09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №280/5283/23
адміністративне провадження № К/990/33927/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №280/5283/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просила: стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 280/3918/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення Запорізької обласної прокуратури, починаючи з 14 листопада 2020 року по 05 жовтня 2022 року в розмірі 743 194,40 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 280/3918/20 про поновлення на посаді за період з 14 листопада 2020 року по 05 жовтня 2022 року у розмірі 743 194,40 грн.
Відповідач, з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2024 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №280/5283/23 змінено. В абзаці першому резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №280/5283/23 вислів «задовольнити» замінено на «задовольнити частково». В абзаці другому резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року в адміністративній справі №280/5283/23 вислів « 743194,40 грн» замінено на « 74724,48 грн». Доповнено рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №280/5283/23 новим абзацом «У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити». В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі №280/5283/23 залишено без змін.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Запорізька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року відкрито провадження у справі № 280/5283/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
За обставинами цієї справи судом апеляційної інстанції установлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем у спірний період та отримала заробітну плату в розмірі 668469,92 грн. Відтак, отримана позивачем заробітна плата в розмірі 668469,92 грн підлягає врахуванню при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Ураховуючи отримувану позивачем у спірний період заробітну плату під час перебування на посаді в прокуратурі в розмірі 668469,92 грн., на думку суду апеляційної інстанції, на користь позивача підлягає стягненню різниця у заробітній платі в сумі 74 724,48 грн.
У касаційній скарзі також підставою для перегляду оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржником визначено пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, із посиланням на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 420/10861/21, який застосовано судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас мотиви скаржника зводяться в цілому до незгоди із застосованими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, натомість обґрунтованих доводів наявності підстав для відступлення від цих висновків, викладених у наведеній вище постанові скаржник не наводить.
За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не навів належних обґрунтувань необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №280/5283/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак