09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №520/29811/23
адміністративне провадження № К/990/33798/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій (далі - відповідач 1), Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач 2), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати Постанову Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби Україні з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №029497 від 24 серпня 2023 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення.
02 вересня 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд зауважує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Крім того, необхідність відкриття касаційного провадження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження скаржник обґрунтовує тим, що заповнення з порушенням тахокартки не може бути відповідальність перевізника, оскільки останній не перебуває в рейсі та не керує автомобілем. На перевізника покладено обов'язок з забезпеченням водія необхідною кількістю тахокарт, а не обов'язок своєчасного встановлення, зміни і заповнення тахокарти.
Суд критично оцінює зазначені доводи скаржника, оскільки у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 Верховний Суд також зазначив: «Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія».
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 826/2239/16 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку посвідчення водія, товарно-транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт».
Суд вважає безпідставними доводи позивача, що він не є суб'єктом вчинення відповідного правопорушення, а належним суб'єктом такого правопорушення є саме водій транспортного засобу, який не заповнював тахокарти, оскільки положеннями частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону.
Тобто, положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що відповідальність за порушення, зокрема, статті 48 цього Закону, несе автомобільний перевізник, а не водій, як помилково вважає позивач.
Водночас Судом установлено, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 257, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов