Справа № 308/10511/24
02 вересня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю :
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальну справу №308/10511/24 кримінальне провадження , відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024140160000230 від 29.05.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,-
20 червня 2024 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024140160000230 від 29.05.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024 року даний обвинувальний акт передано для розгляду судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 24 червня 2024 року призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 31 травня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 03 вересня 2024 року.
В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке подав у письмовому вигляді. Прокурор зазначив про наявність ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказав, що відповідно до ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Прокурор зазначає на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Подав до суду письмове заперечення на клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке оголосив в судовому засіданні. Зокрема зазначив, що сторона захисту вважає, що є всі підстави для продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 не пов'язаного з триманням під вартою, а тому доцільно постановити ухвалу, якою визначити обвинуваченому розмір застави у даному кримінальному провадженні. З огляду на викладене, просив суд в задоволенні клопотання прокурора відмовити та застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою та постановити ухвалу, якою визначити ОСОБА_5 розмір застави у даному кримінальному провадженні.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в у судове засідання не з'явився
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення застави на запобіжний захід у вигляді застави або визначення йому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Зокрема зазначив, що на теперішній час відсутні підстави щодо подальшого його тримання під вартою та є обставини достатні для переконання суду у тому, що до нього можна застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме заставу. Зазначив, що на даний час ризики зазначені у клопотанні прокурора відпали. Просив врахувати те, що він утримується під вартою тривалий час, раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягався, судимості не має. Вказав, що на його утриманні перебуває непрацездатна бабуся ОСОБА_7 , яка є інвалідом третьої групи та батько ОСОБА_8 , який також є інвалідом третьої групи. Крім того, просив врахувати суд, що він є лікарем-реабілітологом і готовий виконувати свої обов'язки як спеціаліста.
Обвинувачений зазначив, що не має наміру та не буде переховуватися від суду, не буде вчиняти інших злочинів, а тому наявні всі правові підстави зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу.
З огляду на викладене просив суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на заставу, а у випадку, якщо суд не віднайде підстав для зміни запобіжного заходу визначити йому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу заперечив, просив відмовити у його задоволенні. Зокрема зазначив, що ризики, через які було застосовано та продовжено відносно ОСОБА_5 запобіжний захід, не зменшились.Вказав, що відповідно до ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, захисника, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного висновку.
Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 03 вересня 2024року включно.
Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.
Норми кримінального процесуального закону, якими керується суд
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження. Однією з підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження є наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступеню тяжкості.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Вирішуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відносно ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність особи до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.
Кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст. 402 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою. Суд не вирішує питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст. 402 КК України.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого , а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
За ч. 4 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 2 ст. 177 КПК України встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Це кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, обвинуваченому вже вручений обвинувальний акт. З огляду на стадію кримінального провадження та зміст самого клопотання, Суд не вирішує питання щодо обґрунтованості підозри, однак оцінює критерії, визначені у статті 178 КПК України, та зазначені прокурором ризики, передбачені пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, та обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу Суд не перевіряє обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, а заявником не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу такого рішення слідчого судді, суду. Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому Суд не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює факти, що виникають у зв'язку з плином кримінального провадження і можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або спосіб його виконання. Такий висновок опосередковано ґрунтується і на приписах ч. 5 ст. 201 КПК України, яка унеможливлює подання підозрюваним, обвинуваченим, його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Заявляючи клопотання про зміну запобіжного заходу, обвинувачений ОСОБА_5 посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, належну процесуальну поведінку обвинуваченого, наявність підстав для зміни запобіжного заходу на менш суворий, ставить питання щодо зміни застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави на запобіжний захід у вигляді застави або визначення розміру застави.
Слід звернути увагу на те, що при розгляді клопотання, обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу суд не надає оцінку дотриманню вимог Закону при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу та її законності, що є виключно прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення розміру застави на запобіжний захід у вигляді застави або визначення розміру застави.
Таким чином, враховуючи доводи клопотання, беручи до уваги положення ст. 201 та ч. 3 ст. 26 КПК України, судом при розгляді поданого клопотання, на підставі наданих доказів, встановлюється наявність/відсутність ризиків, які були встановлені при продовженні строку дії запобіжного заходу ; можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, що не пов'язаний із триманням ОСОБА_5 під вартою.
Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.
Існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 31.05.2024 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.
Щодо існування ризику переховування від суду
Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_5 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема за ч.4 ст.402 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_5 встановлений під час обрання та продовження дії запобіжного заходу , не втратив свою актуальність.
Існування цього ризику пов'язане, у першу чергу, із тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 . Так, санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого здається явно переконливою.
Суд вважає, що направленням обвинувального акта до суду означений ризик не нівелюється, а навпаки актуалізується.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_5 від суду наразі якщо не збільшився, то залишився високим.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_5 від суду є актуальним, продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, відсутність міцних соціальних зв'язків, незадовільний майновий стан, вказує на наявність ризику переховування від суду.
Кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 за ч.4 ст. 402 КК України відноситься до тяжких злочинів, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років. Дана обставина, може спонукати обвинуваченого до переховування від суду.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченими ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 у статусі обвинуваченого не може свідчити про відсутність даного ризику.
Щодо існування ризику незаконного впливу на свідків
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд вважає, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обгрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процессуальними джерелами доказів ( ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.
На даний час існує реальна необхідність допиту свідків, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого впливу обвинуваченого на свідків.
Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження, відповідно, свідки сторони обвинувачення судом не допитані, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_5 такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків , які не допитані продовжує існувати.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином
Суд вважає реальним існування ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності матиме можливість домовлятись із іншими особами про спільну позицію та процесуальну поведінку, консультуватись з приводу можливих способів уникнення від передбаченої законом відповідальності.
Оцінивши вказані обставини у їх сукупності із встановленими ризиками і обставинами розслідуваного злочину та відомостями про ймовірну участь у ньому обвинуваченого , суд вважає, що такі відомості про особу обвинуваченого не спростовують висновків суду про високу ймовірність перешкоджання кримінальному провадженню і необхідність застосування запобіжного заходу.
Таким чином , судом констатовано продовження існування ризиків - переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Існування таких ризиків обґрунтовується також характером протиправних дій, спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому та тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині та наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
Аналізуючи доцільність подальшого продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинуваченого суду не надано.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Окрім зазначеного , суд враховує приписи ст. 176 КПК України, згідно якої під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Пункт 5 ч.1 ст. 176 КПК України передбачає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , а тому у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення застави на запобіжний захід у вигляді застави або визначення розміру застави слід відмовити.
Дані про особу ОСОБА_5 : раніше не судимий, має місце проживання, має вищу освіту, не одружений, що свідчить про відсутність тісних соціальних звязків та підтверджує існування ризиків, а відтак дані про особу суд визнає такими, що не спростовують визнані доведеними вказані вище ризики.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який теж відсутні. Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 60 днів.
Добросовісне виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків саме по собі не спростовує і не нівелює ризиків, про які йдеться вище та в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 . Виконання процесуальних обов'язків є обов'язковим для особи, щодо якої вони встановлені приписами кримінального процесуального закону, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі підозрюваного (обвинуваченого) і, тим більше, обумовлює скасування чи зміну запобіжного заходу. Більше того, визначені статтею 42 КПК України процесуальні обов'язки діють незалежно від основного запобіжного заходу, отже їх виконання саме по собі не може впливати на суть та порядок виконання запобіжного заходу.
Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв'язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 слід відмовити.
Водночас суд вважає, що вік та стан здоров'я ОСОБА_5 дозволяють та не перешкоджають продовженню відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів про те, що стан здоров'я ОСОБА_5 перешкоджає продовженню відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на недостатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим ризикам, на переконання Суду, в актуальних умовах стану кримінального провадження, забезпечити дієвість кримінального провадження здатний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
За такого, у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 , слід відмовити.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачені випадки, коли слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
З урахуванням норми ст. 183 КПК України , враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України вчиненого під час дії воєнного стану.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів без визначенням розміру застави.
Водночас, оцінюючи інші доводи обвинуваченого та його захисника, суд виходив з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,27,331, 369-376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ? задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мукачево, Закарпатської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця за національністю, на посаді - стрільця 1 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) 1 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України ? запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 30 жовтня 2024 року включно.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення застави на запобіжний захід у вигляді застави або визначення розміру застави - відмовити.
На ухвалу в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 5 днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.
Повний текст ухвали у зв'язку з перебуванням судді у відпустці оголошено 09.09.2024 року о 09 год. 20 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1