Справа № 386/619/24
Провадження № 2/386/301/24
Іменем України
09 вересня 2024 року
Голованівський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Червоненка Д.В.
за участю: секретаря судового засідання - Штанько Л.Є.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Голованівськ Кіровоградської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
встановив:
Представник позивача - адвокат Ковтонюк О.В., звернувся до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.12.2001 року сторони уклали шлюб, який рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 08.05.2023 року розірвано. За договором купівлі-продажу від 14.02.2021 року відповідач придбав у власність будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Зазначає, що вказаний будинок є їх з відповідачем спільною сумісною власністю, адже придбавався під час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини. Так, позивач була вагітною, вони проживали разом, поділяли спільний побут, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, формували спільний бюджет, кошти якого використали для придбання цього будинку. Також, вже в період шлюбу - 30.06.2008 року, сторони придбали будинок АДРЕСА_2 , який є їх спільною сумісною власністю. Домовитись про поділ спільного майна сторони не можуть, а відтак просить суд визнати за позивачем право власності на будинок АДРЕСА_3 , як на частку в спільній сумісній власності подружжя, а за відповідачем залишити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з тих же підстав.
Позивач також зазначила, що 20.10.2000 року відповідач забрав її з смт. Голованівськ в с. Свірневе, де вони проживали разом допоки не придбали і не переїхали до будинку по АДРЕСА_1 у лютому 2021 року. Наполягала, що будинок по АДРЕСА_1 був придбаний за їх з відповідачем спільні кошти, адже вони вже проживали разом і вели спільне господарство. Вважає, що будинок по АДРЕСА_2 має буди виділений саме їй у власність, адже відповідач після розлучення забрав все рухоме майно і транспортні засоби, залишивши її ні з чим. Щодо технічного стану будинків зазначила, що будинок по АДРЕСА_1 наразі розібраний і до проживання не придатний. Вона проживаєв будинку АДРЕСА_2 , який придатний для проживання. Документи про право власності на будинки знаходяться у неї, наміру проводити оцінку майна вона не має.
Відповідач у судовому засідання надав пояснення, з яких слідує, що позовні вимоги ним не визнаються, підтвердив, що дійсно з жовтня 2000 року він почав проживати разом з позивачкою, спочатку в його будинку в с. Свірневе Голованівського району Кіровоградської області, а у подальшому в будинку по АДРЕСА_1 . Дійсно вони були пов'язані спільним побутом та вели спільне господарство. Проте, щодо коштів на придбання цього будинку зазначив, що купив його за власні кошти, отримані від продажу будинку в с. Свірневе. У подальшому, вже перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, вони придбали будинок по АДРЕСА_2 . Щодо визнання за позивачкою права власності на цей будинок вцілому заперечує, адже має там відповідну частку та бажає її переоформити на доньку. Будинок по АДРЕСА_1 наразі розібраний і до проживання не придатний. Документи про право власності на будинки знаходяться у позивачки, а відтак провести оцінку спірного майна він можливості не має.
Заслухавши сторони, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що сторони з 22.12.2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 08.05.2023 року розірвано.
За договором купівлі-продажу від 14.02.2021 року відповідач ОСОБА_3 придбав у власність будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Щодо віднесення цього будинкудо спільної сумісної власності, то суд виходить з положень законодавства, чинного на момент виникнення права власності.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім?єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім?ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" розглядаючи позови, пов?язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону "Про власність", стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім?ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 стаття 17, стаття 18, пункт 2 стаття 17 Закону України "Про власність"), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.
Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року № 6-1026цс15, від 01 серпня 2018 року №280/489/15.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12, 81 ЦПК України).
За вимогами статті 98 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 продаж вчинено за 500 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору.
Таким чином, на підтвердження своїх доводів про належність позивачці права спільної сумісної власності на вказаний будинок вона мала надати докази, із яких можливо встановити факт внесення нею коштів (або їх частини) у рахунок оплати вартості будинку (передачі цієї суми продавцям).
Відтак слід констатувати, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок в АДРЕСА_1 , набутий сторонами внаслідок їх спільної праці, а тому відсутні правові для вирішення судом питання про поділ такого майна як об'єкту спільної сумісної власності.
Покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не містять будь-яких відомостей щодо обставин участі позивачки коштами у придбанні спірного майна, стосуються лише загальних фактів про життя позивачки, у тому числі відомих свідкам зі слів самої позивачки.
Також судом встановлено, що 30.06.2008 року відповідач ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу придбав у власність будинок АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
У разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до статі 71 СК України майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_2 був придбаний відповідачем за час зареєстрованого шлюбу з позивачкою, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
В пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Враховуючи, що спірний будинок придбано сторонами в період шлюбу, тобто він є об'єктом їх спільної сумісної власності, та виходячи з принципу рівності часток дружини та чоловіка, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та визнати за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 за кожним.
Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені нею витрати на оплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме половину від сплаченого позивачем судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 137, 142, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7570 грн..
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Д. В. Червоненко