09 вересня 2024 рокуСправа №160/17983/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення №10/25/24 від 26.01.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
04.07.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Третього апеляційного адміністративного суду та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.08.2024р., просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови позивачеві у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24;
- зобов'язати відповідача видати позивачеві довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 гривень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 02.10.2018р. по 22.05.2023р. вона перебувала на посаді судді Третього апеляційного адміністративного суду. З 01.01.2024 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та встановлено його на рівні 3028 грн., у зв'язку з чим, як зазначає позивач, 19.01.2024 року вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати довідку про розмір грошової винагороди судді, виходячи з цього розміру прожиткового мінімуму, проте, листом №10/25/24 від 26.01.2024р. Третій апеляційний адміністративний суд повідомив позивача про відсутність підстав для видачі їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, із застосуванням іншого розміру прожиткового мінімуму, ніж той, який був застосований для розрахунку суддівської винагороди працюючого судді, оскільки для визначення базового розміру посадового окладу працюючого судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні, відповідно до абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та у 2024 році суддівська винагорода (посадовий оклад) нараховується та виплачується, виходячи із розміру прожиткового мінімуму 2102 гривні, у межах річного фонду суддівської винагороди, відповідно до затвердженого головним розпорядником бюджетних коштів Державною судовою адміністрацією України Кошторисом на 2024 рік. Позивачка вважає таке рішення відповідача протиправним, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду (а.с.1-4).
Ухвалою суду від 10.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.11).
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 10.07.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 10.07.2024р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 10.07.2024р. та 04.07.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.14,15).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 09.09.2024р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 перебувала на посаді судді Третього апеляційного адміністративного суду з 02.10.2018 року по час звільнення у відставку за рішенням Вищої ради правосуддя від 09.05.2023 року № 465/0/15-23 та відрахування зі штату суду па підставі наказу цього суду № 54-К від 16.05.2023 року - 22.05.2023 року, що встановлено в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2023р. у справі №160/25728/23, яке набрало законної сили 16.01.2024р. (згідно відомостей з ЄДРСР).
На звернення позивача, листом №10/25/24 від 26.01.2024р. Третій апеляційний адміністративний суд повідомив позивача про відсутність підстав для видачі їй довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, із застосуванням іншого розміру прожиткового мінімуму, ніж той, який був застосований для розрахунку суддівської винагороди працюючого судді, оскільки для визначення базового розміру посадового окладу працюючого судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні, відповідно до абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та у 2024 році суддівська винагорода (посадовий оклад) нараховується та виплачується, виходячи із розміру прожиткового мінімуму 2102 гривні, у межах річного фонду суддівської винагороди, відповідно до затвердженого головним розпорядником бюджетних коштів Державною судовою адміністрацією України Кошторисом на 2024 рік, що підтверджується змістом скан-копії відповідного листа, наявної у справі (а.с.7-зворот).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача щодо відмови позивачеві у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24, у зв'язку з чим позивачка просить відновити її права шляхом визнання такого рішення відповідача протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача видати позивачеві довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 гривень.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Як встановлено у статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. (пункт 3 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частинами п'ятою-восьмою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.
Аналіз наведених положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дозволяє дійти висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а всі інші складові суддівської винагороди розраховуються із посадового окладу судді.
Поряд з цим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Такі ж норми щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн.) наявні й в Законах України «Про державний бюджет на 2022 рік» та «Про державний бюджет на 2023 рік», «Про державний бюджет на 2024 рік».
При вирішенні цього спору суд, відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 та від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, які полягають у наступному.
Верховний Суд зазначив, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Слід зазначити, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди немає.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Верховний Суд зауважив, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді), на підставі статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», була неправомірною.
Отже, на заяву позивачки, відповідач повинен був видати довідку про суддівську винагороду для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із розрахунку суддівської винагороди згідно ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
З аналізу вищенаведених норм та встановлених судом обставин у їх сукупності, суд приходить до висновку, що рішення Третього апеляційного адміністративного суду щодо відмови позивачеві у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, виходячи з прожиткового мінімуму - 3028 грн. станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24, є протиправним та підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність рішення відповідача щодо відмови позивачеві у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, виходячи з прожиткового мінімуму - 3028 грн. станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24, виходячи з вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність рішення відповідача щодо відмови позивачеві у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, виходячи з прожиткового мінімуму - 3028 грн. станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у видачі наведеної довідки, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, відмовивши позивачці у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, виходячи з прожиткового мінімуму - 3028 грн. станом на 01.01.2024 року, рішенням, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача видати позивачці довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку (обчисленні) щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень, оскільки судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови позивачеві у видачі такої довідки, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача видати позивачці довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку (обчисленні) щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Третього апеляційного адміністративного суду на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору понесені позивачкою згідно квитанції про сплату №6224-0105-7851-8132 від 04.07.2024р. у розмірі 968,96 грн. (а.с.5,10).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Третього апеляційного адміністративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про розмір грошової винагороди судді, який перебуває на відповідній посаді, станом на 01.01.2024 року, що видано у формі листа від 26.01.2024р. №10/25/24.
Зобов'язати Третій апеляційний адміністративний суд (49005, м. Дніпро, вул. Лук'яненка Левка, 23; код ЄДРПОУ 42268164) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку про розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку (обчисленні) щомісячного довічного грошового утримання судді, яка обрахована станом на 01.01.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Третього апеляційного адміністративного суду (49005, м. Дніпро, вул. Лук'яненка Левка, 23; код ЄДРПОУ 42268164) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва