09 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14926/23 пров. № А/857/9672/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 380/14926/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
суддя у І інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - 10.01.2024,
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач-1), 11 комендатури охорони та обслуговування (надалі відповідач-2) у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 , передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року, по день її фактичної виплати.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за періоди з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року по день її фактичної виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), відповідачі при несвоєчасній виплаті сум індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року не нарахували та не виплатили йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, а відтак допустили протиправну бездіяльність. Крім того, позивач стверджує, що відповідачі повинні здійснити виплату на його користь компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Зобов'язано 11 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач-1, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.10 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» не носить постійного характеру та виплачується в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Розмір її встановлено Міністром оборони України наказом №550 «військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.», тобто вона може бути і нижчою за 60 відсотків в тому числі і її невиплата через відсутність фінансування.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 січня 2018 року № 9 ОСОБА_1 , офіцера відділу захисту інформації та криптології, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 грудня 2017 року № 622 у запас за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення 11 січня 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 змінено. Доповнено частину третю резолютивної частини рішення суду наступним реченням: «Нарахування індексації проводити включно із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року». В решті рішення суду залишено без змін.
Відповідно до наданого 11 комендатурою охорони та обслуговування Розрахунком індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року та раніше нарахованих і виплачених сум від 23 березня 2021 року № 350/173/171/82, позивачу за вказаний період належить до виплати сума індексації грошового забезпечення у розмірі 76618,90 грн.
Згідно відповіді на запит представника позивача - адвоката Трофімова Руслана Валерійовича від 04 серпня 2021 року військова частина НОМЕР_1 листом від 16 серпня 2021 року за № 350/173/226 повідомила про те, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 компенсація втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення не виплачувалася; у військовій частині наразі відсутні керівні документи Міністерства оборони України щодо порядку добровільного відшкодування компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації.
Листом 11 комендатури охорони та обслуговування від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16 та листом військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2023 року за № 350/173/333 надано відповідь, що військова частина НОМЕР_1 відповідно до розпорядження Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 26 лютого 2020 року № 1653/пз зарахована на фінансове забезпечення до 11 комендатури охорони та обслуговування.
У відповідь на запит представника позивача - адвоката ОСОБА_2 від 18 липня 2023 року 11 комендатура охорони та обслуговування листом від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16 повідомила про те, що 24 березня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/1730/20 11 комендатура охорони та обслуговування провела з ОСОБА_1 розрахунок у повному обсязі. Причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Оскільки ОСОБА_1 особисто погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, то правові підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення за час затримки відсутні.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачами саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Статтею 1 Закону № 2050 передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050 врегульовано, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.
У постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, зазначив, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція була також відображена Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Апеляційним судом встановлено, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року відповідач-2 виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі № 380/1730/20 24 березня 2021 року, що підтверджується листом 11 комендатури охорони та обслуговування від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16.
Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачами саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Беручи до уваги періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, колегія суддів вважає, що відповідачі порушили строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідачі здійснили виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Колегія суддів також вважає правильний висновок суду першої інстанції щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, та зазначає, що така вимога позивача суперечить пункту 1 Порядку № 44 , а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволені.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі №380/14926/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник