06 вересня 2024 року (16:35)Справа № 280/6208/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
03.07.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 23.04.2024 року про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю у позивача матері дружини ( ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи;
зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 23.04.2024 року про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю у позивача матері дружини ( ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи;
зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним, 23.04.2024 особисто подано по команді командиру ВЧ НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-ХІІ у редакції від 04.04.2024 станом на час виникнення правовідносин), у зв'язку із наявністю матері дружини з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою медико-соціальною експертної комісії. Проте, отримавши відповідний рапорт, ВЧ НОМЕР_2 у своєму листі № 1789/2/7897 від 29.05.2024, повідомила, що повертає без реалізації матеріали до звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України; у відповідності до Закону України № 3633 від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» з 18.05.2024 вступили в силу зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яким змінено підстави для звільнення військовослужбовців згідно з підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 цього Закону. Зауважує, що позивач подав рапорт 23.04.2024 на підставі абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХП (у редакції від 04.04.2024 станом на час виникнення правовідносин). Однак, ВЧ НОМЕР_2 протиправно відмовила ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, посилаючись вже на Закон № 2232-ХІ1 у редакції від 18.05.2024. Так, реалізація ОСОБА_1 свого права на звільнення з військової служби має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення у формі конкретних дій, у нашому випадку за нормами чинними на момент подання рапорту про звільнення з військової служби, а саме за нормами Закону № 2232-ХІІ (у редакції від 04.04.2024). З урахуванням зазначеного просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 08.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
23.07.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 34034), в якому зазначає, що сержант ОСОБА_1 перебуває на службі у ВЧ НОМЕР_2 на посаді командира гармати самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. 23.04.2024 позивач подав рапорт щодо звільнення з військової відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу». Процедура перевірки вбачає розгляд рапорту та перевірку матеріалів, які додані в якості підтвердження наявності підстав для звільнення. Зазначає, що рапорт сержанта ОСОБА_1 подано не по команді з порушенням пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Так, подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Як вбачається з рапорту сержанта ОСОБА_1 в ньому відсутні погодження командира самохідного артилерійського взводу. Тобто, прямого командира військовослужбовця, якого жодним чином не поінформовано відносно дій його підлеглого. Також відсутні поясненням причин такої подачі рапорту - без отримання згоди прямого командира. Тобто, враховуючи невиконані обов'язкові умови до підписання рапорту сержанта ОСОБА_1 , по команді, що чітко передбачено та вимагається діючим законодавством, розгляд рапорту позивача не вбачається можливим без порушення діючого законодавства. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивач не позбавлений можливості подати належний пакет документів та повторно звернутися до відповідача з відповідним рапортом, врахувавши вимоги законодавства, для вирішення питання про звільнення зі служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Беручи до уваги вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
24.03.2016 укладено шлюб між позивачем та ОСОБА_3 (а.с.15).
Відповідно до акту обстеження житлового-побутових умов від 01.04.2024, позивач разом із дружиною, донькою та тещею - ОСОБА_2 проживають в одному будинку (а.с.29).
Теща позивача - ОСОБА_2 , є інвалідом 2 групи (а.с.23).
Відповідно до заяви дружини позивача ОСОБА_4 , остання не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка потребує постійного стороннього догляду (а.с.26).
23.04.2024 позивач звернувся до командира 3 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_4 із рапортом, у якому просив про звільнення з військової службі на підставі абз.4 пп. «г» п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю у матері дружини інвалідності 2 групи (а.с.41).
Листом№1789/2/7897 від 29.05.2024 рапорт позивач повернутий без реалізації, у зв'язку із тим, що з 18.05.2024 вступили в силу зміни до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», якими змінено підстави для звільнення військовослужбовців, згідно із пп. «г» п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.29).
В той же час, позивач вважає, що оскільки ним рапорт був наданий на момент дії пп. «г» п.2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у редакції від 04.04.2024, то, відповідно, відповідач мав розглянути рапорт позивача у редакції Закону, яка діяла на момент звернення із рапортом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та є діючим і станом на час розгляду цієї справи.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 ст. 2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до положень ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Приписами ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу.
Судовим розглядом справи встановлено, що 23.04.2024 позивач подав до відповідача рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з сімейними обставинами (мати дружини має статус особи з інвалідністю ІІ групи).
Положеннями пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції станом на 23.04.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
18.05.2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
У зв'язку із внесеними змінами положеннями пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у новій редакції чинній з 18.05.2024, визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у редакції чинній з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, положення Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якими визначено підстави звільнення з військової служби, змінились та законодавцем шляхом внесення змін до нормативно-правового акту встановлено, що для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, чи батьків дружини, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, така підстава для звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану як наявність другої групи інвалідності у матері дружини зазнала змін станом на час розгляду відповідачем рапорту позивача, хоча і була чинною станом на час звернення позивача до відповідача із відповідним рапортом.
Отже, станом на день розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідний закон вже було змінено, й рішення приймалося з врахуванням внесених змін та з врахуванням нових підстав для звільнення, які у позивача були відсутні.
За наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, відповідачем було повідомлено позивача листом від 29.05.2024 №1789/2/7897 про те, що згідно із Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» підстави для звільнення - відсутні.
Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що оскільки рапорт ним був поданий ще за часу дії положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції до 18.05.2024, то саме такі норми при розгляді такого рапорту і мали бути застосовані відповідачем.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає таке.
Згідно із положеннями ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі наведено Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно, від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21 та ухвалі від 01.08.2024 року у справі №200/843/24.
Під час розгляду справи встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли 23.04.2024 (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 29.05.2024 (день складення на ім'я позивача відповідачем листа-відповіді на рапорт), тобто такі правовідносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відтак, оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідачем застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, то у суду відсутні підстави вважати, що останнім було допущено порушення норм законодавства.
З огляду на вказане вище та встановлені судом обставини, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.09.2024.
Суддя Ю.В. Калашник