29 серпня 2024 р.Справа № 520/31611/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Заічко О.В.) від 26.06.2024 (повний текст складено 26.06.24) по справі № 520/31611/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю, в якій просить суд зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області подати до Харківського окружного адміністративного суду у встановлений судом термін звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі № 520/31611/23 у спосіб вчинення належного перерахунку грошового забезпечення позивача з наданням суду та позивачу підтверджуючих доказів з детальним розрахунком всіх складових грошового забезпечення, з метою перевірки правильності такого розрахунку у судовому порядку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по адміністративній справі № 520/31611/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що за наслідками виконання рішення суду, попри збільшення показників посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, через неправильний математичний підрахунок надбавки за особливості проходження служби та неправомірне зменшення відсотків премії, всупереч тим, що наведені у наказах про преміювання позивача, що надані самим же відповідачем на адвокатський запит, відповідачем вчинено штучну підгонку числових показників перерахованого грошового забезпечення фактично до тих, які були реально отримані позивачем до перерахунку грошового забезпечення. Відтак, внаслідок неправильного перерахунку грошового забезпечення, розмір отриманого позивачем перерахованого грошового забезпечення, з урахуванням раніше отриманих сум є неналежним та таким, що не відповідає дійсності, отже, попри вчинення відповідачем дій щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду, таке залишилось невиконаним. Зазначене свідчить про наявність підстав для застосування положень ст.382 КАС України, оскільки головною метою судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах є реалізація основних завдань адміністративного судочинства, оскільки кожен судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області, щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплати грошового забезпечення з 01.01.2020 р. по дату звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України в 14.11.2019 р. № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ( з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2021 р. по 19.07.2021 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України в 15.12.2020 р. № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 р. по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 25.12.2023 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачці остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплати грошового забезпечення з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р. та з 01.01.2021 р. по 19.07.2021 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачці за періоди: з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України в 14.11.2019 р. № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 р. по 19.07.2021 р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України в 15.12.2020 р. № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2024 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
У відповідь на адвокатський запит ГУ ДСНС України в Харківській області надано лист від 10.05.2024, в якому зазначено, що рішення суду знаходиться на стадії добровільного виконання, на підтвердження чого надано довідку розрахунок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з остаточною сумою, належною до виплати в сумі 265,70 грн.
Не погоджуючи із проведеним нарахуванням грошового забезпечення та вважаючи, що відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі та належним чином, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю.
Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надав до суду доказів протиправності рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень. Зазначеними доказами можуть виступати рішення, оформлені листом, протоколом, з яких вбачається, що відповідач проігнорував висновки суду та (або) відмовився від виконання рішення суду повністю або частково.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, яка була також застосована Верховним Судом в ухвалі від 07 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а під час розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення та вирішенні питання про накладення штрафу в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 26 січня 2021 у справі №611/26/17 та від 12 липня 2022 року у справі №754/12702/14-а.
Крім того, за змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Hornsby v. Greece» Суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява №18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Антонюк проти України» Суд зауважив, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (заява №17022/02).
У пункті 18 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява № 11944/05) Суд звернув увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні («Scordino v. Italy» (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункт 197). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом («Sika v. Slovaki», № 2132/02, пп. 24-27).
Статтею 382 КАС України встановлено спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Зокрема, відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що стаття 382 КАС України надає право суду, який ухвалив відповідне судове рішення, з метою забезпечення його належного виконання, застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання такого судового рішення у строк, встановлений судом, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:
загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,
або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов'язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.
Стверджуючи про те, що рішення суду першої інстанції не виконано належним чином, позивач в заяві про втсановлення судового контролю вказує, що формулою обрахунку премії на виконання пп.2 п.5 ПКМУ № 704 від 30 серпня 2017 р. є відповідний встановлений її відсоток від посадового окладу, а саме: до перерахунку ГЗ - відсоток премії, встановлений у відповідних наказах ГУ ДСНС України в Х/о від посадового окладу, який визначався в порядку, передбаченому п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 з урахуванням змін, внесених п.6 ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, після перерахунку ГЗ: за 2020 р. - відсоток премії, встановлений у відповідних наказах ГУ ДСНС України в Х/о від посадового окладу, який визначався за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу, за 2021 р. - відсоток премії, встановлений у відповідних наказах ГУ ДСНС України в Х/о від посадового окладу, який визначався за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу.
Згідно наказів про преміювання позивача за період з 29.01.2020 по 19.07.2021 (період, задоволений судом), наданих боржником на адвокатський запит, позивачу реально встановлено премію у відповідних відсотках від посадового окладу ( далі ПО), а саме: у 2020 році: січень - лютий - 131% ПО, березень - 90% ПО, квітень - грудень - 131% ПО, у 2021 році: січень - липень - 150% ПО.
Після перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду посадовий оклад позивача збільшився, однак, боржником не врахований відсотковий розмір премії, який був реально встановлений позивачеві у відповідних місяцях 2020-2021 років.
Дослідивши аргументи, викладені в заяві про встановлення судового контролю в поєднанні з доказами, що надання на підтвердження таких доводів, колегія суддів встановила, що під час виконання рішення суду відповідачем допущено помилки в частині обрахунку грошового забезпечення, зокрема в частині визначення розміру надбавки за особливості проходження служби та премії з урахуванням посадового окладу, який визначений за механізмом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік. Зокрема, відповідачем без жодної аргументації зменшено під час проведення перерахунку грошового забезпечення розміри премії та надбавки, які під час перебування на службі позивачки були встановлені в інших розмірах, що призвело до виплати грошового забезпечення після проведеного перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення суду не в повному обсязі.
Вказане свідчить про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю є передчасними та не достатньо обґрунтованими, адже таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю, при цьому, що, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили.
На переконання колегії суддів, належної оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було.
При цьому колегія суддів уважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що завником не надано до суду доказів щодо примусового виконання рішення суду по справі № 520/31611/23, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що позивач вчиняє активні щодо стимулювання боржника виконати рішення суду за допомогою органів примусового виконання рішень, в тому числі оскаржувала постанови про закінчення виконавчого провадження.
За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт.
Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю, адже суд не розглядав вказану заяву по суті, обмежившись загальною оцінкою процесуального законодавства та вказавши на право суду в питанні встановлення судового контролю.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 по справі № 520/31611/23 скасувати.
Справу № 520/31611/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 09.09.2024.