09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №380/1521/22
адміністративне провадження № К/990/30912/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Прокопенка О.Б., Загороднюка А.Г.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024
у справі № 380/1521/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачем 08.08.2024 через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.08.2024 визначено склад колегії суддів: Мельник-Томенко Ж.М. - головуючий суддя, Прокопенко О.Б., Загороднюк А.Г. для розгляду судової справи № 380/1521/223 (провадження № К/990/30912/24).
Згідно наказу від 24.07.2024 № 334/0/51-24 головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М. з 07.08.2024 по 28.08.2024 перебувала у відпустці.
Згідно наказу від 26.07.2024 № 347/0/51-24 судді Прокопенко О.Б., Загороднюк А.Г. перебували у відпустці з 12.08.2024 по 30.08.2024.
Відповідно до наказу від 30.08.2024 № 530/0/52-24 суддя Прокопенко О.Б. з 02.09.2024 по 03.09.2024 перебував у відпустці, а на підставі наказу від 30.08.2024 № 22/0/54-24 з 04.09.2024 по 06.09.2024 у відрядженні.
З огляду на наведене, питання щодо розгляду матеріалів касаційної скарги у справі № 380/1521/223 (провадження № К/990/30912/24) вирішується після виходу суддів з відпустки, відрядження.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що дана справа має виняткове значення на відповідача.
Суд наголошує, що поняття «виняткове значення» є оціночним, а тому таке потребує належного обґрунтування з боку скаржника. Скаржник повинен довести особливу важливість чи специфічність значення цієї справи для нього.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки доводи касаційної скарги відповідача не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або є винятковими.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями Кодексу адміністративного судочинства України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 380/1521/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко О.Б. Прокопенко А.Г. Загороднюк