02 вересня 2024 року справа № 580/6656/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
13.05.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України, щодо невиплати належної належного розміру суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024;
стягнути з відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області та Державної судової адміністрації України, недоплачену суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 включно, в сумі 109008,00 грн.;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Черкаській області, коштів для проведення виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 30.06.2024 включно, в сумі 109008,00 грн.;
зобов'язати відповідачів Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області України та Державну судову адміністрацію України подати у 15 днів (п'ятнадцятиденний) строк звіт про виконання судового рішення;
допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Обґрунтовуючи зазначив, що працює на посаді судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області. 24.02.2022 мобілізований до лав ЗСУ і проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Голова Канівського міськрайонного суду Черкаської області видала наказ від 25.02.2022 №2-а “Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад». З лютого 2022 року за ним зберігалася та виплачувалася суддівська винагорода, але з 19.07.2022 суддівська винагорода не виплачується. На його звернення щодо причин невиплати суддівської винагороди відповідач 1 листом від 11.10.2022 повідомив про відсутність підстав для такої виплати у зв'язку з набранням чинності 19.07.2022 Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено зміни до ст.119 Кодексу законів про працю України. Вважає, що дії відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди не ґрунтуються на вимогах Конституції України та Законів України.
Ухвалою від 09.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
Суду надійшов відзив відповідача 1 з проханням відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що позивач не здійснюючи правосуддя не має права на отримання суддівської винагороди, оскільки отримує грошове забезпечення як військовослужбовець ЗСУ. Водночас за ним зберігається посада судді, що є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді. Тому дії відповідача 1 відповідають вимогам чинного законодавства України.
Відповідач 2 правом подати відзив не скористався, про причини суд не повідомив.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Відповідно до наказу командира кадру військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №11 позивач призначений на посаду головного сержанта 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , з 24.02.2022 він зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважається таким, що з 24.02.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 3170 грн на місяць, шпк “старший сержант». Наказано виплачувати позивачу щомісячну премію у розмірі 212% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років. Вислуга років станом на 24.02.2022 - 3 роки 1 місяць 16 днів, календарна - 3 роки 1 місяць 16 днів.
Наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а позивача увільнено від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
Із листа відповідача 1 від 11.10.2022 № 04-1460/22 суд установив, що позивач звертався до нього заявою щодо виплати суддівської винагороди судді в разі призову судді на військову службу. Відповідач 1 повідомив, що у зв'язку з набранням чинності 19.07.2022 Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни у ст. 119 Кодексу законів про працю України, зокрема слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві. Статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується суддям, які здійснюють правосуддя. Позивач увільнений від роботи з 25.02.2022 із збереженням місяця роботи, посади і середнього заробітку. У період з 25.02.2022 до 18.07.2022 включно йому не виплачувалася суддівська винагорода, але зберігалася середня заробітна плата. З 19.07.2022 позивачу призупинено збереження середнього заробітку в період проходження військової служби.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 30.06.2024, що стало підставою звернення до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З огляду на ч.9 ст.135 Закону №1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проаналізувавши ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402 суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - ЗУ №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова “зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами “зберігаються місце роботи і посада». Тобто, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві.
Саме на підставі вказаного Закону відповідач 1 припинив нараховувати і виплачувати позивачу середню заробітну плату, про що повідомив вказаним вище листом. Щодо зазначених обставин суд урахував.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд наголошує на тому, що Закон №1402 передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.
Частина 10 статті 135 Закону №1402 встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Отже, питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог ЗУ №2352-ІХ.
На офіційному сайті Ради суддів України опубліковано рішення від 5 серпня 2022 року. Так, на її засіданні, що відбулося 5 серпня 2022 року в Києві, прийнято шість рішень, якими врегульовувалося цілий ряд питань, що стосуються здійснення правосуддя в умовах воєнного стану, серед яких питання щодо виплати суддівської винагороди відрядженим суддям та суддям, які призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України, надання відпусток.
Відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону №1402, виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо). У рішенні від 5 серпня 2022 року №24 Ради суддів України зазначила:
“…19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Шляхом прийняття вказаного нормативно-правового акту законодавець намагався вирішити найбільш нагальні питання щодо подолання гострих воєнних викликів, які постали перед роботодавцями в частині організації трудових відносин та забезпечення трудових прав працівників, крізь призму підвищення ефективності їх організації як під час воєнного стану, так і за мирних умов.
У частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві.
З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям.
При вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого.
За усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов'язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода.
- Звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
- Питання надання та оплати щорічної оплачуваної відпустки суддям регулюються виключно статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", положення частини першої статті 12 Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" до цих правовідносин не застосовуються.
- З моменту зарахування відрядженого судді до штату іншого суду такий суддя має право брати участь в діяльності органів суддівського самоврядування, що включає його право обиратися та бути обраним на адміністративну посаду.».
Схожий підхід викладений у листі Мінекономіки від 17.02.2023 №4706-05/6810-05, на який посилається позивач.
Зважаючи на те, що позивач не здійснював у заявленому спірному періоді правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, водночас виконував конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, взявши до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402 над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.148 Закону №1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Згідно з ч.ч.4, 5 ст.148 Закону №1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Отже, розпорядником бюджетних коштів місцевих судів є відповідне територіальне управління Державної судової адміністрації України, у спірних правовідносинах відповідач 1.
Частиною 1 ст.149 Закону №1402 визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Враховуючи, що відповідач 1 всупереч норм чинного законодавства не здійснив нарахування та виплату належного розміру суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.04.2024, що встановлено вказаними вище законами та підтверджено доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 (який виконує функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів) щодо нарахування та виплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.04.2024.
Позовна вимога про стягнення з відповідачів недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 в сумі 109008,00 грн. є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Належні та достовірні докази здійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період відсутні. Водночас вирішення питання щодо визначення та застосування у спірних правовідносинах розрахункової величини, які застосувати для нарахування суддівської винагороди позивача стосується дискреційних повноважень відповідачів.
Тому, дотримуючись завдання адміністративного судочинства, визначеного в ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу належного розміру суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 та зобов'язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.06.2024.
Щодо вимоги зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Черкаській області, коштів для проведення виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 включно, в сумі 109008,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1-4 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії судців України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
В силу частини 1, 2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктами 2 та 4 ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
У межах спірних правовідносин функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України, а територіальне управління ДСА є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак їх діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Враховуючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Водночас саме Державна судова адміністрація України повинна здійснити фінансування для проведення виплати судді недоплаченої суддівської винагороди за спірний період, із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Тобто, ТУ ДСА в Черкаській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у її кошторисі на 2024 рік.
Відтак, невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, що є предметом цього позову, пов'язана з діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VІІІ), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача як судді суду першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, від 10.02.2022 у справі № 160/10554/20, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що у спірних відносинах протиправними є і дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення ТУ ДСА в Черкаській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період.
Як наслідок, вимоги про зобов'язання відповідачів вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачів підлягають задоволенню.
Оскільки у цій справі суд не приймав рішення про присудження виплати (стягнення з відповідача на користь позивача) сум суддівської винагороди та не визначав розмір такого стягнення, підстави для допущення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць в сумі 109008,00 грн. згідно з п.2 ч.1 ст.371 КАС України відсутні.
Щодо клопотання позивача зобов'язати відповідачів подати у п'ятнадцятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язати надати сторону звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не обов'язком. Матеріали судової справи не містять жодного доказу того, що відповідачі можуть ухилятися від виконання судового рішення. Тому відсутні обґрунтовані підстави для зобов'язання подати суду звіт.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, буд.316, код ЄДРПОУ 26261092) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ) суддівську винагороду за період з 01.06.2024 по 30.06.2024.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 30.06.2024.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ