Дата документу 16.08.2024
Справа № 334/2618/24
Провадження № 2/334/1631/24
16 серпня 2024 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Добрєва М.В., при секретарі Зайцевій С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рабушко В.С. до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення заборгованості,-
встановив:
У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що 29.10.2021 р. між ним та Акціонерним товариством «Укрсиббанк» укладено кредитний договір № 98274672000. Відповідно до укладеного договору, позивачу було надано кредит у сумі 64 000,00 грн. Додатком № 1 до Договору встановлена щомісячна комісія за управління кредитом у розмірі 3.5 % від суми кредиту (включається до суми ануїтетного платежу). При чому порядок спати та умови нарахування комісії додатком не визначені. Відповідно до паспорту споживчого кредиту, що є невід'ємною частиною Договору Клієнт отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 64000,00 грн. строком на 60 місяців (строк дії договору закінчується 29.10.2026 р.). Позивач добросовісно виконував умови вказаного договору. У зв'язку із тим, що за умовами кредитного договору Позивачу була нарахована заборгованість у вигляді комісії за управління кредитом у розмірі 29756,00 грн., яку він не визнав як правомірну, але у зв'язку із тим, що знаходився у зоні бойових дій і задля запобігання загрози блокування своїх особистих рахунків за вимогою відповідача, з подальшою неможливістю їх користуванням, він вимушений був її сплатити достроково, чим фактично здійснив переплату за вказаним кредитом у вищевказаній сумі. Факт повного виконання умов Договору підтверджується довідкою Відповідача № 62-4-30/34-99 від 30.11.2023 р. З 24.02.2022 позивач приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтереси держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України і є військовослужбовцем військової частини, що бере участь у бойових діях НОМЕР_1 . Вважає, що починаючи з 22.02.2022 року стягнення відсотків за користування кредиту є незаконним, а також зазначає, що встановлена кредитним договором та додатком № 1 комісія за управління кредитом є порушенням його права як споживача послуг, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому дані умови договору підлягають визнанню недійсними, а сплачені ним кошти банк зобов'язаний повернути йому.
Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 05.04.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання.
29.04.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що АТ «Укрсиббанк» вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог.
З'ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, 29.10.2021 року між позивачем та відповідачем укладений договір про надання споживчого кредиту №98274672000, згідно якого банк надав кредит в розмірі 60 400,00 грн., із строком повернення до 29.10.2026 року.
Позивач повністю виконав умови договору, що підтверджується довідкою відповідача № 62-4-30/34-99 від 30.11.2023 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1, 3 с. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Судом встановлено, що кредитний договір № 98274672000 від 29.10.2021 р. укладено між ОСОБА_1 і Банком в письмовій формі, підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції станом на день укладення кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов?язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно з п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди; на укладення кредитного договору тощо).
З огляду на те, що кредит позивачу надавався на споживчі цілі, саме на банк було покладено обов'язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.
Відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, банк надав позичальнику споживчий кредит, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".
За змістом положень ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно із якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про встановлення додаткових платежів або зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011р.№ 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Даним Рішенням Конституційного Суду України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
У рішенні від 11.07.2013р. № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як управління кредитом не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як здійснення управління кредитом у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). У зазначеній постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов,язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України також постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 520/2614/17.
Із довідки № 62-4-30/34-99 від 30.11.2023р., виданої АТ "УкрСиббанк" про стан кредитної заборгованості ОСОБА_1 , видно, що за цим кредитним договором №98274672000 від 29.10.2021 року, позичальником на виконання умов даного договору на користь Банку фактично було сплачено: суму основного боргу в розмірі 60 400,00 грн., комісію в розмірі 29 756,00 грн.
У додатку № 1 до вказаного кредитного договору передбачено сплату Позичальником щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту (включається до суми ануїтетного платежу). Тобто у договорі та додатку № 1 до договору визначено обов'язок сплати щомісячної комісії за управління кредитом, при цьому відсутні будь-які відомості з яких саме підстав та виходячи з яких умов було проведено нарахування зазначеної суми комісії. Вказана сума по своїй суті є платою за обслуговування кредитної заборгованості. Дана сума комісії по своїй суті є фактично платою за обслуговування кредитної заборгованості, що не ґрунтується на положеннях Закону України "Про захист прав споживачів".
При цьому суд також враховує наступне.
За змістом договору кредиту природа цього договору полягає у тому, що одна сторона надає другій стороні у платне користування певну суму грошових коштів з обов'язком їх повернути у визначений договором строк і порядку. І плата за користування кредитними коштами визначається такою істотною умовою договору як проценти за користування кредитом. Вказаний платіж (названий комісією за управління кредитом) визначений наперед у певному розмірі у відсотковому значенні, тобто фактично є за своїм змістом прихованим від споживача суттєвим збільшенням плати за користування кредитними коштами. Що безумовно розглядається як несправедлива умова договору, яка суттєво збільшує обсяг зобов'язань споживача та надає кредитору певні до того ж приховані майнові переваги.
Таким чином, п. 3.11 кредитного договору та додаток № 1 до нього в частині сплати щомісячної комісії за управління кредитом є незаконним у силу ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та є несправедливою умовою цього кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за фактичне управління кредитом, тому суд дійшов висновку, що вони підлягають визнанню недійними з моменту укладення сторонами 29.10.2021 р. Договору № 98274672000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку.
Недійсність даних умов договору встановлена законом, тому такі умови є у розумінні статті 215 ЦК України нікчемними і не потребують окремого визнання їх недійсними в судовому порядку. Разом з тим, оскільки позов заявлено, то вказані умови договору (щодо комісій) визнаються судом недійсними в судовому порядку, що не є порушенням вимог ст.215 ЦПК України і відповідає змісту даної норми закону.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним у цілому, так і визнання недійсним окремих його положень.
Суд , визнаючи дану умову договору (п.3.11) недійсною, не вбачає підстав для визнання недійсним договору в цілому. Принаймні таких вимог позивач не заявив, і відповідач з цього приводу не подав зустрічного позову. Крім того, відсутні підстави вважати, що договір не був би укладений без включення вказаної умови до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість отримане за цінами, які існують на момент відшкодування.
У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнані недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів. Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17.
Позивач ОСОБА_1 на виконання п. 3.11 кредитного договору № 98274672000 від 29.10.2021 р. та додатку № 1 до цього договору сплатив на користь АТ "УкрСиббанк" комісію в загальному розмірі 29 756,00 грн., цю суму коштів Банк зобов'язаний повернути Позичальникові відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України, оскільки вказана сума коштів отримана Банком за визнаними судом недійсними умовами кредитного договору.
Оцінивши дослідженні докази в їх сукупності, враховуючи, що п. 3.11 кредитного договору від 29.10.2021 р. і складений на підставі даної недійсної умови додаток № 1 до цього договору суперечать вимогам закону та є недійсними, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований та підлягає задоволенню, в тому числі і в частині стягнення на його користь з АТ "УкрСиббанк" сплаченої ним суми комісії в розмірі 29 756,00 грн.
Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Виходячи з наведеного, із відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, в якості доказів, представником позивача долучено: копію договору про надання правової допомоги №28/12/23-01 від 28 грудня 2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичем.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ОСОБА_1 дійсно поніс витрати на правничу допомогу, матеріали справи не містять. Надана представником позивача копія договору про надання правової допомоги №28/12/23-01 від 28 грудня 2023 року не є належним доказом таких витрат.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу у зв'язку з порушенням позивачем, його представником норм Цивільного процесуального кодексу України щодо такої вимоги про відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу адвоката.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 2-17, 626,627,628,1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, ЗУ "Про захист прав споживачів", суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рабушко В.С. до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Визнати недійсним пункт 3.11 договору № 98274672000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 29.10.2021 р., укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк», та визнати недійсним додаток № 1 до цього договору в частині встановлення щомісячних комісій за управління кредитом.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачену комісію за управління кредитом у розмірі 29 756 (двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість) гривень 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Добрєв М. В.