про відмову у відкритті касаційного провадження
09 вересня 2024 року
м. Київ
справа №200/1384/24
адміністративне провадження № К/990/32794/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2024 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2024, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в пункті 78 протоколу засідання № 1/в від 12.01.2024, про відмову в призначенні солдату в запасі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язано Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням часткової втрати працездатності внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №260/2081/23 та від 08.04.2024 у справі №540/3059/20.
Також скаржник зазначає підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес, оскільки станом на квітень 2022 року близько 540 тисяч пенсіонерів отримують пенсію відповідно до Закону №2262-XII та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень, керувалися правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №260/2081/23 та від 08.04.2024 у справі №540/3059/20 відповідно до яких, при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги, водночас, встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Також суди попередніх інстанцій, задовольняючи адміністративний позов частково встановили, що позивач після звільнення з військової служби вчиняючи дії направлені на встановлення йому ступеню втрати працездатності діяв послідовно та без необґрунтованих зволікань, а порушення строку звернення за отриманням спірної допомоги було спричинено обставинами, які не залежали від його волевиявлення, зокрема, неправильним визначенням військово-лікарською комісією причинно-наслідкового зв'язку між отриманою травмою та обставинами її отримання, за наявності прямої заборони на встановлення причинного зв'язку поранення за відсутності довідки про обставини травми.
Таким чином висновки судів попередніх інстанцій повністю узгоджуються із зазначеною правовою позицією Верховного Суду, які викладені в постановах від 26.04.2024 у справі №260/2081/23 та від 08.04.2024 у справі №540/3059/20.
Верховний Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас скаржник жодним чином не обґрунтовує необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №260/2081/23 та від 08.04.2024 у справі №540/3059/20.
Таким чином, покликання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу відкриття касаційного провадження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Викладені обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. За відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України посилання скаржника на винятковість справи не може бути визнана Судом прийнятною.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2024 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.І. Рибачук
Суддя С.Г. Стеценко