вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
09 вересня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/528/24
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", код ЄДРПОУ - 41999833, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ,
про стягнення коштів,
Без виклику учасників справи,
ТОВ "Закарпаттяенергозбут", код ЄДРПОУ - 41999833, звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , з позовними вимогами про стягнення на свою користь з відповідача суми заборгованості в розмірі 529 797.90 грн. за спожиту електричну енергію, пені в сумі 11 725.04 грн., суми 3 % річних у розмірі 1302.78 грн.
Описова частина рішення.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином про відкриття провадження у справі (ухвала про відкриття провадження була надіслана відповідачу до його електронного кабінету та отримана ним 07.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи).
Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкрите провадження у даній справі та про необхідність подання заяв по суті справи (відзиву).
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін у справі добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі, наявних у справі.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суть спору за позицією Позивача.
ТОВ "Закарпаттяенергозбут" є учасником ринку електричної енергії, який на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 14.06.2018 №429, проводить господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу.
Між сторонами спору було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №236350/2023 від 23.01.2023 та договір про постачання електричної енергії споживачу №236350/2023/1 від 14.12.2023 року.
Згідно п. 2.1. укладених договорів, постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідач), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цих договорів.
За твердженням позивача, відповідач в порушення вищезазначених умов договору, ПРРЕЕ, ЗУ "Про ринок електричної енергії" за розрахунковий період грудень 2023 року, січень та лютий 2024 року належним чином не виконав свої обов'язки, не сплатив у повному обсязі вартість спожитої активної електричної енергії, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед ТОВ "Закарпаттяенергозбут" на суму 529 797.90 грн. Додатково позивачем нараховані відповідачу пеня в сумі 11 725.04 грн., 3 відсотки річних у розмірі 1302.78 грн.
Відтак, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача на свою користь 529 797.90 грн. - суми основного боргу, 11 725.04 грн. - пені та 1302.78 грн. - 3 % річних.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Суд виходить з презумпції правомірності правочину на підставі якого виникли правовідносини та обставин, оскільки відповідач відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
Мотивувальна частина.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин. Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке:
Так, 23.01.2023 між Військовою частиною НОМЕР_3 , який діє як замовник (відповідач) та між ТОВ "Закарпаттяенергозбут" був укладений договір №236350/2023 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір).
Також, 14.12.2023 між вказаними вище сторонами був укладений договір №236350/2023/1 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір).
Дані договори розроблені з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (надалі Правила).
Згідно з п. 2.1. цих договорів, постачальник продає електричну енергію (09310000-5) (ДК 021:2015) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач, в свою чергу, оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Кількість електроенергії 1 321 504 кВт/год згідно договору від 23.01.2023 та 24 773 кВт/год згідно договору від 14.12.2023 року.
За змістом п. 5.1. договорів, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.
Ціна за спожиту електричну енергію у 2023 році за 1 кВт/год, без урахування тарифів на її розподіл становить 5,448337 грн. (з ПДВ), у тому числі ціна електричної енергії 4,160001 грн., тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,38028 грн., ПДВ у розмірі 20% до ціни електричної енергії 0,908056 грн., що відповідає встановленій в Додатку 2 до Договору (Комерційній пропозиції) ціні (п. 5.1. договору від 23.01.2023).
Ціна за спожиту електричну енергію у 2023 році за 1 кВт/год, без урахування тарифів на її розподіл становить 6.054851 грн. (з ПДВ), у тому числі ціна електричної енергії 4,560609 грн., тариф на послуги з передачі електричної енергії 0,48510 грн., ПДВ у розмірі 20% до ціни електричної енергії 1.009142 грн., що відповідає встановленій в Додатку 2 до Договору (Комерційній пропозиції) ціні (п. 5.1. договору від 23.01.2023) (п. 5.1. договору від 14.12.2023 року).
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 7 200 000.00 грн. (з ПДВ) (п. 5.1. договору від 23.01.2023).
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 150 000.00 грн. (з ПДВ) (п. 5.1. договору від 14.12.2023).
Відповідно до п. 5.2. договорів, спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника.
Згідно з умовами Додатку 2 до договорів (Комерційна пропозиція) встановлено порядок визначення ціни (тарифу) електричної енергії: за нерегульованим тарифом на електроенергію; диференційовані за зонами доби (тризонний прилад обліку) за нерегульованим тарифом на електроенергію.
Пунктами 3-5 Додатку 2 до договорів (Комерційна пропозиція) визначено спосіб оплати: оплата по факту; термін надання рахунку за спожиту електричну енергію: рахунок за фактично спожиту електричну енергію надається споживачу до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим; строк його оплати: протягом 5 робочих днів від дати отримання рахунку та акту прийняття - передавання товарної продукції споживачем.
За змістом п. 5.5., 5.6. договорів, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем (п. 5.7. Договору).
Як свідчать матеріали справи, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з листопада 2023 по січень 2024 року включно на зазначених в заяві-приєднанні від 23.01.2023 об'єктах спожито електричну енергію обсягом 122 473 кВт/год (на загальну суму 743 529.16 грн.), що підтверджується актом 236350/11/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2023 на суму 253 165.42 грн. (кількість спожитої електроенергії 41 812 кВт/год) та відповідним рахунком; актом 236350/12/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2023 на суму 259 329.26 грн. (кількість спожитої електроенергії 42 830 кВт/год) та відповідним рахунком; актом 236350/1/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за січень 2024 на суму 231 034.48 грн. (кількість спожитої електроенергії 37 831 кВт/год) та відповідним рахунком. Відповідачем не спростовується споживання електричної енергії відповідної кількості за вказаний період належними і допустимими доказами, долученими до матеріалів справи.
Судом також встановлено, що позивачем направлявся запит до ПАТ "Закарпаттяобленерго" стосовно надання інформації щодо переданих ним обсягів спожитої електричної енергії відповідачем за розрахункові періоди: листопад 2023; грудень 2023 і січень 2024 року.
У відповідь, ПАТ "Закарпаттяобленерго" своїм листом №154-25/4338 від 30.05.2024 інформувало позивача, що за вказані вище періоди є наступні відомості про обсяги спожитої електричної енергії відповідачем: за листопад 2023 - 41 812 кВт/год; за грудень 2023 - 42 830 кВт/год; за січень 2024 - 37 831 кВт/год.
Згідно долученого до матеріалів справи розрахунку основного боргу відповідача, ним було проведено часткову оплату спожитої електроенергії в листопаді 2023 року у загальній сумі 213 731.26 грн. Відтак, загальна сума заборгованості основного боргу складає 529 797.90 грн. Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б підтверджували погашення заборгованості в повному обсязі.
Судом встановлено, що позивач звертався ло відповідача з окремою досудовою вимогою щодо погашення заборгованості в добровільному порядку в загальному розмірі 529 797.90 грн. та щодо необхідності оформлення актів прийняття-передавання товарної продукції за періоди листопад 2023, грудень 2023 та січень 2024 року.
Висновки суду та норми права, які підлягають застосуванню.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об'єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.
За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії споживачу (п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами (ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Згідно з абз. 14 п. 1.1.2. гл. 1.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі Правила) договором про постачання електричної енергії споживачу є домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.5. Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії».
Електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам для укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на власному офіційному вебсайті, про що повідомити Регулятора (п. 3.1.5. Правил).
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (п. 3.1.8. Правил).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, станом на день розгляду даного спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України регламентовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Приписами п. 2 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» визначено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, беручи до уваги підписання відповідачем заяви-приєднання від 23.01.2023, Договору про постачання електричної енергії споживачу від 23.01.2023, заяви-приєднання від 14.12.2023, Договору про постачання електричної енергії споживачу від 14.12.2023, слід дійти висновку, що матеріалами справи підтверджується та обставина, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України є споживачем електричної енергії та перебуває в договірних відносинах з ТОВ «Закарпаттяенергозбут» згідно з публічним договором про постачання електричної енергії споживачу, укладеним шляхом подання заяви-приєднання та підписання паперових примірників вказаних вище договорів.
Суд зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з листопада 2023 по січень 2024 року включно на зазначених в заяві-приєднанні від 23.01.2023 об'єктах спожито електричну енергію обсягом 122 473 кВт/год (на загальну суму 743 529.16 грн.), що підтверджується актом 236350/11/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2023 на суму 253 165.42 грн. (кількість спожитої електроенергії 41 812 кВт/год) та відповідним рахунком; актом 236350/12/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2023 на суму 259 329.26 грн. (кількість спожитої електроенергії 42 830 кВт/год) та відповідним рахунком; актом 236350/1/Ф1 приймання-передавання товарної продукції за січень 2024 на суму 231 034.48 грн. (кількість спожитої електроенергії 37 831 кВт/год) та відповідним рахунком.
Відтак, суд висновує, що позивачем документально доведено обсяг спожитої відповідачем електричної енергії в означений період.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.п.1 п. 5.2.1. Правил, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. п. 2 п. 5.5.5. Правил передбачено, що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) (п. 4.19. Правил).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати повної вартості отриманої від Постачальника належним чином не виконував, здійснивши часткову сплату вартості електроенергії в розмірі 213 731.26 грн. (яка зарахована в рахунок оплати електроенергії за листопад 2023 року), що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за дату 21.12.2023 року.
За таких обставин, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту за період з листопада 2023 по січень 2024 року включно електроенергію станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 529 797.90 грн., яка відповідачем належними та допустимими доказами не спростована, навпаки, частково визнана шляхом здійснення часткової оплати, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо нарахування 3 % річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за прострочення оплати відповідачем спожитої електричної енергії за період з листопада 2023 по січень 2024 року включно у загальному розмірі 529 797.90 грн., позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 04.05.2024 по 02.06.2024 нараховано 1302.78 грн. 3 % річних.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд, з огляду на встановлений в Додатку 2 до Договору (Комерційна пропозиція) строк оплати рахунку, дату вимоги позивача до відповідача щодо необхідності сплати заборгованості, вважає правомірними, документально підтвердженими вимоги про стягнення з відповідача 1302.78 грн. 3% річних.
Щодо стягнення пені.
В силу положень ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Судом також встановлено, що згідно з поданим позивачем розрахунком, за прострочення оплати відповідачем спожитої електричної енергії за період з листопада 2023 по січень 2024 року включно у загальному розмірі 529 797.90 грн., позивачем за період прострочення з 04.05.2024 по 02.06.2024 нараховано 11 725.04 грн. пені.
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, судом встановлено, що він є арифметично вірним.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною. При цьому, у Позивач застосовує своє право на стягнення з Відповідача втрат майна, що передбачені законом як 3% річних.
Суд звертає увагу на те, що наявність у постачальника можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 11 725.04 грн., вірогідно є обтяжливим для нього. Позивач у своїй позовній заяві не навів належних і достатніх доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Війна є об'єктивною причиною, що підлягає врахуванню судом при стягненні необґрунтованих і надмірних штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 11 725.04 грн., до 5862.52 грн., що у цій справі буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Відтак, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені частково у розмірі 5862.52 грн.
Щодо обґрунтованості рішення.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, на відповідача покладається 8142.39 гривень витрат на оплату судового збору.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", код ЄДРПОУ - 41999833, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18, суму заборгованості у загальному розмірі 536 963.20 грн. (п'ятсот тридцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят три гривень 20 копійок), з яких 529 797.90 грн. (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто сім гривень 90 копійок) - сума основного боргу, 1302.78 грн. (одна тисяча триста дві гривень 78 копійок) - 3 % річних та 5862.52 грн. (п'ять тисяч вісімсот шістдесят дві гривень 52 копійок) - пеня.
3. Судові витрати покласти на відповідача.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", код ЄДРПОУ - 41999833, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18, сплачений судовий збір у розмірі 8142.39 грн. (вісім тисяч сто сорок дві гривень 39 копійок).
5. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Накази видати після набранням рішення законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 09.09.2024 року
Суддя П. Д. Пригуза