Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
09 вересня 2024 р. № 520/16791/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
1. визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 № 10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
2. визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 16705 від 22.08.2023 про результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
3. судові витрати у повному обсязі покласти на відповідача;
В обґрунтування позову зазначено, що накази військової частини НОМЕР_1 № 10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 та № НОМЕР_2 від 22.08.2023 про результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 є протиправними та такими, що порушують права позивача, а тому підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 16.07.2024 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача 21.08.2024 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржувані позивачем накази № 10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 та № 16705 від 22.08.2023 про результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 є правомірними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України, а тому не підлягають скасуванню.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 12.01.2023 року проходить військову службу в Збройних Силах України на підставі Указу Президента України “Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2023 року № 80 позивач зарахований до списків військової частини н посаду водія (військово-облікова спеціальність 124037).
Як зазначено Позивачем у позовній заяві, маючи непорозуміння із командуванням ВЧ НОМЕР_1 , позивачем було прийнято рішення покинути місце розташування оскільки через відсутність знань та навичок, відповідної фізичної підготовки у кваліфікації пішого стрільця, а також виключення спричинення травм як собі так і іншим військовослужбовцям, ОСОБА_1 не мав змоги виконувати функції пішого стрільця.
Після того, як позивач покинув місце розташування, з метою врегулювання своєї відсутності, він почав писати рапорти на командира ВЧ НОМЕР_1 із проханням розібратись у ситуації, яка склалася, та забезпечити йому можливість пройти військово- лікарську комісію.
Однак відповідач жодним чином не відреагував на його рапорти.
В подальшому, позивачу стало відомо, що його було знято з речового, котлового та грошового забезпечення, а також увільнено із займаної посади та виведено у розпорядження командира військової частини у зв'язку з тим, що він самовільно залишив місце служби.
16.05.2024 представник позивача отримав від відповідача відповідь на адвокатський запит № 7346 від 09.05.2024, до якого, зокрема, долучено витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування, акт службового розслідування (невідомо якої дати) з додатками, та витяг з Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 про результати службового розслідування № 16705 від 22.08.2023.
Відповідно до акту службового розслідування позивача визнано таким, що самовільно залишив місце служби.
Ознайомившись із матеріалами службового розслідування позивач вважає, що воно було проведено із порушенням вимог чинного законодавства, відтак, підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що 07.05.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № НОМЕР_3 призначене службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 04.05.2023 солдатом ОСОБА_1
22.08.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування та видано наказ командира військової частини № НОМЕР_2 від 22.08.2023 "Про результати службового розслідування", за висновками якого запропоновано вирішити питання, щодо притягнення або не притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 за порушення ст.ст.11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення на військову службу військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини № НОМЕР_2 від 22.08.2023 "Про результати службового розслідування", солдата ОСОБА_1 , визнано таким, з 04.05.2023 року по час винесення наказу, незаконно в умовах воєнного стану перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 понад 10 діб.
Згідно з витягом із наказу №814 від 20.10.2023 року командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 20.10.2023 №293-рс увільнено від займаних посад та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , який 04.05.2023 самовільно залишив військову частину згідно ЄРДР від 08.09.2023 №42023052210000557 - з 08 вересня 2023 року.
Не погоджуючись з наказами № 10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування та № 16705 від 22.08.2023 про результати службового розслідування, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законами України “Про військовий обов'язок і військову службу», “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».
У зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до п.21 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» згідно з Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває до тепер.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV, затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту (ч.3 преамбули Дисциплінарного статуту).
Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (ст.2 Дисциплінарного статуту).
Статтею 3 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна досягається шляхом:
- виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі;
- особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України;
- формування правової культури військовослужбовців;
- умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;
- зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;
- підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;
- своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;
- чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Згідно ст.4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
- додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;
- бути пильним, зберігати державну таємницю;
- додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;
- виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;
- поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;
- не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини) (ч.2 вступу Статуту внутрішньої служби).
Також суд зазначає, що статтею 9 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст.12 Статуту внутрішньої служби).
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (п. 17 Статуту внутрішньої служби).
Згідно ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 30 Статуту внутрішньої служби визначено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ст.49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Солдат підпорядковується командирові відділення (ст. 127 Статуту внутрішньої служби).
Старший солдат (старший матрос) є помічником командира відділення та зобов'язаний допомагати командирові відділення в навчанні солдатів, заміщувати його у разі відсутності.
Щодо об'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, у вчиненні якого, за словами відповідача, винен позивач, то при наданні оцінки цьому елементу проступку слід врахувати, що відповідно до п. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно ст.85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.
На виконання ст.85 Дисциплінарного статуту Наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі-Порядок №608).
Наказом військової частини НОМЕР_1 №10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 , призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 04.05.2023 року солдатом ОСОБА_1 , зобов'язано комісію провести службове розслідування у встановлений законом термін.
У цій справі судом установлено, що службове розслідування призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 за фактом самовільного залишення військової частини 04.05.2023 року солдатом ОСОБА_1 .
Ця обставина є підставою для проведення службового розслідування відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних сил України та Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.
Позивач убачає порушення своїх прав при призначенні відносно нього службового розслідування.
А отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються розгляду питання правомірності наказу військової частини НОМЕР_1 №10623 від 07.05.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується позивача.
Суд зазначає, що сам факт проведення службового розслідування не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків.
Суд звертає увагу, що оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалася, позивач не притягувався до відповідальності тощо, воно є проміжними та не створює для позивача юридичних наслідків. Метою проведення службового розслідування є визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що оскарження наказу про призначення службового розслідування жодним чином не спрямоване на відновлення попереднього становища позивача, оскільки відсутні обставини порушення його прав у межах спірних правовідносин, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 16705 від 22.08.2023 року про результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2023 Службовим розслідуванням підтверджено факти:
3.1. В ході службового розслідування було встановлено, що солдат ОСОБА_1 відсутній на службі з 04.05.2023 року по теперішній час, без поважних причин, дозволу та попередження. На телефонні дзвінки не відповідає, місце знаходження його не відоме. По даному факту була надана довідка-відповідь про самовільне залишення частини військовослужбовцем від 04.05.2023 року.
3.2. Таким чином, солдат ОСОБА_1 , з 04.05.2023 року по теперішній час, незаконно в умовах воєнного стану перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 тривалістю понад 10 (десять) діб.
3.3. В діях номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 вбачається ознаки злочину, передбаченого частиною 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
У позовній заяві позивач зазначив, що покинув місце розташування, в подальшому з метою врегулювання вище зазначеного конфлікту, він почав писати рапорти на командира ВЧ НОМЕР_1 із проханням розібратись в вище викладеній ситуації та забезпечити йому можливість пройти військово- лікарську комісію.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.
Згідно з п.1 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування серед іншого може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Згідно з п.3 розд. ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до п.8 розд. ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Згідно з п.1 розд. ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: - дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; - виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; - розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Відповідно до розд. V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Згідно з п.6 розд. VI Порядку №608 якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Приписами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено можливість реагування керівним складом на військовослужбовця за фактичне невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
У разі виникнення таких обставин командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: - однорідність фактичного змісту; - юридична єдність (комплексність) норм; - законодавча відособленість.
Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.
Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов'язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.
У свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб'єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни.
Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.
Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.
У зв'язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов'язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов'язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.
За результатами проведення службового розслідування в даній справі складено акт службового розслідування, зі змісту якого вбачається, що позивач з 14:00 04.05.2023 по теперішній час, незаконно в умовах воєнного стану перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 тривалістю понад 10 діб, такі дії солдата ОСОБА_1 містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
В акті службового розслідування зазначено, що 14:00 04.05.2023 під час перевірки особового складу в районі бойових дій ( АДРЕСА_3 ) було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 .
За фактом самовільного залишення частини під час воєнного стану військовослужбовця військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 командиром 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , була подана доповідь 04.05.2023 року.
Крім того ст. 88 Дисциплінарного статуту Збройних сил України військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Наказом командира військової частини № НОМЕР_2 від 22.08.2023 "Про результати службового розслідування", солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 визнано таким, з 04.05.2023 року по час винесення наказу, незаконно в умовах воєнного стану перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 понад 10 діб.
З метою недопущення подібних випадків у подальшому, наказано, зокрема:
1. Вирішення питання, щодо притягнення або не притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 за порушення вимог ст. 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення на військову службу військової частини НОМЕР_1 .
А отже, рішення щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності військової частиною не приймалось, а було відкладено до його повернення на військову службу до військової частини НОМЕР_1 .
Поряд із цим, відповідно до п. 6 р. VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МОУ №608 від 13.12.2017, якщо під час з службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Саме ознаки допущеного позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, тобто самовільного залишення місця несення служби в умовах воєнного стану й були виявлені під час проведення службового розслідування, факт самовільного залишення службової окрім іншого не заперечується і позивачем у позовній заяві.
За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, яке внесено органами досудового розслідування до ЄРДР за № 42023052210000557.
Суд зазначає, що висновок службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Висновок службового розслідування, не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов'язкового характеру для позивача, а є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб'єктом відповідного рішення. Висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов'язкового характеру для суб'єкта по відношенню, до якого він винесений. Таким чином, оскаржуваний висновок не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2023 №16705, в частині встановлення факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцем не є остаточним документам, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій, а лише фіксує певні обставини і являє собою лише передумову для прийняття відповідного рішення іншим уповноваженим суб'єктом та таким чином не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв'язку з чим не можуть бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах в 02.10.2019 у справі № 821/2137/15-а, від 31.05.2022 у справі № 280/5247/20, від 10.02.2021 у справі № 640/9600/20, від 28.04.2022 у справі № 240/10485/19.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.