10 вересня 2024 рокуСправа №160/31051/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) про визнання протиправними рішення та бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2023р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) та просить:
- визнати протиправним рішення Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса), що викладене у листі від 13.11.2023 за вих. №45874/14.5-25;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка проявилась у не проведенні нарахування та виплати компенсації частини втрати доходів позивачці відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159 у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості із заробітної плати за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації частини втрати доходів позивачці відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 №159 у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості із заробітної плати за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21;
- стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати у розмірі 15 000 грн.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. У зв'язку з недоплатою їй заробітної плати у розмірі встановленому законодавством, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021р. у справі №160/3848/21 було стягнуто з відповідача на її користь 331 735,10 грн. заборгованості, дане судове рішення набрало законної сили 17.11.2021р., проте, вказана заборгованість їй була виплачена відповідачем лише 22.04.2022р. Оскільки під час звільнення 31.08.2023р. з нею не було проведено повного розрахунку, зокрема, компенсацію втрати частини її доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості за наведеним судовим рішенням їй не було виплачено, вона звернулася до відповідача із заявою від 30.10.2023р. з приводу виплати наведеної компенсації, проте, листом від 13.11.2023р. за вих. №45874/14.5-25 у задоволенні її заяви відповідачем було відмовлено. Позивачка вважає таке рішення відповідача протиправним, таким, що суперечить нормам чинного законодавства, порушує її права, оскільки, виплативши їй заборгованість по заробітній платі за судовим рішенням 22.04.2022р. відповідач допустив порушення строків її виплати, а тому вважає, що вона має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів відповідно до Закону №2050-Ш та Порядку №159, яку відповідач не виплатив при звільненні, що на думку позивачки, є довготривалою протиправною бездіяльністю відповідача. Також позивачка просила і стягнути з відповідача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу, яку вона понесла згідно копії відповідних документів, у розмірі 15000 грн. (а.с.15-17).
Ухвалою суду від 29.05.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази відсутності протиправної бездіяльності відповідача у даних правовідносинах виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.78).
Зазначена ухвала суду була направлена та отримана відповідачем 29.05.2024р. у електронному кабінеті відповідача, що є належним повідомленням учасників справи про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, наявного у справі (а.с.81).
На виконання вимог наведеної вище ухвали суду, 17.06.2024р. від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду про стягнення коштів державних та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства згідно Порядку №845. Будучи обізнаною про виконання рішення суду у 2022 році, з даним позовом позивачка звернулася до суду лише у 2023 році, тому відповідач вважає, що вона пропустила місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно ст.5 Закону №2050-Ш передбачено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає. Відтак, на переконання відповідача, оскільки безспірне списання коштів у сумі 267046,75 грн. на користь позивачки було здійснено органами Казначейства лише 22.04.2022р., тобто, не з вини відповідача, а відповідно до процедури виконання судових рішень, встановленої Порядком №845, тому підстави для здійснення відповідної виплати компенсації у відповідача відсутні. Окрім того, відповідач заперечував і щодо вимоги про стягнення з нього витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн., оскільки вони не є співмірними зі складністю справи, завищені, тому вони мають бути залишені судом без задоволення (а.с.86-98).
Також 17.06.2024р. відповідачем було подане до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі, відмовити у її стягненні в повному обсязі (а.с.152-155).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно довідки управління персоналом суду у період з 26.07.2024р. по 31.08.2024р. суддя Конєва С.О. перебувала у щорічній відпустці, у зв'язку із чим за ухвалою суду від 10.09.2024р. розгляд даної справи було продовжено у відповідності до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 10.09.2024р. (а.с.170,171).
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 10.09.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянка України ОСОБА_1 проходила публічну службу на посаді, зокрема, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) згідно до Закону України «Про державну службу» та була звільнена з займаної посади з припиненням державної служби 31.08.2023р., що підтверджується копією паспорту позивача, копією наказу про звільнення №6256-и від 22.08.2023р. (а.с.18-19, 29,133).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021р. у справі №160/3848/21 були задоволені позовні вимоги позивачки та, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у загальній сумі 331 735,10 грн., зазначене рішення суду набрало законної сили 17.11.2021р., що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.21-26).
На виконання згаданого судового рішення відповідачем було перераховано позивачці заборгованість у сумі 267046,75 грн. - 22.04.2022р. о 16:12 год., про що свідчить скріншот про зарахування коштів відповідачем на користь позивачки, доданий нею до позову (а.с.27).
Надалі, після звільнення, позивачка 30.10.2023р. звернулася до відповідача з заявою про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати заборгованості за рішенням суду у справі №160/3848/21, передбаченої Законом №2050-Ш, Порядком №159 про що свідчить копія відповідної заяви (а.с.30-32).
Листом №45874/14.5-25 від 13.11.2023р. відповідачем було відмовлено позивачці у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості за рішенням суду у справі №160/3848/21 (далі - компенсація) про що свідчить зміст копії наведеного листа (а.с.33-36).
Вважаючи рішення відповідача, викладене у згаданому листі, протиправним, а також і протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати їй наведеної вище компенсації, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості за рішенням суду у справі №160/3848/21, суд виходить з наступного.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому є місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса)) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.
Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.
Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).
Так, як встановлено судом, відповідачем - Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) позивачці було виплачено заборгованість по заробітній платі - доходи (недоотриману заборгованість по заробітній платі у загальній сумі 267046,75 грн.) на виконання рішення суду у справі №160/3848/21 лише 22.04.2022р., що підтверджено доданою позивачкою до позову копією скріншоту про зарахування коштів від 22.04.2022р. о 16:12 год. (а.с.27).
Відповідачем у відзиві на позов не заперечується та обставина, що вищезазначена виплата заборгованості по зарплаті у загальній сумі 267046,75 грн. була здійснена ним на виконання рішення суду у справі №160/3848/21, проте, як суб'єкт виконання цього судового рішення, відповідач у день виплати вказаної суми доходу - 22.04.2022р., а також і у день звільнення позивача - 31.08.2023р. не здійснив розрахунку та виплати компенсації втрати частини грошового доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, про що свідчить зміст відзиву на позов (а.с.86-98).
Отже, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено виплату позивачці заборгованості по заробітній платі у загальній сумі 267046,75 грн. за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021р. у справі №160/3848/21 (набрало законної сили 17.11.2021р.), суд приходить до висновку, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачці вказаної вище заборгованості за рішенням суду, позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №1050-Ш.
А відтак, слід дійти висновку, що не нарахування та не виплата позивачці компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі у загальній сумі 267046,75 грн. за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021р. у справі №160/3848/21, яке набрало законної сили 17.11.2021р., у день виплати суми такої заборгованості - 22.04.2022р., слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Тому, за викладених обставин, позовні вимоги позивачки у наведеній частині щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем у ході судового розгляду справи у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих правових підстав, а також і не надано відповідних доказів щодо правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачці у день виплати суми заборгованості по заробітній платі за рішенням суду у справі №160/3848/21 (22.04.2022р.) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем термінів виплати такої заборгованості, передбаченої Законом №2050-Ш з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, і посилання відповідача на те, що рішення суду про стягнення коштів державних та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства згідно з процедурою, встановленою Порядком №845, оскільки зазначена обставина та приписи Закону №2050-Ш і Порядку №159 у такому випадку не звільняють відповідача від обов'язку нарахувати та виплатити позивачці відповідну компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням відповідачем строків їх виплати, у день виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням.
Є безпідставними і необґрунтованими аргументи відповідача з приводу того, що, будучи обізнаною про виконання рішення суду у 2022 році, з даним позовом позивачка звернулася до суду лише у 2023 році, тому вона пропустила місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.
Так, ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно, із аналізу вказаної норми слідує, що нею не врегульовані правовідносини в частині строків звернення до суду з позовами, які стосуються нарахування та виплати заробітної плати.
За загальним правилом, у разі відсутності норми, яка регулює спірні відносини у спеціальному законодавстві, підлягають застосуванню загальні приписи трудового законодавства.
Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлені ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
У відповідності до ч.1 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)- ч.2 ст.233 КЗпП України.
А отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що позивачка має право на отримання всіх належних їй сум при звільненні, тобто, і має право на отримання при звільненні компенсації втрати частини грошових доходів, у зв'язку із порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням у справі №160/3848/21, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, а відповідно, слід дійти висновку, що тримісячний строк звернення з даним позовом до суду, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України, слід обчислювати з дня одержання позивачкою повідомлення про суми нараховані та виплачені їй при звільненні, яке мало б відбутися у день її звільнення - 31.08.2023р.
Враховуючи наведене, не надання відповідачем доказів про день одержання позивачкою повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні (зазначивши про ці обставини у відзиві на позов, відповідач доказів вручення такого повідомлення позивачеві не надав), а також враховуючи те, що з даним позовом до суду позивачка звернулася 20.11.2023р. згідно штемпеля поштового зв'язку на конверті (а.с.5), останньою наведений тримісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України, дотриманий.
Відтак, аргументи відповідача з приводу пропущення позивачкою строку звернення до суду є неспроможними, оскільки спростовані наведеними вище нормами трудового законодавства, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах.
Судом критично надається оцінка і доводам відповідача з приводу того, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає згідно до статті 5 Закону №2050-Ш, оскільки доказів вини позивачки у неотриманні заборгованості по заробітній платі у сумі 267046,75 грн. за судовим рішенням у справі №160/3848/21 до 22.04.2022р. судом не встановлено, а відповідачем суду не надано.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи відповідача з приводу того, що безспірне списання коштів у сумі 267046,75 грн. на користь позивачки було здійснено органами Казначейства лише 22.04.2022р., тобто, не з вини відповідача, а відповідно до процедури виконання судових рішень, встановленої Порядком №845, тому підстави для здійснення відповідної виплати компенсації у відповідача відсутні, з огляду на те, що таке примусове виконання судового рішення відбулося саме з вини відповідача, який не виконав його у добровільному порядку, тому саме відповідач має обов'язок нарахувати та виплатити позивачці відповідну компенсацію, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159.
Інші аргументи відповідача, викладені у відзиві на позов, вивчені судом, проте не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів та вище дослідженої встановленої судом протиправної бездіяльності відповідача у даних правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням у справі №160/3848/21, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачці компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням у справі №160/3848/21, відповідач порушив права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.
Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачці компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням у справі №160/3848/21, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у відповідності до вимог ст.13 Конвенції про захист правлю людини і основоположних свобод, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до вимог пунктів 4 частини 2 статті 245 наведеного Кодексу, передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково, суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії.
Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Як встановлено судом із матеріалів справи, що не заперечувалося і відповідачем у відзиві на позов, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням у справі №160/3848/21, відповідачем позивачці взагалі не нараховувалися і не виплачувалися, що підтверджено змістом відзиву на позов, а також у копією листа від 13.11.2023р. (а.с.33-36, 86-98).
В той же час, обов'язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення - ст.2 Закону №2050-Ш.
А згідно ст.3 Закону №2050-Ш передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Також і пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць - ст.4 Закону №2050-Ш.
Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачці вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов'язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 267046,75 грн. за судовим рішенням у справі №160/3848/21 була виплачена 22.04.2022р. без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі за вищенаведеним рішенням суду.
Відтак, позовні вимоги позивачки у наведеній описаній вище частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
В той же час, позовні вимоги позивачки в частині визнання протиправним рішення відповідача, що викладене у листі від 13.11.2023р. за вих. №45874/14.5-25 задоволенню не підлягають, з огляду на те, що лист відповідача від 13.11.2023р. за вих. №45874/14.5-25 був наданий у відповідь на звернення позивачки, не породжує будь-яких прав та обов'язків у позивачки, обов'язкових для виконання, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні п.п.19 п.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, слід також зазначити, що визнання судом протиправним вищенаведеного листа, не є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача в контексті того, що судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача у даних правовідносинах, що відповідає способу захисту, передбаченого п.4 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним рішення відповідача, що викладене у листі від 13.11.2023р. за вих. №45874/14.5-25 позивачці слід відмовити.
Що стосується позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат, які складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., то у цій частині її вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.
За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами - ч.6 наведеної статті.
Так, зі змісту наданих суду копії Угоди про надання юридичних послуг б/н від 11.09.2023р. укладеного між Адвокатом Суховерко Олександром Васильовичем (свідоцтво №6499/10 від 23.03.2018р.) - «Захисник» та ОСОБА_1 «Замовник», видно, що Замовник доручає, а Захисник зобов'язується здійснювати захист його прав і законних інтересів як позивача, відповідача, третьої особи, заявника, свідка, потерпілого, затриманого, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або засудженого та надавати йому будь-яку іншу юридичну допомоги - п.1.1 угоди, при цьому, згаданою угодою установлено, що вартість послуг погоджується Сторонами в Додатку №1 до Угоди, яка є невід'ємною частиною угоди про надання юридичних послуг - п.6.1 угоди (а.с.37-38).
Згідно Додатку до Угоди №1 про надання юридичних послуг від 11.09.2023р., який містить вартість юридичних послуг, Сторони погодили вартість юридичних послуг за 1 послугу: 1) надання консультації Замовнику щодо захисту його порушених прав - 3000 грн.; 2) аналіз законодавства та судової практики щодо захисту порушених прав Замовника - 2000 грн.; 3) проведення переговорів з опонентом та підготовка документів щодо вирішення спору у досудовому порядку - 1500 грн.; 4) підготовка та подача адвокатських запитів з метою збору інформації необхідної для захисту прав Замовника - 1500 грн.; 5) проведення переговорів з Замовником, вивчення наданих клієнтом документів, формування правової позиції - 2000 грн.; 6) підготовка позовної заяви з додатками-6500 грн.; 7) підготовка та подача в суд інших процесуальних документів (клопотань, відповіді на відзив) - 1500 грн.; 8) участь у судовому засіданні - 1500 грн. (а.с.39).
На підтвердження виконання вищенаведеної Угоди позивачкою до позову додана копія платіжної інструкції №0.0.3309793840.1 від 17.11.2023р. про оплату юридичних послуг на користь ОСОБА_2 у розмірі 15000 грн. ( а.с.41).
Окрім того, 17.06.2024р. від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просив зменшити витрати, заявлені позивачкою, на оплату правничої допомоги та відмовити у їх стягненні у повному обсязі у зв'язку із їх неспівмірністю зі складністю справи та надто завищеною сумою цих витрат (а.с.152-155).
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови угоди про надання юридичних послуг та зміст наданих послуг за вищенаведеним Додатком №1 до Угоди, що містить вартість наданих юридичних послуг, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд приходить до висновку про те, що з урахуванням співмірності витрат на оплату правової допомоги, виходячи із складності справи, категорія якої не є складною, позов немайнового характеру (щодо бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш у зв'язку з порушення строків виплати суми заборгованості по заробітній платі за судовим рішенням), сталої судової практики, яка наведена вище у постановах Верховного Суду, обсягу наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. є завищеними, тому слід зменшити розмір таких витрат на правничу допомогу до 3000 грн. (виходячи з розрахунку: 1) надання консультації Замовнику щодо захисту його порушених прав - 500 грн.; 2) аналіз законодавства та судової практики щодо захисту порушених прав Замовника - 500 грн.; 3) підготовка позовної заяви з додатками - 2000 грн. з урахуванням вимог ч.5, ч.6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, що стосується таких юридичних послуг як послуги по проведенню переговорів з опонентом та підготовка документів щодо вирішення спору у судовому порядку - 1500 грн., підготовка та подача адвокатських запитів з метою збору інформації необхідної для захисту прав Замовника - 1500 грн., проведення переговорів з Замовником, вивчення наданих клієнтом документів, формування правової позиції - 2000 грн., підготовка та подача в суд інших процесуальних документів (клопотань, відповіді на відзив) - 1500 грн., участь у судовому засіданні - 1500 грн., то у їх задоволенні слід відмовити, виходячи з того, що проведення переговорів з опонентом та Замовником (позивачкою) охоплюється наданням позивачці юридичної допомоги в цілому, доказів підготовки адвокатських запитів у даній справі у будь-які органи позивачем не надано, навпаки, зміст матеріалів справи свідчить про те, що позивачка самостійно зверталася із заявою до відповідача 30.10.2023р. та більше жодних дій нею не вчинялося, при цьому, позов підписаний був самою позивачкою, зміст цього позову не містить інформації про представлення її інтересів через адвоката Суховерко О.В., який ні позов, ні жодного процесуального клопотання за своїм підписом до суду у цій справі не подавав, відповідь на відзив також підписана самою позивачкою; згаданий вище Адвокат і не приймав участі у судовому засіданні у цій справі, оскільки дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням співмірності та зменшення судом розміру таких витрат, які є надто завищеними, підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000,00грн.
Також, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000 грн., судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, слід дійти висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 12000,00 грн., оскільки наведена сума витрат є надто завищеною, тому у вказаній частині вимог, позивачці слід відмовити.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням того, що позивачка звільнена від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», що підтверджено і правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.12.2023р. у справі №560/11898/23.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) про визнання протиправними рішення та бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом України від 19.10.2000р. №2050-11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001р. №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21.
Зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виплати заборгованості по заробітній платі за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3848/21.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) - судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп. (три тисячі гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва