Справа № 212/6850/24
2/212/3121/24
09 вересня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Пустовіт О.Г., за участі секретаря судового засідання - Голуб О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,-
08 липня 2024 року адвокат Повалій О.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - Відповідач, ПАТ «КЗРК») про відшкодування моральної шкоди в сумі 220 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з 21 червня 1988 року по 08 грудня 1988 року та з 08 квітня 1991 року по 25 березня 2008 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах у Виробничому об'єднанні «Кривбасруда» на шахті «Гвардійська» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат») (далі - відповідач). 25 березня 2008 року його було звільнено. Всі вказані вище обставини про роботу позивача та його звільнення підтверджуються його трудовою книжкою (копія додається) та не можуть і не будуть заперечуватись відповідачем. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання. П. 7 акту розслідування професійного захворювання форми П-4 від 28 лютого 2008 року, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: вегетативно-сенсорна поліневропатія першого-другого ст., з дв. плечолопатковим періартрозом ПФС першого ст., деф. артрозом ліктьових суглобів в сполученні з періартрозом ПФ першого ст., стійким больовим синдромом; хронічне обструктивне захворювання легень першого ст. (Пиловий бронхіт першого ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст. П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працюючи протягом 17 років 7 місяців на шахті «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», ВАТ Кривбасзалізрудком»: підземним машиністом електровозу (2 роки 9 місяців), підземним машиністом навантажувадьної машини (11 місяців), підземним бурильником шпурів та підземним прохідником (13 років 11 місяців) згідно професійних обов'язків виконував роботи в підземних умовах, які внаслідок мавши місце випадків неефективного провітрювання робочих місць, незастосування засобів знепилення характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, параметри якої перевищували ГДК, а в останніх двох професіях з причин обмеження робочого простору, перешкоджаючого застосування засобів малої механізації - також важкою фізичною працею. Згідно п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота впродовж 17 років 7 міс. в умовах запиленості повітря робочої зони, що перебільшує ГДК та 13 років 11 місяців - важкої фізичної праці; рівень фізичного перевантаження: маса вантажу, який підіймається і переміщується вручну до 60 кг при допустимій до 30 кг; потужність зовнішньої роботи за участю м'язів нижніх кінцівок і тулуба 91 Вт при допустимій до 90 Вт; важкість праці відноситься до ІІІ класу 1 ступеню шкідливості; запиленість повітря робочої зони: пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10% до 70% в концентраціях від 3.8 мг/м3 до 11.05 мг/м3 при ГДК - 2.0 мг/м3.
Також під час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 23 про нещасний випадок від 06 серпня 1996 року форми Н-1. В п. 11 акту № 23 зазначені обставини за яких стався нещасний випадок, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили прибирання гірничої маси в орту-з'їзді. Під час зцепці вагонів ВГ-4 прохіднику ОСОБА_1 шторем травмувало палець правої руки. Відповідно до п. 15 акту № 23 позивачу було встановлено діагноз: травма кисті. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 25 вересня 1996 року позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 5%. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 29 вересня 2004 року № 00034740 позивачу повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 15%, з яких: 10% у зв'язку з нещасним випадком від 07 лютого 2003 року та 5% у зв'язку з нещасним випадком від 06 серпня 1996 року. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 31 березня 2009 року серії ДНА-02 № 030488 позивачу повторно безтерміново визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40%, з яких: 15% - ХОЗЛ, 15% - ВГП, 5% - у зв'язку з нещасним випадком від 06 серпня 1996 року, 5% - у зв'язку з нещасним випадком від 07 лютого 2003 року.
Вказаною довідкою МСЕК передбачається 40% втрата працездатності за професійним захворюванням згідно акту форми П-4 від 28 лютого 2008 року, нещасним випадком, який стався 06 серпня 1996 року та нещасним випадком, який стався 07 лютого 2003 року. Цей позов пред'являється саме з підстав нещасного випадку, який стався з позивачем 06 серпня 1996 року встановленим актом № 23 форми Н-1 та професійного захворювання від 28 лютого 2008 року встановленого актом форми П-4 та втрати працездатності в загальному розмірі 35%.
Відповідно до виписки із історії хвороби № 12/56 (копія додається) позивач має скарги на стійкий біль та обмеження рухів в плечових, ліктьових та великих суглобах ніг, біль та обмеження рухів в лівому промене-зап'ясному суглобі, біль в п/крижовому відділі хребта з іррадіацією в тазовий пояс при фіз. навантаженні та в грудний відділ хребта, підвищення відчуття затерпання в руках, підвищену мерзлякуватість та пітливість кистей, набряки кистей, задишку після помірного фіз. навантаження, періодичний кашель із незначним слизовим мокротинням.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням та нещасним випадком порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання та виробничої травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань та виробничої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується.. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 липня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30 липня 2024 року відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що комісією з розслідування нещасного випадку було встановлено вину самого позивача у настанні нещасного випадку, а тому відповідач не може відповідати за шкоду завдану нещасним випадком. Щодо відшкодування моральної шкоди завданої професійним захворюванням зазначив, що відповідач не винен у виникненні професійних захворювань позивача, оскільки позивач свідомо працював на даному підприємстві. Також вказав, що позивачем не доведений факт спричинення моральної шкоди, сума стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачем завищена та не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, зазначила, що утримання податку з суми компенсації моральної шкоди є обов'язковою.
05 серпня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21 червня 1988 року по 08 грудня 1988 року та з 08 квітня 1991 року по 25 березня 2008 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах у Виробничому об'єднанні «Кривбасруда» на шахті «Гвардійська» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»). 25 березня 2008 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажання в зв'язку з виходом на пенсію за віком, що підтверджуються трудовою книжкою та не заперечується відповідачем.
Під час роботи на підприємстві відповідача з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 23 про нещасний випадок від 06 серпня 1996 року форми Н-1.
В п. 11 акту № 23 зазначені обставини за яких стався нещасний випадок, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проводили прибирання гірничої маси в орту-з'їзді. Під час зцепці вагонів ВГ-4 прохіднику ОСОБА_1 шторем травмувало палець правої руки.
Відповідно до п. 15 акту № 23 ОСОБА_1 було встановлено діагноз: травма кисті.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 25 вересня 1996 року позивачу первинно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 5%.
Крім того за час роботи на підприємстві відповідача ОСОБА_1 отримав хронічне професійне захворювання.
П. 7 акту розслідування професійного захворювання форми П-4 від 28 лютого 2008 року, встановлено наявність у позивача професійних захворювань:
- вегетативно-сенсорна поліневропатія першого-другого ст., з дв. плечолопатковим періартрозом ПФС першого ст., деф. артрозом ліктьових суглобів в сполученні з періартрозом ПФ першого ст., стійким больовим синдромом.
- хронічне обструктивне захворювання легень першого ст. (Пиловий бронхіт першого ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого ст.
П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: ОСОБА_1 працюючи протягом 17 років 7 місяців на шахті «Гвардійська» ВО «Кривбасруда», ВАТ Кривбасзалізрудком»: підземним машиністом електровозу (2 роки 9 місяців), підземним машиністом навантажувадьної машини (11 місяців), підземним бурильником шпурів та підземним прохідником (13 років 11 місяців) згідно професійних обов'язків виконував роботи в підземних умовах, які внаслідок мавши місце випадків неефективного провітрювання робочих місць, незастосування засобів знепилення характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, параметри якої перевищували ГДК, а в останніх двох професіях з причин обмеження робочого простору, перешкоджаючого застосування засобів малої механізації - також важкою фізичною працею.
Згідно п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота впродовж 17 років 7 міс. в умовах запиленості повітря робочої зони, що перебільшує ГДК та 13 років 11 місяців - важкої фізичної праці; рівень фізичного перевантаження: маса вантажу, який підіймається і переміщується вручну до 60 кг при допустимій до 30 кг; потужність зовнішньої роботи за участю м'язів нижніх кінцівок і тулуба 91 Вт при допустимій до 90 Вт; важкість праці відноситься до ІІІ класу 1 ступеню шкідливості; запиленість повітря робочої зони: пил з вмістом вільного кремнію діоксиду кристалічного від 10% до 70% в концентраціях від 3.8 мг/м3 до 11.05 мг/м3 при ГДК - 2.0 мг/м3.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 29 вересня 2004 року № 00034740 ОСОБА_1 повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 15%, з яких: 10% у зв'язку з нещасним випадком від 07 лютого 2003 року та 5% у зв'язку з нещасним випадком від 06 серпня 1996 року.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 31 березня 2009 року серії ДНА-02 № 03048 ОСОБА_1 повторно безтерміново визначено ступінь втрати працездатності на рівні 40%, з яких: 15% - ХОЗЛ, 15% - ВГП, 5% - у зв'язку з нещасним випадком від 06 серпня 1996 року, 5% - у зв'язку з нещасним випадком від 07 лютого 2003 року.
Вказаною довідкою МСЕК передбачається 40% втрата працездатності за професійним захворюванням згідно акту форми П-4 від 28 лютого 2008 року, нещасним випадком, який стався 06 серпня 1996 року та нещасним випадком, який стався 07 лютого 2003 року. Цей позов пред'являється саме з підстав нещасного випадку, який стався з позивачем 06 серпня 1996 року встановленим актом № 23 форми Н-1 та професійного захворювання від 28 лютого 2008 року встановленого актом форми П-4 та втрати працездатності в загальному розмірі 35%.
У зв'язку з наявністю професійного захворювання позивач неодноразово проходив лікування в закладах охорони здоров'я.
Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травма та професійне захворювання отримані позивачем у зв'язку із виконанням ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, згідно норм діючого законодавства, для відшкодування моральної шкоди.
До такого висновку суд прийшов з наступного.
Так, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення, відповідно до якого спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105 повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 25 вересня 1996 року за наслідками втрати працездатності.
Так, ст. 17 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди) визначає, що власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди), відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди) відшкодування працівнику моральної шкоди у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійних захворювань, отриманих внаслідок роботи у небезпечних та шкідливих виробничих факторів, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача за вказаними професійними захворюваннями.
У відповідності до положень п.11 Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року (у редакції, що була чинною на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди) (далі Правила № 472) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення права на відшкодування моральної шкоди) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Судом встановлено, що у зв'язку з нещасним випадком, отриманням професійного захворювання, та встановленням стійкої втрати працездатності у розмірі 35%, з яких 15% по ХОЗЛ, 15% по ВГП, 5% трудовому калітцву у 1996 року, позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманого трудового каліцтва, професійного захворювання у позивача змінилися умови життя, він відчуває больові почуття, швидку втому, загальну слабкість.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, суд враховує наявність вини самого позивача у настанні нещасного випадку, період роботи позивача на підприємстві відповідача протягом 17 років 7 місяців в шкідливих умовах, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, що позивачу первинно встановлено 5% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, 30% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, і, виходячи з цих обставин, суд, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди 130 000 гривень.
Щодо утримання з суми компенсації моральної шкоди податку суд зазначає таке.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як видно з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, у зв'язку з чим, суд вважає, що стягнення має проводитись без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 1300 гривень.
Керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» в дохід держави судовій збір в розмірі 1300 (одна тисяча триста) гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», ЄДРПОУ 00191307, юридична адреса: 50029, Дніпропетровська область м. Кривий Ріг вул. Симбірцева, 1А.
Повне судове рішення складено та підписано 09 вересня 2024 року.
Суддя: О. Г. Пустовіт