про відмову у відкритті касаційного провадження
09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №340/571/24
адміністративне провадження № К/990/32922/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Рибачука А.І, Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті з 01.01.2024 доплати до його пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати та виплачувати з 01.01.2024 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024, в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про те, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Справу в суді першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї статті передбачено, що судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, судові рішення, які прийняті в порядку спрощеного позовного провадження, можуть бути оскаржені у виняткових випадках, доведення яких покладається на скаржника.
Разом з тим, приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Колегія суддів зазначає, що оскарження судових рішень, розглянутих судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, має відбуватися із наведенням підстав, передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у системному взаємозв'язку із частиною четвертою цієї статті.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16 відповідно до якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосовувати підхід, який був би найбільш сприятливий для особи та постанову від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а.
Проте Суд вважає нерелевантними посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16 оскільки предметом оскарження є дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», а у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а спірні правовідносини виникли щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, премії та інших виплат відповідно до Закону України «Про державну службу».
Водночас, аргументи скаржника зводяться лише до зазначення постанов Великої Палати Верховного Суду, проте не зазначено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду.
Суд зауважує, що в постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
« оскільки перерахунок пенсії позивача, проведений ГУ ПФУ 06.01.2022 на виконання судового рішення з метою усунення порушеного його права на належний розмір пенсії, право на отримання якого у нього виникло до 01.03.2018, не є перерахунком пенсії у зв'язку із зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії, то позивач має право на щомісячну доплату до пенсії в розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови № 713, яка має виплачуватись для досягнення мети прийняття постанови № 713 - поетапного зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених до 01.03.2018 ».
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII після 01.03.2018, а саме з 01.10.2020. Розмір його пенсії обчислено відповідно до статті 13 Закону №2262-XII з грошового забезпечення, визначеного станом на вересень 2020 року на умовах та у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5. Тому позивач не належить до кола осіб, на яких поширюється постанова КМУ №713, і не має права на щомісячну доплату, передбачену пунктом 1 цієї постанови.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження скаржником не доведено про наявність передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України виключних підстав, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.І. Рибачук
Суддя Т.Г. Стрелець