Справа № 643/5397/24
Провадження № 2/643/2985/24
10.09.2024 Московський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Мельникової І.Д.,
за участю секретаря Шалі А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 25336,70 грн. та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.10.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Інфінанс" укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0676333307 та отримання кредиту згідно заявки-анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 2628786307 від 18.12.2019 р., що акцептована відповідачем 18.12.2019 р. Відповідно до умов договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом 20 000 грн. В подальшому відповідачу були перераховані грошові кошти у розмірі 3800 грн. 14.07.2021 року між ТОВ "Інфінанс" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу № 14.07.2021, відповідно до якого ТОВ "Інфінанс" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики №0676333307 від 02.10.2019 року, що уклали ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» у т.ч. за договором позики №0676333307 від 02.10.2019 року, що укладений між ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 . Заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір, що підлягає стягненню відповідно до розрахунку заборгованості, становить 25 336, 70 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 3 292,94 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 22 043,76 грн. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Відзив на позовну заяву не надходив.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що 02.10.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Інфінанс" укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0676333307 та отримання кредиту згідно заявки-анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 2628786307 від 18.12.2019 р., що акцептована відповідачем 18.12.2019 р. Відповідно до умов договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом 20 000 грн. В подальшому відповідачу були перераховані грошові кошти у розмірі 3800 грн.
14.07.2021 року між ТОВ "Інфінанс" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу № 14.07.2021, відповідно до якого ТОВ "Інфінанс" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до позичальників, в тому числі за договором позики №0676333307 від 02.10.2019 року, що уклали ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 .
Позивачем надано копію реєстру боржників до договору факторингу № 14/07 від 14.07.2021 р., в якому не зазначено ПІБ боржника, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 14/07 від 14.07.2021 р. містить підпис та печатку лише ТОВ "Вердикт Капітал".
10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» у т.ч. за договором позики №0676333307 від 02.10.2019 року, що укладений між ТОВ "Інфінанс" та ОСОБА_1 .
Позивачем надано копію реєстру боржників до договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 р., в якому не зазначено ПІБ боржника, витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 р. містить підпис та печатку лише ТОВ «Коллект центр».
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, позивачем не надано належних доказів, що до нього перейшло право вимоги до боржника по вищевказаному кредитному договору.
Крім того, статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
На підтвердження наявності заборгованості відповідача позивач склав розрахунок заборгованості, та надав розрахунки заборгованості попередніх нібито кредиторів, проте які данні використовувались при складенні даного розрахунку невідомо.
Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти були отримані відповідачем. Надана до матеріалів справи квитанція від 18.12.2019 не містить ПІП відповідача, не містить повного номера картки, на яку зараховувались кошти, та з неї не вбачається, що картка належить саме відповідачу.
При цьому, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно дост.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.
Наданий представником позивача розрахунок боргу складений представником банку в односторонньому порядку, залежить від його волевиявлення, не є первинним документом та не підтверджує ні факт користування відповідачем кредитними коштами, ні факт наявності заборгованості.
При цьому, виписки з рахунку відповідача, меморіального ордеру про зарахування відповідачу кредитних коштів, представником позивача до матеріалів справи не надано, клопотань про їх витребування, згідно вимог ст. 84 ЦПК України, представником позивача не заявлялось, а також ним не зазначено про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
У своїй позовній заяві до суду позивач просив розглянути справу у його відсутність в порядку спрощеного позовного провадження.
Подавши до суду таке клопотання, позивач, тим самим підтвердив, що подав усі докази на обґрунтування своїх вимог разом із позовною заявою.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження №61-17205ск19.
Відтак, жодних належних доказів, що відповідачу надані кредитні кошти, що вона користувалась ними та порушила свої зобов'язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, матеріали справи не містять.
Згідно із вимогами ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Так, за змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
З огляду на викладене суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного, згідно ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя - І.Д. Мельникова