06 вересня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/7491/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1 або ГУ ПФУ в Чернівецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-2 або ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
- визнати протиправним рішення №241670065255 від 13 листопада 2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту його звернення, тобто з 07.11.2023 року.
1.2. Ухвалою суду від 28.11.2023 року по справі відкрите спрощене провадження без повідомлення учасників справи.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
2.1. В обґрунтування позовних вимог, згідно позовної заяви, позивач зазначає, що зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
2.2. 07.11.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за місцем своєї реєстрації із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2.3. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області № 241670065255 від 13 листопада 2023 року йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
2.4. Однак, позивач наголошує, що його страховий стаж становить 40 років 5 місяців 19 днів, що підтверджується наданими ним до органу Пенсійного фонду документами. Відтак вважає рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії за віком, відповідно до положень ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», протиправним та таким, що порушує його конституційні права.
Позиція відповідача-1
2.5. До суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з огляду на наступне.
2.6. Так зазначає, що за результатами розгляду заяви Позивача від 07,11.2023 про призначення пенсії, 13.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення за №241670065255 про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки позивач не набув необхідного страхового стажу.
2.7. За нормами ст. 26 Закону 1058- IV починаючи з 01.01.2021 по 31.12.2021 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 28 років.
2.8. Головне управління, керуючись пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 повідомило позивача листом за вих. №2400-1706-8/48364 щодо прийнятого 13.11.2023 року рішення про відмову в призначенні пенсії.
2.9. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого нормами ст. 26 Закону 1058-IV, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
2.10. Звертає увагу, що наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
2.11. При опрацюванні наданих до заяви Позивачем документів по обчисленню стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розраховано стаж, який склав 6 років 6 місяців 12 днів.
2.12. До страхового стажу ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано, зокрема:
- період роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979, оскільки титульна сторінка трудової книжки заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, а саме «по батькові» не відповідає паспортним даним;
- період навчання з 01.09.1976 по 04.08.1979 (диплом НОМЕР_3 від 04.08.1979), оскільки «по батькові» зазначено в документів « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним, а також відсутня дата рішення екзаменаційної комісії;
- період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2007, згідно довідки від 07.11.2023 №15940/6/24-13-24-12, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Страховий стаж розраховано з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).
2.13. Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком.
Позиція відповідача-2
2.14. До суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача наголошує, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому позов не підлягають задоволенню в повному обсязі.
2.15. Позиція відповідача-2 полягає у тому, що позивач не набув необхідного страхового стажу для призначення пенсії. При цьому, представник відповідача-2 наголошує на правомірності не врахування до страхового стажу спірних періодів.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. Дослідженням матеріалів справи та згідно аргументів сторін судом встановлено, що 07.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 про призначення пенсії була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
3.2. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2023 року про призначення пенсії, 13.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №241670065255 про відмову в призначенні пенсії.
Згідно змісту вказаного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано:
- період роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, а саме «по батькові» не відповідає паспортним даним;
- період навчання з 01.09.1976 року по 04.08.1979 року (диплом НОМЕР_3 від 04.08.1979 року), оскільки «по батькові» зазначено в документів « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним, а також відсутня дата рішення екзаменаційної комісії;
- період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, згідно довідки від 07.11.2023 року №15940/6/24-13-24-12, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Крім того в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13.11.2023 року №241670065255 зазначено про те, що стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, становить 6 років 6 місяців 12 днів.
ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ
4.1. Предметом цього позову є рішення відповідача-2 від 13.11.2023 року №241670065255, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. А тому суд має надати такому рішенню відповідача оцінку на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.
4.2. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
4.3. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
4.4. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
4.5. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
4.6. Частиною 1 статті 24 вказаного Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
4.7. Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
4.8. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
4.9. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 року №1058-IV).
4.10. Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років - не менше 30 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років
4.11. Згідно частини 4 статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії .
4.12. Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
4.13. Відповідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
4.14. Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
4.15. Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
4.16. Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
4.17. Судом у цій справі встановлено, що 07.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
4.18. Однак, 13.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №241670065255 про відмову в призначенні пенсії, оскільки його стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, становить 6 років 6 місяців 12 днів.
Згідно змісту вказаного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано:
- період роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, а саме «по батькові» не відповідає паспортним даним;
- період навчання з 01.09.1976 року по 04.08.1979 року (диплом НОМЕР_3 від 04.08.1979 року), оскільки «по батькові» зазначено в документів « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним, а також відсутня дата рішення екзаменаційної комісії;
- період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, згідно довідки від 07.11.2023 року №15940/6/24-13-24-12, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
4.19. Однак, позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, оскільки його страховий стаж становить 40 років 5 місяців 19 днів, що підтверджується наданими ним до органу Пенсійного фонду документами.
4.20. Суд зазначає, що для вирішення даного публічно-правового спору, в частині оцінки правомірності оскаржуваного рішення, необхідним є визначити, чи підлягають спірні періоди роботи та навчання позивача зарахуванню до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
4.21. Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979 року, суд зазначає наступне.
4.22. Так, згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
4.23. Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).
4.24. Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
4.25. Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58.
4.26. Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
4.27. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
4.28. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
4.29. Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
4.30. Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
4.31. Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
4.32. Як встановлено судом, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979 року у оскаржуваному рішенні відповідача-2 визначено те, що титульна сторінка трудової книжки заповнена з порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, а саме «по батькові» не відповідає паспортним даним.
4.33. Саме зазначена обставина стала підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи за трудовою книжкою.
4.34. Оцінюючи таку мотивацію оскаржуваного рішення, суд враховує те, що недотримання роботодавцем правил заповнення трудової книжки не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу визначених у трудовій книжці періодів роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
4.35. Дійсно, судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_2 від 25.08.1979 року зазначено по батькові позивача « ОСОБА_3 », у той час згідно паспорта громадянина України НОМЕР_4 від 08.11.2011 року по батькові позивача зазначено « ОСОБА_4 ».
4.36. Водночас, суд звертає увагу на те, що титульна сторінка трудової книжки НОМЕР_2 заповнена російською мовою. Таким чином, дані щодо позивача, в тому числі по-батькові, фіксувались в трудовій книжці на російській мові. Відтак, різне зазначення по батькові позивача українською та російською мовами зумовлене особливостями транслітерації.
4.37. При цьому, суд звертає увагу на те, що дата народження позивача згідно трудової книжки та паспорта громадянина України є однаковою - 15.05.1961 року, що виключає сумніви у приналежності такої трудової книжки саме позивачу.
4.38. Суд наголошує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача в неналежному заповненні її трудової книжки немає, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
4.39. Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
4.40. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. по справі №754/14898/15-а.
4.41. Таким чином, із наведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду, відображеного у трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.08.1979 є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника.
4.43. Крім того, відповідачу-2 слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
4.44. Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
4.45. На переконання суду, підстава не врахування повністю періодів роботи за трудовою книжкою з такої підстави, яку застосував відповідач-2 є необґрунтованою, тобто стаж позивача, що обрахований відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не відповідає записам трудової книжки щодо періодів трудової діяльності (зайнятості).
4.46. Щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду навчання з 01.09.1976 року по 04.08.1979 року (згідно диплому НОМЕР_3 від 04.08.1979 року) суд зазначає наступне.
4.47. Так, у законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття “загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття “страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
4.48. Згідно з пунктом “д» статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
4.49. Отже, до стажу особи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
4.50. Відповідно до пункту 8 Порядку № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
4.51. Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
4.52. Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
4.53. Статтею 53 Закону України “Про вищу освіту» передбачено, що студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
4.54. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 № 161 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).
4.55. Із змісту наведених норм видно, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.
4.56. Такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №456/2503/16-а.
4.57. Суд зазначає, що період навчання з 01.09.1976 року по 04.08.1979 року підтверджується дипломом НОМЕР_3 від 04.08.1979 року. При цьому, наявність диплому НОМЕР_5 від 31.03.1984 року, у розумінні пункту 8 Порядку №637, є достатнім для підтвердження періоду навчання.
4.58. Разом з цим, слід зазначити, що дійсно по батькові позивача у дипломі зазначено « ОСОБА_2 », що знову ж таки не відповідає паспортним даним.
4.59. Проте, суд звертає увагу на те, що у Виписці підсумкових оцінок успішності до диплому № 634431 від 04.08.1979 року по-батькові вказано саме “ ОСОБА_4 », що свідчить про приналежність такого диплому позивачу.
4.60. Щодо іншої підстави не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду навчання, а саме щодо обов'язковості дати рішення екзаменаційної комісії, то суд погоджується із доводами позивача про те, що така підстава є недоречною та необґрунтованою, оскільки при зарахуванні страхового стажу необхідна інформація саме про період навчання, а також, безпосередньо, дата видачі диплому, а не дата рішення екзаменаційної комісії.
4.61. Суд повторно наголошує, що у випадку, якщо поданих позивачем документів для підтвердження страхового стажу при призначенні пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача (у тому числі і періоду навчання, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини.
4.62. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
4.63. Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
4.64. При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, ГУ ПФУ в Чернівецькій області наділено повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
4.65. Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
4.66. Щодо зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, то суд зазначає наступне.
4.67. Пунктом 4 Порядку №637, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1058 від 27.09.2022 року, чинній на час звернення позивача із заявою до відповідача про зарахування страхового стажу, передбачено дещо правове регулювання щодо зараховування до стажу роботи періодів провадження фізичною особою підприємницької діяльності.
Так вказано, що періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
4.68. Суд також зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
4.69. Відповідно абз.3 пп.2 п.2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
4.70. Отже, порядок підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності залежить від системи оподаткування, на якій перебувала особа, що звертається за призначенням пенсії.
4.71. Як визначено у оскаржуваному рішенні, до страхового стажу позивача не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 року по 31.12.2007 року, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про сплату страхових внесків.
4.72. Дійсно, законодавством визначено те, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування з 01 січня 2004 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку
4.73. Водночас, судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії позивачем додано довідку ГУ ДПС у Чернівецькій області від 07.11.2023 року №15940/6/24-13-24-12, в якій зазначено про те, що ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на податковому обліку, як фізична особа- підприємець, перебував з 18/06/2002р. по 11/10/2002р., перебував з 02/12/2003р. по 19/02/2004р., перебував з 13/06/2007р. по 15/01/2015р. В періоди з 01/07/2002р. по 31/07/2002р., з 01/01/2004р. по 31/01/2004р., з 01/07/2007р. по 30/09/2007р. здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування за умови сплати єдиного податку. В період з 01/10/2007р. по 31/12/2011р. здійснював діяльність на загальній системі оподаткування за умови сплати фіксованого податку. В період з 04/01/2012р. по 01/05/2014р. здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування за умови сплати єдиного податку група 1(10%).
4.74. Однак, суд зазначає, що у довідці довідку ГУ ДПС у Чернівецькій області від 07.11.2023 року №15940/6/24-13-24-12 визначено, що суми фіксованого та єдиного були сплачені у січні 2004 року та у липні-грудні 2007 року. У свою чергу, відомості про сплату страхових внесків в інший період часу, а саме з лютого 2004 року по липень 2007 року, у довідці відсутні.
4.75. Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем-2 правомірно не враховано період здійснення підприємницької діяльності з лютого 2004 року по липень 2007 року, оскільки належних доказів сплати страхових внесків у вказаний період позивачем не надано.
4.76. Натомість, інший період, а саме січень 2004 року та липень-грудень 2007 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
4.77. Підсумовуючи суд зазначає, при прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідачем-2 безпідставно не враховано трудову книжку позивача НОМЕР_2 від 25.08.1979 року. При цьому, суд зауважує, що відповідачем-2 не надавалася оцінка періодам роботи позивача, які визначені у трудовій книжці, натомість така трудова книжка не врахована як неналежний документ взагалі.
4.78. Суд наголошує, що здійснення призначення пенсії та визначення розміру пенсії, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідачів і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачами. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
4.79. Відтак, до моменту оцінки органами Пенсійного фонду періодів роботи позивача, які визначені у трудовій книжці, суд не вправі самостійно оцінювати їх необхідність врахування до страхового стажу.
4.80. Також, у цій справі судом встановлено протиправність дій відповідача-2 в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1976 року по 04.08.1979 року згідно диплому НОМЕР_3 від 04.08.1979 року, а також періоду здійснення підприємницької діяльності січень 2004 року та липень-грудень 2007 року.
4.81. Відтак, оцінюючи спірні правовідносини у контексті наявності у позивача права на пенсію за віком, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що рішення №241670065255 від 13.11.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є протиправними та підлягають скасуванню.
4.82. Водночас, враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що доцільним способом захисту є зобов'язання структурні підрозділи Пенсійного фонду повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії. Натомість, обраний позивачем спосіб захисту суд вважає необґрунтованим та передчасним.
4.83. Стосовно належного структурного підрозділу Пенсійного фонду України, якому належить вчинити дії щодо призначення позивачу пенсії, то суд зазначає, що аналіз пункту 4.2 розділу IV Порядку у подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, свідчить про те, що рішення про призначення пенсії приймає той орган, що визначений за принципом екстериторіальності. Тобто всі дії щодо призначення пенсії вчиняє саме даний територіальний підрозділ Пенсійного фонду України. Натомість на територіальний підрозділ Пенсійного фонду України за місцем реєстрації (проживання) особи, після прийняття рішення про призначення пенсії та отримання електронної пенсійна справи через засобами програмного
4.84. Таким чином, дії щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії належить вчинити саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, якому за принципом екстериторіальності передано на розгляд заяву позивача.
V. ВИСНОВКИ СУДУ
5.1. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якими є відповідачі.
5.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
5.3. Відповідачами у цій справі не доведено суду правомірність рішення №241670065255 від 13.11.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, натомість позивачем доведено суду його протиправність.
5.4. Водночас, судом визначено, що доцільним способом захисту є зобов'язання структурні підрозділи Пенсійного фонду повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії. Натомість, обраний позивачем спосіб захисту суд вважає необґрунтованим та передчасним.
5.5. За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає задоволенню частково з підстав викладених у його мотивувальній частині.
5.6. Суд також зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
6.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В силу частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
6.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 22.11.2023 року. У зв'язку із тим, що цей позов задоволено частково, суд стягує з відповідача-2, який допустили порушення прав позивача, на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 536,80 грн. (пропорційно задоволеним вимогам) за рахунок його бюджетних асигнувань.
6.3. З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем окрім сплати судового збору, понесено витрати на правничу допомогу.
6.4. Так, відповідно до доданих до позову доказів позивачем, за наслідками розгляду адміністративної справи, понесено судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 9800.00 грн.
6.5. На підтвердження понесення судових витрат, позивач суду надав:
- копію договору про надання професійної правничої допомоги №22112301 від 22.11.2023 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Центр правової допомоги юрист онлай»;
- платіжну інструкцію №0.0.3321139126.1 від 22.11.2023 року про сплату ОСОБА_1 наданих послуг у розмірі 9800,00 грн.
6.6. У цій справі судом задоволено частково позов ОСОБА_1 , який в розумінні КАС України не є суб'єктом владних повноважень, а тому судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, який порушив права позивача.
6.7. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
6.8. Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
6.9. Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
6.10. Позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та первинні документи, які підтверджують надання ним послуг правової допомоги позивачу.
6.11. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.12. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6 статті 134 КАС України).
6.13. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
6.14. Згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги фактично сплачено 9800,00 грн.
6.15. Приписами частини 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
6.16. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).
6.17. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
6.18. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
6.19. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
6.20. Як зазначено судом вище, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 7 статті 134 КАС України).
6.21. Зазначене право належить виключно відповідачеві і суд самостійно не вправі доводити неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6.22. Так, представник відповідача-2 у відзиві на позов вказує на неспівмірності витрат правничої допомоги, а саме звертає увагу на тому, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, крім того обсяг і складність.
6.23. При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішенні питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів. Зазначену правову позицію суд, згідно частини 5 статті 242 КАС України, враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат у цій справі та не вбачає підстав для відступлення від неї.
6.24. Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
6.26. У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
6.27. Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також те, що позові у цій справі задоволено частково дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 5800,00 грн., оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
6.28. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
6.29. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
6.30. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
6.31. Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 року у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
6.32. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії №241670065255 від 13.11.2023 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 536,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, площа Центральна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15, код ЄДРПОУ 20551088).
Суддя О.В. Анісімов