним управлінням ДПС у Харківській області податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно з приписами статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Положеннями підпунктів "а"-"г" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Аналізуючи вказані норми права, колегія суддів зазначає, що підставою для обчислення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб є дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригінали документів платника податків на право власності.
З матеріалів справи вбачається, що сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, визначена відповідачем, за об'єктом оподаткування: квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
Згідно з пунктом 55.1 статті 55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Контролюючим органом здійснено нарахуванням податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом оподаткування квартира АДРЕСА_5 за 2017 звітний рік в 2023 році.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області раніше сформовано податкове повідомлення-рішення №16242-2414-2030 від 10.08.2021 за об'єктом нерухомого майна квартира АДРЕСА_5 за 2017 звітний рік.
Листом від 04.05.2023 №24124/6/20-40-24-05-10 Головне управління ДПС у Харківській області повідомило про скасування (відкликання) податкового повідомлення-рішення №16242-2414-2030 від 10.08.2021.
Позивач у позовній заяві зазначає, що податкове повідомлення-рішення № 16242-2414-2030 від 10.08.2021 винесено після того, як ГУ ДПС у Харківській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (в особі представника) від 09.07.2021 про проведення звірки даних по податковому повідомленню-рішенню № 0055904-0435-2030 від 25.11.2020 скасувало податкове повідомлення-рішення № 0055904-0435-2030 від 25.11.2020, про що повідомило в листі від 12.08.2021 №33215/6/20-40-24-14-26.
Тобто, нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за квартирою АДРЕСА_5 за 2017 звітний рік вперше здійснено 25.11.2020.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно з пунктом 1 глави 8 розділу IV Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, структурні підрозділи органів ДФС за місцем реєстрації платника, які за своїми функціональними обов'язками забезпечують адміністрування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та транспортного податку, здійснюють формування податкового повідомлення-рішення про сплату фізичними особами податкових зобов'язань зазначених податків за попередній рік у термін до 15 червня поточного року.
Таким чином, визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за квартиру АДРЕСА_5 за 2017 звітний рік та формування податкового повідомлення-рішення повинно бути здійснено до 15 червня 2018 року, відповідно направлено (вручено) до 01 липня 2018 року.
Поряд із тим, апелянт в апеляційній скарзі посилається на пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" № 2245-VIII.
Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" № 2245-VIII, яким пункт 266.10 статті 266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту: "266.10.2. У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання. 266.10.3. Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу" прийнято 07.12.2017, та лише з 01.01.2018 ці положення набрали чинності.
Таким чином, з 01.01.2018 за змістом вищенаведеної норми Закону № 2245-VIII дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Разом з тим, змін до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України щодо строків надіслання податкових повідомлень-рішень цим Законом не внесено.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.
Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У даному рішенні також акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи дату набрання чинності змін, внесених до підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України (01.01.2018), колегія суддів дійшла висновку, що першим звітним періодом у якому відповідач мав право визначати грошове зобов'язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, є 2018 рік. При цьому, запровадження вказаної норми не спростовує обов'язку контролюючого органу винести відповідне податкове повідомлення-рішення до 01 липня року, наступного за звітним.
За вищенаведеного правового регулювання, колегія суддів вважає, що норми підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 ПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" № 2245-VIII не підлягають застосуванню до спірних відносин щодо визначення у 2023 році грошового зобов'язання 2017 рік та не виправдовують тієї обставини, що вказане вище податкове повідомлення-рішення винесене після 01 липня 2018 року, що вказує на порушення відповідачем підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України.
Посилання відповідача на статтю 102 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки положення останньої щодо можливості визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов'язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов'язань є загальною по відношенню до положень пункту 266.7 статті 266 ПК України, яка є спеціальною та має переважне застосування.
Враховуючи викладене, спірне податкове повідомлення-рішення № 0/10142/2405-2030 від 02.05.2023 прийнято відповідачем з порушенням встановленого законом строку для його прийняття, отже є таким, що підлягає скасуванню.
Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.01.2019 по справі № 817/213/16, яка є обов'язковою для врахування відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Стосовно посилань суду першої інстанції на висновки Другого апеляційного адміністративного суду викладені в постанові від 23.05.2023 у справі №520/19792/21 щодо дотримання вимог ст. 102 ПК України та врахування останніх при перегляді даної справи в суді апеляційної інстанції в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, колегія суддів вважає вказані помилковими, оскільки постанова Другого апеляційного адміністративного суду в частині скасування податкового повідомлення - рішення №16241-2414-2030 від 10.08.2021 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік стосується іншого об'єкту оподаткування, а саме: квартири АДРЕСА_6 .
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Стосовно посилань відповідача на норми статті 54 та 267 Податкового кодексу України та доводів апелянта, що невручення податкового повідомлення рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду, звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання, проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки правовідносини, що є предметом даної справи стосуються податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та регулюються приписами ст. 266 Податкового кодексу України.
Щодо посилань відповідача на карантин установлений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 з 12 березня 2020 року, колегія суддів зазначає, що можливість визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов'язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов'язань є загальною по відношенню до положень пункту 266.7 ст. 266 ПК України, яка є спеціальною та має переважне застосування. А тому, строк формування та надіслання спірного податкового повідомлення - рішення сплинув до початку дії постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Стосовно стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення по справі № 520/4699/24 щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв'язку з переглядом справи у Другому апеляційному адміністративному суді та стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області судові витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування зазначеного клопотання вказав, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що докази на підтвердження понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу під час перегляду справи №520/4699/24 в суді апеляційної інстанції будуть надані протягом строку, встановленого ч. 7 ст. 139 КАС України.
Крім того, представник позивача у клопотанні пояснив що представництво інтересів позивача під час перегляду справи №520/4699/24 в Другому апеляційному адміністративному суді здійснюється ним на підставі усного завдання Клієнта за Договором №17/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 30.04.2021.
Сторонами Договору №17/2021 укладено додаткову угоду №8 від 03.07.2024, відповідно до якої Адвокат здійснює весь комплекс дій з представництва Клієнта в Другому апеляційному адміністративному суді у зв'язку з переглядом справи №520/4699/24 за апеляційною скаргою ГУ ДПС від 12.06.2024 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копію ордеру на надання правової допомоги серії ВІ № 1060242 від 06.10.2021, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 19.07.2024, копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Рижковим І.П. за договором №17/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 30.04.2021 в Другому апеляційному адміністративному суді по справі №520/4699/24, квитанцію від 22.07.2024 № ТЗМЕ-03СР-9390-6ЕА9 на суму 2500 грн.
Відповідач правом подання заперечень на вказане клопотання не скористався.
Згідно з частиною 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частин 3 та 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому, розмір витрат має бути співмірним зі складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію ордеру на надання правової допомоги серії ВІ № 1060242 від 06.10.2021, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 19.07.2024, копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Рижковим І.П. за договором №17/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 30.04.2021 в Другому апеляційному адміністративному уді по справі №520/4699/24, квитанцію від 22.07.2024 № ТЗМЕ-03СР-9390-6ЕА9 на суму 2500 грн.
Додатковою угодою № 8 від 03.07.2024 до Договору № 17/2021 від 30.04.2021 сторони узгодили, що адвокат у відповідності до раніше наданого в усній формі завдання здійснюватиме весь комплекс дій з представництва інтересів Клієнта в Другому апеляційному адміністративному суді у зв'язку з переглядом справи №520/4699/24 за апеляційною скаргою ГУ ДПС від 12.06.2024 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 8 від 03.07.2024 сторони дійшли згоди про застосування до правовідносин з виконання Адвокатом завдання, вказаного в пункті 1 даної Додаткової угоди № 8, положень пункту 3.2 Договору № 17/2021 та вирішили встановити фіксований розмір гонорару Адвоката з представництва Клієнта в Другому апеляційному адміністративному суді, який складає 2500,00 (дві тисячі) гривень та не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг № 7 від 19.07.2024 та детального опису робіт (наданих послуг) від 22.07.2024, адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги: представництво Клієнта в Другому апеляційному адміністративному суді у зв'язку з переглядом справи №520/4699/24 за апеляційною скаргою ГУ ДПС від 12.06.2024 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 включаючи: підготовка та подання до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву від 14.07.2024 на апеляційну скаргу ГУ ДПС від 12.06.2024.
Загальна вартість вказаних послуг становить 2500 грн.
Позивачем сплачено за отримані послуги, що підтверджується квитанцією від 22.07.2024 № ТЗМЕ-03СР-9390-6ЕА9 на суму 2500 грн.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Тобто, виключно за наявності заперечень сторони, за рахунок якої заявник просить відшкодувати витрати на правничу допомогу, суд може зменшити розмір таких витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19.
Разом з цим, ГУ ДПС в Харківській області до суду апеляційної інстанції не подано заперечень про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з наданням відповідних доказів та викладенням доводів на підтвердження неспіврозмірності. За таких обставин, за відсутності заперечень відповідача, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку відповідності заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правову допомогу у сумі 2500 грн критеріям, що передбачені у частині п'ятій статті 134 КАС України, та, відповідно, самостійно зменшити розмір заявлених до відшкодування сум.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність належно обґрунтованих заперечень з боку ГУ ДПС в Харківській області щодо заявленого представником позивача розміру витрат на правничу допомогу, незначний розмір заявленої до відшкодування суми, а також застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, колегія суддів, вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн, а отже клопотання представника позивача підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 по справі № 520/4699/24 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, 61057, ЄДРПОУ 43983495) витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот гривень) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Курило Л.В. Мельнікова